Твій останній бій

Розділ 5

Я намагалася усміхатися, коли ми прямували між незнайомими мені людьми. Усі вони здавалися старшими за нас. Я помітила декілька зацікавлених чоловічих поглядів у свою сторону, тому швидко схопила Адама під руку. Він косо подивився на мене, насупившись. Я розуміла, що у нього були свої плани на цю вечірку, але мені справді потрібна його присутність. Хоча б на деякий час.

Коли ми зайшли всередину, то я одразу ж помітила у кінці коридору Амелію. Вона стояла в компанії свого хлопця та його друзів. Серед них дуже сильно виділявся Любомир, адже він був значно вищим та кремезнішим.

Я потягнула Адама в їхню сторону, хоча і відчула, що хлопець трохи напружився.

— Привіт! — сказала я та силувано усміхнулася.

— Віолетто, нарешті ти прийшла! — мовила Амелія.

Вона швидко обійняла мене на знак привітання. Я помітила на собі погляд Любомира. Він уважно розглядав мене, не приховуючи цього. Це змусило моє тіло напружитися. Може, варто було скромніше одягнутися, щоб не викликати стільки уваги?

— Вітаю з днем народження! — привітала я та простягнула Любомиру пакет.

— Подарунок? — перепитав він дещо здивовано. — Це приємно.

Хлопець прийняв пакет і швидко відкрив його. Помітила на його обличчі усмішку, коли він побачив, що всередині. Так, статуетка у вигляді боксерської рукавички — це не надто креативно та дорого, але я уявлення не мала, що подарувати йому. Ми ж навіть не знайомилися нормально. До того ж мені було абсолютно байдуже на цю вечірку та його день народження. Цей подарунок насправді нічого не означає, і я сподівалася, що для Любомира теж.

— Це так мило і класно! — сказав він і раптом обійняв мене. — Дякую, Віолетто.

Хлопець провів своєю рукою по моїй спині. Я одразу ж пошкодувала, що обрала цю сукню. На ній був досить великий виріз саме в тому місці, де зараз перебувала рука Любомира. Він надто довго обіймав мене, що зовсім не личило незнайомцям. Я почала вибиратися з його обіймів, і хлопець нарешті відпустив мене. Та все ж він продовжував надто близько стояти біля мене. Його карі очі зацікавлено дивилися на мене зверху вниз.

Я відійшла від нього на декілька кроків та знову схопила Адама під руку. Любомир перевів свій погляд на мого друга. Він дивився на нього не надто доброзичливо, наче звір, що хотів напасти на свою жертву.

— Що це за гість, якого не запрошували? — грубо спитав хлопець. — Не пригадую, щоб ми були знайомі.

— О, ми точно не знайомилися раніше, — спокійно сказав мій друг, — але можемо зробити це зараз. Я так розумію, що ти тут іменинник. Ну що ж, усе доволі круто. Сподіваюся, що ця вечірка не розчарує нас з Віолеттою.

— Вибач, — мовила я до Любомира. — Думала, що ти не проти, якщо я прийду з близькою для мене людиною. Я тут майже нікого не знаю.

Хлопець переводив свій погляд з мене на Адама. Здається, його справді це розізлило. Однієї миті мені навіть захотілося сказати йому, що між мною та Адамом нічого нема. Все-таки я не хотіла, щоб мій друг постраждав через мене сьогодні. До того ж він був з тих людей, які ніколи не втягувалися в бійки. Адам усі суперечки вирішував дипломатичним шляхом.

— Все в порядку, — буркнув Любомир, кинувши на мене злий погляд. — Веселіться, дітки!

І тут він мав рацію. У порівнянні з цими хлопцями, ми справді були дітьми. Тут усі на декілька років старші. Ми ж відчували себе підлітками, що вперше прийшли на таку вечірку.

Я кивнула, усміхнувшись, а тоді повела Адама в якусь кімнату. Тут було надто багато людей, але у кінці стояв столик з напоями. Не дуже хотілося пити, але водночас мені варто було б заспокоїтися. Адам, ясна річ, не міг дозволити собі алкоголь, адже був за кермом.

— Цей Любомир мене лякає, — пробурмотів хлопець. — Він конкретно запав на тебе, Ві. Не найкращий варіант хлопця для тебе.

— Знаю, — сказала я. — Любомир мені не подобається зовсім. Повір, я не хотіла б, щоб він цікавився мною.

— Але він зацікавився. Хлопець уже був готовий накинутися на мене лише тому, що ти торкнулася моєї руки. Як ти взагалі з ним зв'язалася?

— Через Амелію.

— Тобі варто обмежити з нею спілкування. Вона погано на тебе впливає.

— Не починай, Адаме! Ти ж розумієш, що я не можу перестати спілкуватися з нею без пояснень.

— У чому проблема пояснити їй усе?

Я важко видихнула та взяла невеликий стаканчик. Моя рука потягнулася до пляшки коньяку. Адам миттю зреагував та схопив мою руку, зупиняючи. Йому не подобалося, коли я пила міцні напої. Хлопець передав мені стаканчик з пивом. Я зробила невеликий ковток гіркого напою. Адам же почав зацікавлено оглядати приміщення.

— Але мушу визнати, що мені починає тут подобатися, — сказав він. — Я вже знайшов декілька цікавих об'єктів.

Я прослідкувала за його поглядом та помітила, що він дивиться на красиву дівчину з яскравим рудим волоссям. Вона відверто танцювала, тримаючи в руках стаканчик з алкоголем. Адам був дуже ласий до дівчат, тож я навіть не сумнівалася у тому, що він знайде з ким розважитися сьогодні. Та все ж мені поки не хотілося, щоб хлопець залишав мене.

— Хочеш підійти до неї? — спитала я, розглядаючи дівчину.

— Які шанси, що вона не відшиє мене?

— Ти сам знаєш. Дівчата рідко відмовляють тобі.

— Ніколи, — фиркнув Адам. — Гаразд, до діла!

Він усміхнувся та потер долоні в передчутті. Хлопець зробив крок від мене, а я швидко схопила його за руку та сказала:

— Ми щойно прийшли, Адаме! Побудь трохи зі мною.

— Я не наймався бути твоєю нянькою, — сказав він. — До того ж твій Любомир не дозволить нікому підійти до тебе.

— А як щодо нього? — спитала я.

— Ну, якби не була зацікавлена у ньому, то не прийшла б сюди. Не вплутуй мене, будь ласка.

Я розчаровано похитала головою, але все ж відпустила Адама. Він мав рацію, адже мені не варто було використовувати його. Я думала, що таким чином зможу позбутися цікавості Любомира у мою сторону, але зовсім не здогадувалася, що він може зненавидіти Адама. Принаймні декілька хвилин тому усе виглядало саме так.

Я глянула на свого друга, що майстерно клеївся до тієї дівчини. Він щось емоційно розповідав їй, а вона щиро сміялася. Йому вистачило всього лише двох слів, щоб вона розтанула перед ним. Я закотила очі та знову зробила ковток алкоголю. Щоразу людей збільшувалося. Мені хотілося пошукати Амелію, але я знала точно, що вона зараз десь з Данилом. І насправді мене не дуже цікавило те, чим вони займалися.

Я важко видихнула, коли зрозуміла, що мій план провалився. Думала, що проведу цю ніч з друзями, але залишилася сама у перші ж години вечірки. Біля столика почали збиратися люди, що хотіли випити, тому я поспішила втекти звідти. Особливо, коли побачила того неприємного блондина, від якого нещодавно мене захистив Лев. Мені зовсім не хотілося знову бачитися з цими хлопцями. Я поспішила в іншу сторону кімнати, а коли повернула голову, то помітила, що той тип проводжає мене своїм поглядом. Мабуть, впізнав.

Французькі двері, що вели на вулицю були відчинені, тому я попрямувала туди. Тут було трохи менше людей, але все одно надто багато. Навколо басейну танцювали компанії з хлопців та дівчат. Я обійняла себе руками, оглядаючись по сторонах. У цьому місці справді було гарно, але гучна музика та п'яні голоси не дозволили мені розслабитися.

— Що ти тут робиш? — заговорив за моєю спиною знайомий голос.

Я здригнулася від несподіванки, а коли обернулася, то побачила перед собою знайоме обличчя та яскраві зелені очі. Лев уважно дивився на мене, не приховуючи свого роздратування. Мені зовсім не подобалася така його реакція на мою присутність.

— А в чому проблема? — спитала я та склала руки на грудях. — Мене запросили на цю вечірку.

— Ти казала, що більше не будеш приходити в такі місця.

— Я мала на увазі той жахливий клуб.

— Це не змінює того факту, що ти прийшла в місце, де інколи відбуваються речі гірші, аніж на рингу.

— Я прийшла на вечірку! — різко сказала. — На цьому все.

— Значить, ти любиш розважатися, — буркнув Лев і похитав головою.

— Що тобі не подобається? Чого причепився до мене?

— Причепився? — голосно спитав хлопець. Здається, його це розізлило. — Я прийшов на вечірку, а мені говорять, що тут веселиться моя нібито дівчина.

— То ти хвилюєшся, бо прийшов зі своєю справжньою дівчиною?

Лев насупився, наче взагалі не розумів, про що я говорю. Я ж встала навшпиньки, намагаючись розгледіти людей за його спиною.

— Де вона? — поцікавилася я. — Чи твоя дівчина не в курсі, чим ти насправді займаєшся? Мабуть, так і є. Жодна нормальна дівчина не захотіла б такого жорстокого хлопця.

Я знову спробувала побачити щось за його спиною, але не зчулася, як моя нога підкосилася. Я полетіла усім тілом вперед просто на цього хлопця. Він моментально спіймав мене, і я стукнулася об його груди. Це було занадто близько. Мої щоки чомусь почервоніли, але я все ж змусила себе підняти погляд на нього. Він уважно дивився на мене, примруживши очі.

— Тобто ти думаєш, що у мене є дівчина? — спитав Лев.

— А це не так?

Він декілька секунд мовчав, не відриваючи свого погляду від мого обличчя. Я трохи напружилася в його обіймах, але не поспішала відштовхувати хлопця від себе. Щось тримало мене.

— Не так, — впевнено відповів він.

— Я бачила тебе з нею нещодавно в університеті.

Насправді мені не хотілося говорити цього. Лев тепер буде думати, що я цікавлюся ним, або ж узагалі переслідую його.

— Знаю, — просто сказав хлопець.

— Звідки? — здивувалася я.

На його обличчі чомусь з'явилася легка усмішка. Хлопець все ще тримав свої руки на моїй талії, підтримуючи мене. Мені це не було потрібно, адже я твердо стояла на ногах, та все ж це відчувалося надто приємно. Самій важко повірити, що його легкі дотики все-таки подобалися мені.

— Я помітив тебе тоді, — відповів Лев, все дивлячись на мене. — Ти була на стоянці біля університету. Стояла там і витріщалася на мій автомобіль. Я ж бачив тебе в боковому дзеркалі.

— Ох, це...

Я замовкла, бо не знала, що сказати. Не знаю чому, але я просто не могла погляду відвести від його очей. Вони були такими красивими, що заворожували мене. Моє тіло наче паралізувало. Я просто стояла та дивилася на нього не в змозі поворухнутися.

— Нічого собі! — раптом біля нас заговорив Любомир.

Лев одразу ж забрав свої руки з моєї талії, а я відійшла від нього на декілька кроків. Не надто подобалася присутність цього хлопця. Мені здалося, що між мною та Левом з'явився якийсь дивний зв'язок.

— Усі в клубі лише й говорять, що у тебе є якась дівчина, — почав Любомир, дивлячись на Лева, — а це виявляється вона.

— Ну, ми... — почала я, хоча уявлення не мала, що сказати.

Ми з Левом не були разом, і я не змушувала його називати мене "своєю". Навіть не знаю чи мав він на увазі те, що я — його дівчина. Це швидше звучало так, наче хлопець вважав мене своєю власністю.

— Якісь проблеми? — різко спитав Лев. — Якщо ти чув про це, то чудово знаєш, що вона під забороною.

— Ти не заслуговуєш її, — впевнено сказав Любомир. — До того ж вона подобається мені.

Я мало рота не відкрила від здивування. Він так відкрито говорив про це, хоча я стояла одразу ж біля нього та все прекрасно чула.

— Мені байдуже, — спокійно мовив Лев. — Вона зі мною, а тобі залишається лише змиритися, Любомире.

— Я не звик відмовлятися від того, що хочу, — буркнув той.

— І що ти збираєшся цим сказати?

Я напружилася, спостерігаючи за тим, як хлопці кидали один на одного вбивчі погляди. Якби тут був ринг, то вони б уже накинулися з кулаками. Я зовсім не хотіла ставати причиною бійки та ще й між хлопцями, яких навіть не знаю.

— Доведи, що вона твоя! — впевнено сказав Любомир, гордо піднявши голову. — На рингу. Наступного тижня.

— Ти пропонуєш мені бій? — Лев дивно посміхнувся.

Мені зовсім не сподобався цей вираз його обличчя і те, як загорілися його очі.

— Ні! — голосно крикнула я. — Ви з глузду з'їхали? Який ще бій? Я не хочу, щоб ви билися через мене!

— Це не через тебе, Віолетто! — неоднозначно мовив Лев, глянувши в мою сторону. — Старі рахунки, про які ти не знаєш. Любомир хоче реваншу.

— І не лише, — урвав той, посміхаючись. Він підморгнув мені. — Я хочу все, що належить тобі, Леве!

Я подивилася на хлопця та похитала головою, щоб він не погоджувався. Та Лев навіть не зважав на мене та мою присутність. Складалося враження, що між ними щось значно більше, аніж звичайна неприязнь. Може, я й справді не причина їхньої сутички?

— Гаразд! — погодився Лев без краплини вагання. — І якщо перемога буде за мною, то ти більше ніколи не підійдеш до неї.

— А якщо переможу я? — спитав Любомир.

— Цього ніколи не буде, — впевненим тоном заявив хлопець. — А тепер дозволь мені потанцювати з моєю дівчиною. Повільна музика почалася, якщо ти не помітив.

Лев кинув різкий погляд на Любомира, а тоді схопив мене за руку та повів до невеликого майданчика біля басейну, де вже зібралися пари.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше