Глава 19

Здавалося минула вічність, як ми просто лежали під небом, Адріан в тіні, а я під сонцем. Погода встигла перемінити настрій, небеса полонили хмари. В повітрі відчувався далекий запах дощу і необхідність йти додому. Не хотілося, щоб Раф добрався сюди першим. Я тяжко видихнула, налаштовуючись підвестися. Та легкий доторк чужої руки зупинив мене. Холодні довгі пальці, з обережністю і ніжністю пробіглися по зовнішній стороні долоні.

Випадковість?

- А ти поділишся своїми таємницями? Тим про що знаєш, та вперто мовчиш? - Запитання злилося з шумом вітру, шелестом трав, гомоном різних голосів та звуків далини. Як і мої емоції - змішалися у дивній масі. Ніжність, сум’яття, спокій та трепет, який я боялася й порухом повіки розвіяти стан, що подібний сну.
Якийсь час Адрій мовчав, потім повернув голову у мою сторону і пильно подивився, вивчаючи - що я можу приховувати?
Та власне нічого, окрім того, що вмію перевертатися в кішку, як і мої батьки. А решта - все як в інших.
Перетворення…
Перший раз я перекотилася коли мені було близько п’яти років. Сильна застуда спіткала мій організм й напевне, щоб вберегти життя, тіло звернулося до останньої надії. Після того випадку, батьки розповіли про інший світ відомий тільки нашому виду. Тренерували й навчали мене, подарували кулон, який і ношу все своє свідоме життя перекочувальника. Хіба ж ти, Адріан, зрозумієш ту мить і стан, коли лягаєш на землю людиною, а за якийсь момент стаєш котом? Коли твої ноги стягуються і палають жаром, то температура тіла тварини й людини різниться, блискавичним контрастом перетворення, адже зміна подоби займає близько однієї хвилини.

Ти людина і тобі чужі ці знання, твоя психіка надто слабка, щоб побачивши мене разок котом - ти не втік від милої Есфір, яка на вічність видасться монстром. Дізнавшись істину правду, ти більше ніколи не захочеш вглядатися в блакить моїх очей, й не зміг спокійно жити до тих пір, аж поки не забув мене - як темну вигадку фантазії.

Я тяжко видихнула, гіркота обволікала серце. Я перекотилася на інший бік ховаючи від хлопця емоції, що немов відкрита книга - говорили за себе.
- Не вся правда належить мені, а якби й належала - не всю правду здатен переварити не підготовлений розум. - Тоненька трава лоскотала носа, від мого буркотіння вона коливалася у різні сторони, ніби я володіла силою її життя.
- Напевне ти й відповіла на всі свої тяжкі думи. - Я чула як він посміхнувся словам, які тільки що промовив.
На мить я надулася як мале дитя, ну які можуть бути таємниці у Рафа? Ми ж однакові, а батьки? Тут вже взагалі інший рівень довіри, у якому просто неможливо мати якісь секрети від доньки. Хоча… А якщо все не так - як я вважаю? Що, якщо є якісь речі, які я не можу усвідомити. І просто збожеволію від них, як Адріан від моєї правди? А що, якщо ні? І молодик просто вирішив мене заспокоїти?

По моїй талії сковзнув палець, так повільно і плавно він, пройшовся від ребер до тазової кістки. Серце в мить закалатало як навіжене. Неочікувана реакція організму на такий незначний рух іншої людини. Маловідчутний та разом тим пекучий аж до самих нутрощів.

Тілом я б воліла лежати далі та прислухатися до того, що буде він робити далі. Та емоційний сплеск змусив підірватися. Одна мить і я вже стояла над тим місцем, де тільки що спокійно лежала.
- Мені пора. Дякую за смаколик, приємну зустріч і хороші слова. Я все обміркую, та нині потрібно повертатися. Рада була тебе бачити. До зустрічі. - Я швиденько направилася до воріт.
- Ти завше можеш бути зі мною щирою і не боятися казати правди. - Я завмерла. Неочікуваність фрази не на жарт здивувала мене. До чого він клонить? Пильним поглядом, я як справжня кішка вивчала свою здобич. Чи не підозрює він більшого ніж я можу дозволити йому знати? - Адже я такий як і ти, маю сотні таємниць і загадок себе самого, та власне й сім‘ї, які ніяк не можу розгадати. Разом легше зносити тяжкість брили, особливо коли вона падає на нас з однієї сторони.
То це він ще говорить про домашні проблеми. Від душі відлягло. Я швиденько кивнула і побігла додому. Вже темніло. От тепер я надіялася, що Раф ще не повернувся. Не хотілося зайвих запитань. Тиха радість від зустрічі, від неочікуваних доторків - невимовним солодом полонила всю мене. Як шматок шоколаду, я хотіла ще і ще, більше цієї ніжності, більше уваги, більше його…

За думками я, забувши про все, зайшла додому і направилася відразу в спальню. Та вигук хлопця повернув мене на землю.
- Доброго вечора, прекрасна дама, вечеря готова. - Раф виглянув із-за арки кухні. - Ох…прекрасні киці, справжня роза розквітла у вітальні! - Захопливо вигукнув хлопець, прицмокнувши язиком і як хитрющий котяра, задоволено примружив очі.
Я поглянула у дзеркало. Бліду шкіру охопив приємний рум'янець молодості. Довге темне волосся, вологими хвилями, завивалося навколо обличчя. Величезні блакитні очі, немов зорі, сяяли на тлі всієї картини під назвою - Есфір. І червоне плаття, перетворювало мене на дику розу, якп проростає під тягарем несприятливих умов життя. По при все - спрагла знань і життя.

Я гарна, справді гарна. Молода і свіжа. Справжня. Ніяка блондинка, ніяка інша не стане поруч з цією, що дивилася на мене у дзеркалі. Я маю силу, і при потребі я зможу дістати всю правду, яку тільки побажаю дізнати від цього беззахисного рудого.

- Чудово! - Я з насолодою прошльопала назустріч правді та могутності, яка нині горіла у мені.