Твоя Міра (частина перша)

°✧ 13 ✧°

День народження Оксани, як і Мірани, минув доволі весело, і з подарунками хлопці вгадали. До Мірани на святкування приїздила мама, давши своєю появою купу приводів для обговорення. Діти сиділи окремо, на вулиці, дорослі — в залі. Особливо всіх бентежило те, що Майя незаміжня. Юрій, незважаючи на сувору дієту і майбутні неприємні наслідки, все ж дозволив собі випити і запитав Майю про це прямо:

— Чому заміж не виходиш?

— Навіщо? — вона поглянула на чоловіка холодним, беземоційним поглядом.

— Ну-у-у… Не годиться жінці бути одній.

— Чому ви вирішили, що я одна?

— Гм… Чому ж він заміж тебе не кличе?

— Знаєте, як правило, я не відповідаю на це питання, але для вас зроблю виняток, бо… ви сусід моєї тітки, і я не хочу вам грубіянити. Так от. Я вже виходила заміж і переконалася, що не створена для подружнього життя. Мені нецікаво займатися побутовими справами і ще більше нецікаво підлаштовуватися під когось. Також нецікаво знову народжувати. У мене є Мірана, і втілювати в життя чиїсь амбітні плани про синів, дерева та будинки не маю жодного бажання. Я фінансово забезпечена і вільна у всіх сенсах. У мене є своя справа, я багато подорожую, знайомлюся і спілкуюся з різними цікавими людьми. Мені таке життя подобається набагато більше.

— Але…

— А щоб мати секс, необов'язково виходити заміж, — сказала Майя, пропалюючи Юрія поглядом. — Я відповіла на ваше запитання?

— Так, — він кивнув і невдоволено насупився. — А зятя собі плануєш? Бо, схоже, Мірана вже знайшла кандидата.

— Вони ще діти. Рано про це думати.

— Ну не знаю… Так він її обходжує — не наробили б когось раніше часу.

— Ільяс — хороший хлопець, не думаю, що він утне щось подібне, — сказав дід Семен.

— А тут не вгадаєш. Він он який діловий приїхав: чемпіон, вибрики різні вміє. Дівкам тільки таке й подавай. Вуха порозвішують, а потім не знатимемо, за що хапатися.

— А мені здається, що ти Ільясу просто заздриш, — усміхнувся Олександр. — Ти ж свого часу також був зіркою місцевого футболу, а потім закинув спорт. А він он, бачиш, з самого дитинства м’яча ганяє, і у нього непогано виходить, маю сказати.

— Ага. Заздрю. Наробить він вам ще шкоди, от побачите.

 

Будівництво в Юхимчуків просувалося. Хлопці нано́сили цеглу й вапняк, змішували цементно-піщану суміш для кладки — переважно виконували підсобні роботи. Згодом вклали балки та виставили крокви, накрили шифером, але видихати було ще зарано, бо коробка — то лише вершина айсбергу, надалі — внутрішні роботи. І доки Марина ніяк не могла визначитися з кольором кахлю — хлопці тікали на річку. Юрій постійно прискіпувався до Ільяса. Це помічали всі і намагалися не лишати хлопця наодинці з дядьком, котрий постійно вишукував привід, щоб тицьнути йому на якусь помилку чи почитати хлопцю моралі та повчити життю. Власні сини його не слухали, а молодший племінник чемно мовчав, бо не міг просто відмахнутися й піти геть: не дозволяло виховання. Юрій це бачив і користувався.

 

У кінці липня Олександр приніс додому цуценя. Пальма вже стара, тому потрібна молода собачка. Коротколапий рудий колобок одразу ж став загальним улюбленцем. Ім’я йому ніяк не могли підібрати, тому поки що просто називали Рудим. Увага цуцику подобалася. Коли молодь ішла до річки, то він лишався у компанії Зінаїди Василівни, і її милиця виявилася дуже цікавою річчю для Рудого. Він намагався її гризти, а коли жінка його відганяла — гавкав. Дзвінко, пронизливо і дуже смішно.

Коли лишався сам, то досліджував територію і якось, у результаті таких досліджень, знайшов собі кліща, котрого виявила Оксана, повернувшись із річки.

— Тату, як його дістати? — запитала вона стурбовано.

— Людям-то я їх шприцом витягаю, але ж у нього хутро… — насуплено сказав Олександр. — Мабуть, доведеться його до Данила везти.

— А він удома?

— Зараз зателефоную, дізнаюся.

Олександр пішов до будинку, а у двір зайшли Мірана з Ільясом.

— Оксано, чому ти плачеш? — здивувалася Мірана, зупинившись біля дівчини.

— У Рудого кліщ, — сказала та, витираючи сльози.

— Тю, проблема. Покажи, — Ільяс присів поруч із цуценям. — У хрещеного будинок у лісі, то я з його котів їх стільки вже повиймав.

— А ти вмієш? — Оксана здивовано поглянула на хлопця.

— Дивись та вчись, — усміхнувся Ільяс, намацуючи кліща на грудях цуцика. — Отако береш його і починаєш крутити проти годинникової стрілки. Просто крутиш, не тягнеш. Це важливо, бо як потягнеш — порвеш. Отак оберт… другий… і… ось, — він поклав кліща, розміром з горошину, на землю поруч зі своєю ногою та усміхнувся: — Коли він вилазить, то відчувається тихий хруст. Найдовший випадок у моїй практиці — шість обертів.

— Де навчився? — поцікавилась Оксана.

— Біологічка, — усміхнувся Ільяс і поглянув на Мірану.

— О, я тільки хотіла запитати, чи це не вона джерело інформації.

— Вона. І називає це “практична біологія”.

Оксана поглянула на кліща, потім поглянула на місце, де той присмоктався, — там лишилася червона цятка.

— Мабуть, треба обробити чимось?

— Йодом чи зеленкою. Я спочатку котам мазав, а потім задовбався. Нашийники спеціальні потім купили, але вони якось пару тижнів тільки діють. А ще коти їх гублять.

— Тату, Ільяс витяг кліща! — радісно повідомила дівчина батькові, що вийшов з будинку.

— Витягнув? Як?

Данила, як виявилося, не було вдома. Олександр вислухав про метод біологічки. Подякував. Не знав, що так можна. При нагоді спробує.

 

Наступного дня, як завжди після обіду, молодь збиралася піти на річку. Дід Семен був на роботі, старші хлопці ще вранці поїхали до міста, а менших затримував Олексій, бо не виконав якесь батькове доручення, і всі чекали його за столом на вулиці.

Марина того дня влаштувала прання. Ще вранці змусила хлопців познімати постіль, і все подвір’я було завішане випраними простирадлами, котрі гойдав вітер.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше