Глава 11

Рафаїл підняв до мене свої наповнені байдужістю очі, і ледь помітно кивнув, даючи згоду. Я б сказала, кліпнув очима, а не кивнув. І з таким самим виразом обличчя, поглянув на кралю, що сиділа на проти нього. Вона в руках крутила запальничку, в одну мить відкрила неї та підпалила.

Цей жест видався мені надто дивним, адже щонайменше – ми знаходилися у кафе. Звісно, просторість закладу, дозволяла не бачити, що відбувається за столиками сусідів. Найближчі до них відвідувачі, знаходилися понад два метри звідци.

Блондинка поглянула на полум’я, різко закрила запальничку і сказала :
- Добре, солодкий, буду чекати звісток. – Її красиві очі, випромінювали тепло. Так і не поглянувши у мою сторону, вона зграбно підвелася і пішла геть. Довге волосся розсипом, колихалося у сторони від модельної ходьби. Тільки ще но, я помітила як, діловий костюм вишукано, огортав ідеальне тіло. Такі люди, взагалі реальні?

Ми залишилися на одинці, я дещо перелякано поглянула на нього. Оце я вляпалася! Навіщо, дурню, тобі ці сцени? Ідіотка! Проклинання й далі сипалися у моїй голові. Рудий відповів взаємним поглядом, обдаровуючи все існуючим єхидством, на яке тільки здатна ця рижа морда. Потрібно щось вигадати.

- Оце краля! – З захопленням вигукнула я, прикушуючи нижню губку. – Таких красунь, мені ще ніколи не доводилося зустрічати, - я не стала лукавити, й вголос захоплювалася дівчиною, дивлячись ній у слід – Познайомиш? – Я грайливо поглянула на хлопця, надіючись що ці дурниці спрацюють.
- Як твоє побачення? – Хитро покосився він за столик, де недавно сиділа я з однокласницею, ніби знав, що те місце недавно було моє.
- Ємм… - я прикусила губу, відтягуючи час, - розумієш, вона не в моєму смаку. – Я хитро посміхнулася й підвелася, натякаючи, що нам пора. Не знаю, що він там може про мене подумати. Та яка з того різниця? Я теж, хочу мати свої таємниці перед ним. Більше того, він абсолютно і словом не обмовився про блондинку, хто вона і навіщо було зустрічатися.

Ми виходили вже з торгового, як Рафаїл різко обійшов мене з іншої сторони, ледь відчутно взяв за руку, відтягнувши в бік. Назустріч, заходила пара нетверезих чоловіків, один з них ось-ось мав врізатись в мене. Та хлопець швидкою реакцією, врятував мене від зайвої та не приємної сутички. Вийшло так, що втрачена координація чоловіка зробила своє і він врізався в мужнє плече Рафа.

Пролунали кілька вибачень у бік молодика. Якби це була я – то обов’язково, отримала кілька неприємних фраз флірту, які як відрижка - не приємні та давно не актуальні від підстаркуватих власників. Це все сталося так миттєво, прояв уваги й неочікуваний доторк. Хто він, цей Рафаїл. Бувши котом, я ніколи не заставала його у вигляді хлопця. Я не мала розуміння, які емоції його наповнюють, перебуваючи зі мною.

Ми дібралися додому мовчки. Ніхто не про що більше не говорив. Дивно це, мовчати. Тиша нагнітала атмосферу, та окрім тихої музики й механічних моментів, її ніхто не порушував. Він навіть не поглянув у мою сторону.
В дома я відразу подалася спати. Не знаю скільки часу минуло, перш ніж я проснулася, та за вікном була глуха ніч. Я сонно покрутилася у сторони, та сновидіння, покинули мене. І я вирішила трішки по капостити. Перетворившись у кішку, вилізла на вулицю і по краю виступаючого фасаду дому, пробралася на підвіконня рудого.

Мені пощастило, вікно було відкритим і я тихенько, шмигнула в середину кімнати. Цього разу від мене потребувалося більше обережності ніж з Адріаном, чуттєві здібності перекочувальників, навіть у тілі людини, більше розвинуті ніж у простих смертних.

Тихо, мов мене і не існує, я ступала його кімнатою. Проміння місяця, падало на сонне й привабливе обличчя, я сковзнула поглядом по тілові й виявила один неочікуваний момент – простирадло, сповзло з його тіла на землю, ледь оголюючи нижню частину фігури. Він спав голий. Від усвідомлення цього, я здушено пискнула. Його очі відкрилися.

О, чорт! Адреналін вдарив в злякану голову і я виплигнула з підвіконня. Не пам’ятаю, як опинилася у своєму ліжку, та ще довго лежачи під ковдрою, я не могла перекотитися у людину. Відчувала, що ніби побачила зайве. Хоча мені шалено пощастило, що він спав на животі.

Зранку за сніданком, мама швиденько зібралася і запитала :
- Їду в супермаркет, комусь щось потрібно?
- Мені треба, на дві крап…- сонно забувшись почала я, та пригадала, що ми не одні й тут є зайвий. При татові говорити про менструацію – це те саме, що говорити про біль в шлунку – нормальний фізіологічний процес, що невід’ємно свідчить про здоров’я дівчини. Я закашлялася. –…на дві краплі, мм…кра – я затинаючись думала, що сказати та в голову, як на зло, нічого не йшло.
- В тебе скоро менструація, я пам’ятаю, куплю ті зелені які не викликають роздратування. Раф, тобі щось потрібно? – Теревенила мама немов, тут сидів не чужий молодик, а тато.
- Дякую за турботу, та я вчора купив всі необхідні засоби гігієни. – І він відпив добрячу порцію кави, хитро косячись на мене. Зелені очі, виблискували світлом сонця, а куточки тонких уст ледь припіднялися угору. Мама пішла. Ми залишилися удвох. Злість на маму не втрималася в середині. І я виплеснула її на нього.

- Менструація – це не смішно. А нормальний процес у тілі дівчини. Який свідчить про її статеву зрілість. І на жаль наша еволюція, не вигадала поки нічого кращого, як щомісячно позбуватися непотрібного ендометрію таким не гуманним засобом. – Вичитувала його я, хоча і не дивилася у його очі, бо відчувала сором за слова мами та злість, яка домінувала.

Він очікувально дивився, пильним поглядом. Ні, він не був серйозним, дещо інше виразилося на його обличчі. Можливо, він забавлявся мною?
- Мене смішить не твоя фізіологія, а реакція на мене. – Він продовжував дивитися на мене, глузуюча посмішка не покинула цієї нахабної морди. – А прокрадатися в кімнату, статевозрілій дівчині до такого ж хлопця, це теж частина еволюції, чи щось інше, мм? – Пускаючи бісики, Рафаїл, пронизував мене поглядом.