21

Збірний
Антон, Ігор, Андрій і Ліза зранку знову зібралися і тепер обговорювали, що їм робити і як врятувати Аліну. 
-    Я пропоную спочатку обслідувати все навколо будинку, а вже тоді вигадувати якийсь план, - сказав Антон. – Цим займуся я з Андрієм,  а ви залишитесь тут і будете чекати. 
-    А чому це лише вам їхати, а нам лише сидіти і чекати, так нечесно,  -обурився Ігор.
-    Так, ми також хочемо поїхати, - підтримала чоловіка Ліза.
-    Якщо ми туди всі разом з’явимося, то привернемо багато непотрібної уваги до себе. Тому ви залишаєтесь, а ми їдемо.
-    Я проти, - стояв на своєму Ігор.
-    Я також. 
-    Боже, як з вами важко, - закотив очі Андрій.
-    А нічого з себе крутих робити, а з нас якихось непотрібних додатків, - ображено надула губи дівчина.
-    Добре, їдемо всі разом, але ви тоді будете сидіти у машині і не висовуватися, зрозуміли? 
-    Так, - хором сказали Ігор і Ліза.
-    От і прекрасно, ми і так багато часу через вас втратили. 
Молоді люди припарковали автомобіль недалеко від будинку Романа Миколайовича, і вже тоді Андрій з Антоном вийшли на вулицю і пішки рушили до будівлі. Будинок добре охоронявся і був майже скрізь обладнаний камерами відео нагляду. Лише от біля однієї з задніх дверей, їх було не видно. 
-    І як ми потрапимо на територію? Перелізти ж неможливо.
-    Поки не знаю, але обов’язково щось придумаємо.
-    От якби хтось нам відчинив ось ці двері з середини, то було б супер. 
-    Так, але щоб їх відчинити треба до середини потрапити. Замкнуте коло якесь, - розвів руками Антон. 
-    Давай повернемося і вже тоді щось придумаємо. 
Уже в автомобілі всі знову почали обговорення. 
-    На територію просто так не потрапити, скрізь камери і височезний паркан, - доклав обстановку Андрій. 
-    І що будемо робити? – поцікавилася Ліза. – І взагалі ви впевнені, що Аліна саме там? 
-    Так, я впевнений, а відчуття та інтуїція мені ще ніколи не зраджували, - впевнено відповів Андрій. – А якщо вигадати, якийсь привід і один з нас потрапить на територію. 
-    Який ще обман? В ролі кого піде хтось з нас? 
-    В Романа Миколайовича є племінниця, десь таких років як Ліза, можемо це використати. 
-    Ти, що зовсім божевільний? – скрикнув Ігор. – Дівчину в самий епіцентр подій кидати, в лігво цього монстра. Ні, я проти.
-    Може Ліза сама скаже погоджується вона чи ні.
-    Нічого вона говорити не буде, я проти і не дозволю їй ризикувати, давайте щось інше придумаємо. 
-    Зачекайте хвилинку, може ви дасте мені самій вирішити, - подала голос Єлизавета. – Що мені потрібно буде робити? 
-    Лізо…, - приречено заломив руки Ігор. 
-    Нічого важкого, ми дочекаємося доки Роман Миколайович поїде з будинку, далі ти під’їдеш, ніби на таксі, до воріт, подзвониш у ворота і скажеш, що ти племінниця Романа Миколайовича, охоронці засумніваються, а ти, до того як вони встигнуть зателефонувати Роману Миколайовичу, ввімкнеш капризну дівчинку і змусиш їх відкрити ворота, а далі ми їх відключимо і ввійдемо на територію. 
-    Припустимо нам вдався цей сумнівний план, але тут інше питання: як ми до будинку потрапимо без ключів, - все ще не вважав цей план за такий, який можна втілити. 
-    Розіб’ємо вікно, - запропонував Антон.
-    Прекрасно, а як охоронців відключимо, ми ж навіть не знаємо скільки їх,- не вгавав Ігор.
-    Це і справді хороше питання, можливо снодійним. Один шприц і все готово. 
-    Прекрасний план, ви молодці, - з сарказмом сказав менеджер. – Ще лише кримінальної справи не хватало до повної радості, а ви не думали, що можливо Аліни взагалі там немає, а ми такі проникнемо на чужу приватну територію, зробимо погром у будинку… 
-    Не хочеш з нами йти, то не йди, тебе що хтось змушує, - не витримав і перебив чоловіка Андрій. – А не подобається наш план, то запропонуй свій, розумнику. 
-    Та ні, я піду, але мене ще досі гризуть сумніви.
-    Боже, який же боягуз, - закотив очі Антон.
-    Я не боягуз, просто не дуже то і хочу мати проблеми із законом. 
-    Досить нити, просто скажи, то ти йдеш чи ні? 
-    Йду, - відмахнувся Ігор. – Але мені щось дуже все це не подобається. 
-    Лізо, то ти погоджуєшся? – запитав Антон.
-    Так. 
-    От і прекрасно, тепер чекаємо, доки Роман Миколайович поїде з дому, а поки що, зганяйте хтось в аптеку за снодійним і шприцами. 
-    І захопіть щось поїсти. 
Андрій зголосився іти за всім необхідним, а всі інші стали спостерігати за будинком. Коли журналіст повернувся з бургерами і колою, то всі з апетитом почали їсти і за одне вести спостереження. Десь близько трьох годин нічого не відбувалося і всі вже змучилися чекати. Ігор і Антон сидів у телефонах, Ліза взагалі солодко спала, лише один Андрій уважно дивився на ворота і пильнував кожен рух. 
-    А якщо він взагалі сьогодні нікуди не поїде, а ми тут лише даремно сидимо і взагалі я в туалет хочу, - нив Ігор.
-    Ігорю, ти гірше дівчини ниєш, ще раз повторюю, тебе ніхто не тримає, можеш іти на всі чотири сторони, - розізлився журналіст. 
Менеджер замов і знову взявся за телефон. Ліза тим часом прокинулася і протерла заспані очі. 
-    Що немає ніяких змін? – поцікавилася дівчина. 
-    Жодних, ми даремно втрачаємо час, може просто зателефонувати в поліцію і анонімно повідомити про викрадення людини, - знову подав голос Ігор.
-    Приїде поліція, але все одно без ордера на обшук будинку нічого не зробить, а ми тільки сполохаємо цим злочинця. 
-    Як все складно…, - застогнав менеджер.
-    Заберіть від мене цього зануду, а то ви станете свідком ще одного кримінального правопорушення: вбивства. 
-    Андрію, заспокойся, Ігор просто хвилюється, тому і поводить себе так, - намагалася втихомирити чоловіка Ліза.
-    Як же ви мене всі дістали, - заговорив Антон, який весь цей час мовчав.- Ви можете хоч хвилину не сперечатися.  
-    Не можемо, - хором сказали.
-    Я бачу, - закотив очі Антон. - Якщо ви не вгамуєтеся, то усім вам вколю дозу заспокійливого. 
-    Тихо, там щось відбувається, - крикнув Ігор.
-    Не горлопань на вухо, неадекватний, - скривився Андрій. 
-    Сам такий, - не залишився в боргу менеджер.
-    Замовкніть, якийсь дитячий садок, їй Богу. Потрібно готуватися до операції. 
Ліза почала набирати у шприци вміст капсул зі снодійним і давала кожному по три штуки. Озброївшись «зброєю» і вичекавши ще двадцять хвилин молоді люди під’їхали до воріт будинку Романа Миколайовича. Єлизавета нервово заломила руки.
-    Ти готова? Все буде добре, ми поряд з тобою. 
-    Так, - відповіла дівчина і голосно вдихнула і видихнула. – Все пішла.
Ліза вийшла з автомобіля і сміливо натиснула на дзвінок. 
-    Хто? – почула грубий голос охоронця.
-    Я племінниця Романа Миколайовича, - впевненим голосом повідомила дівчина. 
-    Нас про вас не попереджали.
-    Я вирішила зробити сюрприз, а дядько вдома? 
-    Романа Миколайовича немає, але ми з ним зараз зв’яжемося і повідомимо про ваш приїзд.
-    Ви будете тримати мене на порозі, поки там зв’язуєтесь з моїм дядьком,- капризним голосом заявила Єлизавета. – Відчиніть ворота і я сама зателефоную до дядька, бо бачу, що сюрприз все одно не вдався. А якщо не відчините, то я розкажу вашому роботодавцю, що ви його рідну племінницю на порозі тримаєте, а він за це вас по голівці не погладить. 
Кілька хвилин тривала тиша, а тоді ворота з писком відчинилися. Андрій з Антоном миттєво опинилися біля Лізи і смикнули ворота на себе. Охоронці не очікували такого повороту подій і доки вони не опам’яталися чоловіки вкололи їм снодійне. Ігор нарешті теж вийшов із автомобіля, але журналіст його зупинив:
-     Ні, ти далі нікуди не підеш, залишайтеся в машині разом з Лізою. 
-    Будинок великий, ви вдвох будете дуже довго його обшукувати, ми підемо з вами і допоможемо, - впевнено заявила дівчина. 
-    Добре, ходімо вже. 
Всі разом рушили до будинку і, після його огляду, вирішили розбити панорамне вікно. Антон вхопив стільця, який стояв біля столику і хотів вже розбити скло, як раптом Ліза скрикнула: 
-    Чекайте, а ви двері перевіряли? Може вони відчинені.
-    Ти серйозно? І чого так кричати, у нас тут секретна операція, а не прогулянка. 
-    Так, я у фільмах бачила, що часто багаті не зачиняють двері. 
-    Ну, іди перевіряй, хоч я сумніваюсь, що…, - Андрій не встиг договорити, як побачив, що дівчина відчинила двері. 
-    Ти геній, Лізо, - просяяв Ігор, бо як мінімум за порчу майна точно відповідати не доведеться. 
-    Так, розділяємося і оглядаємо будинок. 
-    Я піду з Лізою, бо її саму не відпущу, - сказав Ігор і взяв дівчину за руку.
-    Добре, ідіть. 
Обшук квартири нічого не дав, бо у жодній з кімнат Аліни не виявилося. Такого розчарування Андрій ще ніколи не відчував, невже інтуїція йому зрадила і дівчини і справді тут немає. 
-    Ти помилився Андрію, - не втримався, щоб не вколоти журналіста Ігор.
-    Вона десь тут, я відчуваю, - все ще стояв на своєму журналіст.
-    Але Андрію, ми все обшукали і Аліни не знайшли, не може ж вона невидимкою бути. 
-    Ану тихо, чуєте? Хтось іде.
І справді важкі кроки швидко наближалися Антон, озброївшись шприцом, став біля стіни і коли незнайомець з’явився і прогарчав: 
-    Хто ви такі? Що…, - договорити не встиг, бо чоловік вколов йому снодійне. 
-    Та це ж той самий чоловік, який був тоді з Аліною в клубі, - сказав Андрій, уважно придивившись до ймовірно що охоронця. 
-    Точно, це він, - підтримав Антон. – Тут має ще бути підвал.
-    Ти думаєш, що він настільки божевільний, щоб тримати дівчину у холодному підвалі? – не повірив Ігор.
 Проте ніхто відповідати йому не став, а оперативне почали обшукувати кармани громила. Через кілька секунд журналіст переможно підняв ключі і відразу кинувся на пошуки підвалу.