Глава 14

- Ну ні, ви ж не можете поїхати й залишити, мене на одинці з ним, в одній хаті. – Безпорадно заскиглила я, забувши про те, що вони вдруге їдуть в Париж без мене. Я висмикнула свою руку з теплого доторку хлопця.
- В мене є підозра що вона лесбійка, - змовницьки мовила мама приставивши долоню до губ і звертаючись виключно до Рафа. Ну і сором!
- Ейй! Я теж тут!! – Безпорадність вперемішку зі злістю почали давити горло слізьми. – Я неповнолітня дівчина, яка залишиться на цілий тиждень зі старшим за мене красенем, спокуса для молодої крові. ММММ – протягнула я, та це звучало так, ніби мені дали скуштувати якусь гидку страву, а я, щоб не образити кухаря, вдаю яке смачне їдло.
- Чув? Вона тебе красенем назвала, можливо не все втрачено? – Мама дзвінко розсміялася. Я не втрималася і вилетіла з кухні назад у спальню. Емоції кипіли всередині мене, і щоб трохи вгамуватися я пішла у холодний душ.

Можливо мені вдасться тата переконати не залишати нас наодинці. Та власне, чого я так боюся? Між нами нічого немає, і цілком ймовірно він зникне протягом цього тижня. То що не так? Вчорашній сон чи незрозумілий напад рижого кота?

Тато, звісно, був незадоволений ситуацією, що складалася і я настирливо доносила до нього свою думку – чому не варто нас залишати. Та мама постійно все переводила в жарт, тож через трохи батько перестав сприймати мої слова, заспокоюючи що привезе мені все що забажаю. Я здалася. За якийсь час, все ж помітила що тато, щось серйозно наказує Рафаїлу. Не вже мої слова не були сказані в пусту? Та яка різниця…

Батьки поїхали, і першого дня без них, я втекла з хати, повідомивши рудого, що ночувати не прийду, у відповідь він сухо угукнув. Ясна річ, мене трохи роздратувала його сухість. Та пішов він!
Лежачи серед темряви в ліжку Лесі, я розглядувала її фігуру. А що якщо мама права? Мені вже 18, а в мене так і не було ні одного хлопця. Я звісно цілувалася, та це дійство видалося мені таким слизьким і бридким, що й пригадувати огидно. Яскраве світло ноутбука, освітлював два великі круги, які виступали через білу футболку.

І нормально ній, так лежати при мені без бюстгальтера? Пишні стегна, пухкої дівчини, виглядали сформованими округлостями з-під коротких шортів. Надто коротких, я бачила рожеві труси подруги. Я відвела погляд на екран.

Жіноче тіло мене не вабить однозначно. А Рафа? Адріана? О, де той цвіркунчик, він би дозволив мені, трішки розвіятися від цього таємничого мейн-куна.
Я не залишилася ночувати у подруги. Не змогла, чим більше ми лежали поруч, тим не приємніше мені ставало — я не лесбійка. Мене не ваблять жіночі груди й стегна. НІ! І я це доведу.

Я зайшла в дім через парадні двері. Всюди було темно. Я на помацки дісталася верхнього поверху, ледь похитуючись, від недавнього алкоголю, який випила для хоробрості. Плюси повноліття – доступний алкоголь. Я стояла перед його спальнею.

Без стуку ввірвавшись у його кімнату, застала хлопця лежачим на ліжку. Спить? Світло було вимкнуте, тож єдине джерело освітлення – проміння, що падало з коридору.

- Спиш? – Якось різко та разом з тим м’яко, прозвучав мій голос. Він мовчав. Я підійшла ближче. Довелося нагнутися аби побачити його обличчя. Раф не спав, а тільки спостерігав за моїми діями.
А мої вчинки відбувалися за чітко складеним, пів години тому, планом. Я нагнулася ще ближче, скорочуючи відстань між нами. Я маю це зробити. Не вміло тицьнувшись, облизаними губами в кутик його рота, я спробувала відтворити те, що вперше і востаннє робила чотири роки тому. За секунду, відчуваючи, що він не ворушиться і ніяк не відповідає на мій поцілунок, різко випрямилася і голосно заявила :

- Я не глезбійка! – Й ікнула. О який сором, язик перестає мене слухатися. Я вибігла з кімнати, усвідомлюючи, що мене знатно коливає в сторони. Навіть фразу не змогла вимовити нормально.
- Бзара, - пробурмотала я під носа й добряче ляснула себе по стегні, «бездара» теж не вимовилося. Я зачинилася, прокручуючи замок аж три рази, а тоді як-не-як, роздягнувшись залізла в ліжко, обіцяючи собі, що більше не зроню ні слова.

Страшенна спрага розбудила мене. Напевне я б ще довго спала б, якби не цей блювотно-калатаючий стан. Ледь поворухнувшись - пригадала вчора.
- От дідько! – надіюсь це лише моя фантазія. Я сіла, мене ледь поколихувало від зміни положення і ще наявного алкоголю в крові. Годинник на поличці вказував сьому ранку. Надіюсь він спить.
По кімнаті було розкидано всі мої вчорашні речі, в тому рахунку і бра. Двері були навіть не закриті, дрібна щілинка вказувала, що я абсолютно, була не спроможна на це. Хіба я вчора не замикала їх на три замки?

Навшпиньки я прокралася на перших поверх, захопила пляшку мінеральної води. Тут же сходила в туалет. Тихенько як миш, я піднялася наверх. Минаючи його двері, я завмерла. Вони були зачинені. Можливо цього всього не було. Який сором. Я так ще ніколи не соромилася. Та кому яка різниця, лесбійка я чи ні. Бляха, я і тоді про його подругу жартувала, що познайомилася б. Забрехалася, кретинка. Його двері розчинилися. Я хотіла втекти, та зробила вигляд, що нічого не пам’ятаю.

- Я їду сьогодні в місто, тобі щось потрібно купити? – Він стояв одягнений як завжди, в сучасному класичному стилі. Чорний надто пасував до рижого.
- У- у, - я негативно укнула, продовжуючи вирячатися на нього запухлими очима.
- Тоді я пішов, до зустрічі.

І він дійсно нічого більше не кажучи пішов. Надіюсь на завжди.
З однієї сторони я відчула полегшення за те що він й словом не обмовився про вчорашнє, а з іншої…знову та зваблива блондинка чи інша рижа бестія, яка вдало пасуватиме йому. Та яка мені різниця.

До обіду я розходилася, а точніше лежала і боролася з приступами нудоти. По обіді, зібралася й вирішила прогулятися до Андріана. Хатинка була зачинена, все пусто – ніби його ніколи тут і не було. Якийсь час, я просиділа на порослій травою веранді. Дивні відчуття змішалися в середині. Я відчувала себе покинутою, та власне я та сама, що й два місяці тому. Просто за цей час, добавились два нові персонажі у життя. Не більше. Батьки такі ж як і були. Все так само, та не так…