Твій останній бій

Розділ 2

— П-п-перепрошую, — дещо налякано заговорила я, а тоді трохи прочистила горло.

— Не пригадую, щоб кликав сюди дівчаток, — пробурмотів хлопець глибоким голосом.

Я насупилася, дивлячись на незнайомця. Він подумав, що я прийшла чіплятися до нього? У мене з'явилося дике бажання голосно фиркнути, але я стримала себе.

— Якісь проблеми? — спитав він, все ще розглядаючи мене у дзеркалі.

— Я сьогодні вперше тут. Шукала вбиральню, але трішки загубилася.

— Для гостей вбиральня в іншій стороні. Прямо по коридору і направо.

— Дякую, — сказала я та легко усміхнулася йому. — А ти боксер?

Не знаю, що змусило мене спитати в нього про це. Це ж і так очевидно! Я мала б вже давно скористатися нагодою та втекти звідси.

— А ти не бачиш? — Хлопець підняв одну брову. — У мене скоро почнеться бій, тому буду радий, якщо ти зникнеш. Зроби милість — йди геть!

— Грубіян! — буркнула я. — Ніби мені дуже хочеться тут стирчати. Я взагалі не в захваті від цього огидного місця.

Хлопець байдуже знизав плечима та потягнувся до невеликої сумки, що була на стільниці. Я ж зупинилася в прорізі від дверей. На язиці крутилися гострі словечка, які хотілося сказати йому, але я чомусь ніяк не могла зібрати їх до купи. Цей хлопець надто сильно збентежив мене. Не пригадую, коли останній раз була такою розгубленою.

— Маленька кралечка загубилася? — почула за спиною якийсь чоловічий голос та скривилася.

Коли обернула голову, то побачила двох кремезних хлопців, що відверто розглядали мене. Одразу ж напружилася, бо відчувала себе загненою в кут. Я міцно стиснула ремінці сумочки та важко ковтнула.

— Хочеш порозважатися? — спитав один з тих хлопців.

Він хижо посміхнувся та повільно підійшов ближче до мене. Його друг зробив те саме. Я відчула, що почала тремтіти. Мені варто втекти звідси, але куди? Якщо зроблю крок вперед, то опинюся в закритому приміщенні, з якого вже ніколи не виберуся. Раптом переді мною з'явилася темна тінь. Я підняла погляд та побачила того незнайомця. Він стояв так близько, що я вловила запах чоловічого гелю для душу.

— Вона зі мною, — різким тоном сказав він.

Я мало рота не відкрила від здивування. Просто стояла і витріщалася на нього великими очима.

— Твоя? — спитав за моєю спиною один з хлопців.

Незнайомець схопив мене за руку вище ліктя та потягнув ще ближче до себе. Я ахнула, коли стукнулася своїм тілом об його міцні груди.

— Моя! — сказав він так впевнено, що навіть я повірила.

— Думаю, що тобі не варто залишати її тут наодинці. Ти сам знаєш, що наші хлопчики полюбляють красивих дівчаток.

— Я вже сказав, що вона моя! Якщо хтось з вас, або з членів клубу торкнеться її, то буде мати справу зі мною.

Я здивовано дивилася на цього хлопця, бо мене ще ніколи ніхто не захищав перед іншими. Я була відверто вражена. Він сильніше притиснув мене до себе. Мої пальці несвідомо лягли на груди хлопця, торкаючись ніжної шкіри. Дивний струм пройшовся моїм тілом, а дихати стало важко. Я відвела погляд і знову глянула на тих двох хлопців.

— Тоді скажи нам як її звати, щоб ми передали усім, що ця дівчинка належить тобі, — сказав неприємний блондин з великим носом.

Я уже потягнулася губами до вуха свого рятівника, щоб прошепотіти йому своє ім'я, але він зупинив мене, коли міцніше стиснув мою руку.

— Фіалка, — відповів він.

Це мене здивувало ще більше. Я уважно подивилася на хлопця, розглядаючи його обличчя. У нього було густе темно-русе волосся, прямий ніс, гострі вилиці та виразна лінія щелепи, а ще надто пухкі губи. Легка щетина додавала йому брутальності. Він був справді красивим та привабливим. Я б точно запам'ятала його, якби ми зустрілися раніше. Чому він тоді назвав мене Фіалкою?

— Зрозуміло, — мовив хриплий голос збоку від нас. — Її не чіпатимуть. Даю слово, Леве.

Вони пішли геть, залишаючи нас наодинці. Лев... Здається, Амелія та Данило згадували це прізвисько боксера. Він ще поставив на якогось Лева. Виходить, що на цього.

Хлопець глянув на мене, а я ж не відривала від нього свого зацікавленого погляду. Його зелені очі були такими красивими та яскравими, наче листя дерев улітку. Я заворожено дивилася на хлопця, а мої губи несвідомо ледь розімкнулися. Ніколи раніше не відчувала такого.

— Звідки ти знаєш? — прошепотіла я.

Він насупив свої густі брови. Хлопець раптом відпустив мене та повернувся до стільниці. Я змогла нарешті глибоко вдихнути.

— Чому ти назвав мене Фіалкою? — не відступала я.

— Не подобається? — байдуже спитав він.

— Просто... Це моє ім'я насправді. Я Віолетта.

Хлопець знову насупився. Він кинув на мене швидкий погляд, а після цього просто знизав плечима.

— Тобі підходить, — пробурмотів Лев.

— Ми бачилися раніше? — поцікавилася я.

— Не думаю. Ти не з тих дівчат, з якими я міг би коли-небудь спілкуватися.

Я відверто здивувалася. Він має на увазі, що я не його рівень?

— Чому?

Він важко видихнув і похитав головою. Здається, його починала дратувати моя присутність.

— Є ще якісь питання, пропозиції чи побажання? — спитав він так, наче був ведучим на концерті. — Як ще мені розважити панночку? Ти можеш нарешті вийти! Мені потрібно готуватися до бою.

— Вибач, — пробурмотіла я. — Вже іду.

Я розвернулася, щоб піти геть. Мабуть, ніколи ще не була в такій ситуації, щоб хлопець виганяв мене та дратувався так сильно від моєї присутності.

— Наступного разу, якщо надумаєш прийти сюди, то обери трохи скромніший наряд, — сказав він мені в спину. — Тут багато хлопців, що були б не проти розважитися з тобою. Інколи після бою потрібна розрядка. Ти вже доросла дівчинка, тому розумієш, про що я.

Я швидко оглянулася на нього та насупилася.

— Ти сказав їм, що я твоя.

— Я не завжди буду поряд, щоб захистити тебе. І я не наймався бути твоїм охоронцем та захисником. Це був одиничний випадок.

— Я не потребую твого захисту, — впевнено сказала я та гордо підняла голову. — Це був перший і останній раз, коли я прийшла сюди.

— Це правильне рішення, — мовив хлопець і кивнув. — Таке місце не для тебе.

— Удачі в бою, Леве!

Він глянув на мене, коли я назвала його ім'я (чи це було його прізвисько?). Ми декілька секунд дивилися одне на одного не в змозі відвести погляд. Я не розуміла, що відбувається, тому першою розірвала наш зоровий контакт і попрямувала геть. Ця ситуація вийшла максимально дивною для всіх. Мене чомусь почало це злити. Навіщо взагалі прийшла сюди? Стала посміховиськом для цього Лева та ще тепер тут усі будуть думати, що я належу йому. Звідки це взагалі взялося? Мені не варто було мовчки погоджуватися з ним. Але я чомусь так злякалася тих хлопців. Збрешу, якщо скажу, що мені не сподобалося, що він захистив мене перед ними. Мабуть, я вперше відчула до іншого хлопця щось більше, аніж симпатію. Та це лякало мене. Він жорстокий боксер, з яким мені не варто пов'язувати своє життя. До того ж грубіян, який вигнав мене та відверто показав, що я дратую його. Навіщо тоді він сказав їм, що я з ним? Це все здалося максимально нерозумно. Та все ж у цьому була своя логіка. Напевно, він зрозумів, що мені не надто подобається це місце і я не з тих дівчат, які будуть розважатися з першим-ліпшим. Я бачила, як ті хлопці дивилася на мене. Вони б не відступили, а так я хоча б буду мати певну недоторканність. Не те щоб я ще планувала приходити сюди колись. Мені вистачило вражень на все життя. Я казала правду, коли говорила йому, що це був мій перший та останній прихід сюди.

Я глянула на себе в дзеркало, бо таки звернула до вбиральні. У моїх очах з'явилася злість. Мені хотілося розірвати Амелію на шматки за те, що вона притягнула мене сюди без попередження. Зовсім не було бажання повертатися до тієї зали та все ж я змусила себе зробити це.

Я вийшла з вбиральні та попрямувала коридором до входу в залу. Моє тіло чомусь затремтіло. Я була надто знервованою й у мене вже починала боліти голова. Коли зайшла всередину, то в ніс одразу ж вдарив неприємний запах крові та поту, від якого я втекла звідси деякий час назад. Людей, здається, стало ще більше. Усі вони голосно кричали та аплодували. Я скривилася з великим бажанням прикрити вуха рукою. Почала пробиратися серед натовпу до свого місця. Коли я нарешті дійшла до Амелії та опустилася на стілець біля неї, то глянула на ринг. Моє дихання завмерло, а серце пропустило декілька ударів. Я побачила Лева. Він невисоко стрибав з однієї ноги на іншу. Мабуть, розминався перед боєм. Я напружилася, спостерігаючи за ним. На рингу він мав ще кращий вигляд. Хлопець вищий, аніж мені здавалося тоді. Його підтягнуте тіло складалося з суцільних м'язів, що свідчило про те, що він майже весь час проводить в обіймах з тренажерами. Його рухи були зосередженими та різкими, а вираз обличчя надто суворим. Мушу визнати, що йому ідеально підходив цей ринг. Таке враження, наче він був створений для нього. Я важко ковтнула, бо раптом стало надто сухо в горлі. Може, хлопець відчув мій погляд на собі, бо його голова швидко повернулася в мою сторону. Це було всього лише на лічені секунди, але наші очі все ж зустрілися. Він помітив мене? Знайшов одразу ж серед цього натовпу? Це дивно... Схоже, між нами утворився якийсь незрозумілий мені зв'язок. Це почало лякати мене ще більше. Я міцно стиснула руками поручні стільця та перевела погляд на його суперника. Якраз у цей момент з'явився характерний звук, що свідчив про початок бою. Лев не поспішав нападати на свого суперника, доки той замахувався на нього кулаками. Було таке враження, наче він грає з ним, як кіт з мишкою, глузує. Хлопець майстерно ухилявся від ударів та спостерігав за рухами іншого. Він вивчав їх, щоб знайти неточності, слабкі місця, а потім вдарити по цьому. Лев поводився, наче звір, що намагався загнати свою жертву в кут, з якого б та ніколи не могла вирватися. І коли його суперник спробував вдарити хлопця в голову, той ухилився вниз і завдав йому удару в живіт. Він намагався втомити свого суперника, щоб максимально витягнути з нього всі сили. Мабуть, йому таки це вдалося, адже після довгих незначних ігор почався той бій, якого я не бачила ще ніколи у своєму житті. Його суперник лютував та почав агресивніше завдавати удари. Я ахнула та скривилася, коли його кулак заїхав у щелепу Левові. Той просто змахнув головою і, здається, увійшов у смак бою. Він почав раз за разом бити суперника в обличчя. Хлопець спробував захистити себе та сховати лице руками, але він навіть не міг підняти рук. Якось йому все ж вдалося вдарити Лева в плече, але це для нього було ніщо. Він забавлявся, насолоджувався цим боєм. Йому подобалося бачити свого суперника слабким, відчувати його страх. А хлопець безперечно боявся, адже розумів, що вже програв. У Лева було набагато більше сил, які він зараз витрачав на те, щоб розмалювати обличчя та тіло суперника сповна. Мабуть, у того будуть значні травми після цього бою. Хлопець ще декілька разів спробував вдарити Лева. Йому вдалося заїхати йому в обличчя кулаком. Мій погляд кинувся в куток рингу, де стояв якийсь старший чоловік. Мабуть, це був тренер Лева, бо він голосно кричав щось йому. І я здригнулася, коли його кулак в боксерських рукавицях сильно заїхав супернику в щелепу. Той похитнувся та непорушно впав на ринг. Це був повний нокаут.

Публіка задоволено заверещала, а я не могла навіть поворухнутися від шоку. Мене наче паралізувало. Мій погляд був прикутий до бідолашного хлопця, що знепритомнів від сили удару. На ринг вийшов суддя. Він підійшов до Лева та підняв його руку, показуючи усім, хто переможець у цьому протистоянні. Я глянула на нього та помітила, що на його обличчі теж залишилися сліди від бою. Він важко дихав, але мав занадто задоволений вигляд. Якщо я раніше бачила у ньому красу, то зараз перед очима була лише жорстокість та цей його вираз обличчя, ніби він пишався собою. Усі приємні почуття, що з'явилися у мене під час нашого зіткнення деякий час назад, поглинув суцільний страх. Коли публіка перебувала у захваті та голосно скандувала його ім'я, я відчувала лише страх. Мені хотілося втекти звідси. Я сподівалася лише на те, що ми з ним більше ніколи не зустрінемося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше