Глава 20

- Враження ніби вже місяць тебе не бачив, - жартівливо гомонів Раф, паралельно накладаючи, щось на тарілку. – Подеколи всі ці справи так набридають, що бажання відступитися від них міцніші за платинові пути…

Я уважно поглянула на рудого, він задумливо нахмурив брови й красиво викладав гарнір. Напевне він відноситься до того типу людей – що їсти потрібно красиво.
І що це означає? Ця простодушність – відвертість зближення чи я як нейтральний знайомий, якого з легкістю можна вивалити тягар серця?

Швидкий погляд миртових очей з обережністю зиркнули на мене, та в мить заблистіли іскорками радості. Рафаїл підморгнув.
- Надіюся ти пробачиш мені цей короткий припадок нюні, знаю – якщо продовжу далі плакатися – то ніколи тебе не покорю. – Він поставив перед мною обсмажену грудинку яку оточувала велика кількість зелені. Коти люблять овочі.
- Я рахую за нормальне ділитися проблемами. Бо по правді кажучи мене більше лякає умовчання. – Я відрізала шматочок і поклала у рот, повільно розжовуючи. Сливовий кисло-солодкий соус, яскравим спалахом пробудив рецептори, а разом і з ними і голод. Це була качатина. – Та ти правий, нитики нікому не по душі. – Я із запалом блиснула очима. Раф не очікував іншої відповіді, не очікував поблажки, ніби така холодність і мала бути тут. Від цього мені стало його трішки жаль, адже я теж розуміла його. Хоч я і дівчина – та де мій спуск? Щоденно я маю виконувати батьківські вказівки, бо я нащадок перекочувальників, бо з я дресироване кошеня яка має служити на втіху іншим людям, не залежно від того – заслуговують вони цього чи ні.

Зручна, розумна, жертовна – завжди за кимось і завжди для когось. Робота це шлюб, так має бути. Хоча власне моя мама такий приклад мені не показує, а лише навчає його.
- Хлопець ти чи дівчина, скиглячих людей ніхто не любить. Тут місце тільки хоробрим, самовпевненим та упертим. – Я задумливо постукала шматок м’яса ножиком.
- А хіба ти не така? – З легкою скептичністю запитав рудий.
- Така. – Прямо зізналася, шукаючи язиком шматок перця за щокою. – Та чи був в мене вибір на інший характер?
- Був, та чи потрібен він тобі? Легше бути твердішим, адже тоді шпильки світу не так ранять. – Не дивлячись на мене, відповів молодик й продовжував жувати далі, він швидко їв. Впорівнянні зі мною, завершував вечерю, поки я тільки дібралася середини. Не люблю їсти похабки, тоді не відчуваєш смаку.

Раф підвівся і почав мити посуд, темне волосся гарно лягало з двох боків, підскакуючи до верху неслухняними напівзавитками. Напевно це укладка, вжитті так би ніколи не лягло. Від волосся погляд опустився нижче - на шию, ідеально вистрижену з рівними прямими шрамами, які опускаються вниз.
- Ти ніколи нічого не розповідав про себе : хто ти, звідки ти, про батьків, чим займаєшся і взагалі. Думаю за стільки прожитого разом часу – я маю право знати. – Усміхнулася, я переводячи серйозну розмову в жарт. Я підвилася та поставила тарілку у раковину, обережно провівши рукою по його стану. Міцний та мускулистий, рудий вправно приховує свою атлетичну тілобудову. Хлопець різко обернувся, доволі комічно виглядаючи у гумових рукавицях і підходячи до мене впритул :
- Не вже у цьому є така велика потреба, - хлопець ледь нахилив голову на біг уважно дивлячись на мене, продовжуючи наближатися. Гра почалася.

- Цікаво, скільки ще хлопців мене оточить, нічого не розповідаючи про себе. – Я поглянула з-під вій втиснувшись у стільницю, прораховуючи кудою я зможу втекти з цього глухого кута.
- А тебе вже багато загадкових хлопців огородило? - Рафаїл повільно стягував рукавиці, щурячи свої хитрі очі. Лукава посмішка розігрувалася на устах, та одна мить і якось все змінилося. – Що за запах?
- Не зрозуміла?
- Чим смердить? – Хлопець здивовано принюхувався прибличаючи свого носа до мене.
- Можливо сміття? – З надією припустила я, молячись аби це була не я.
- Це від тебе. – Заключаючи свій висновок, Раф ще двічі зробив короткі дихальні рухи, і вимогливо втупився в мене. Сором роз’їдав мене аж зі середини. Дика незручність почала давити шумом у вухах, це явно не те чого я очікувала йдучи на серйозні розмови.
- Еммм, ну можливо я десь вляпалася коли лежала на траві, - і ніби підтверджуючи свої слова я оглянула себе зі всіх сторін перетягуючи плаття то в ту, то в іншу сторону.
- Це не запах лайна, Есфір. Це…- він зробив паузу, - смердючий знайомим запах. Де ти була?
І тут мене осінило. Рафаїл відчуває аромати куди міцніше мене, він краще розвинув перекочувальництво. Шрами, скоріше всього, найліпше підтвердження цих думок. Але найгірше – він буквально пронюхав де я була. Від Адріана віяло специфічним запахом хвороби, і Раф розуміє чий це аромат.
- Яка з цього різниця, я не хочу говорити про це. – Холодно огризнулася, викручуючи з його пастки й швидко тікаючи на гору.
- В сенсі? – Ошелешів хлопець, - не вже ти не розумієш, що від цього може залежати твоя безпека?! – Не скажу що це звучали ясні нотки хвилювання, та щось схоже на це у його голосі тай було.
- Дай собі спокій, не більше як і від тебе. – Я хлопнула дверима. Ну так, молодець Есфір, так по дорослому, так відповідально – просто втекти від проблем.

Зараз не до цього, мені потрібно добряче подумати.
Сьогодні дуже дивний день – повернувся Адріан, не скажу що я надто відчувала запах його хвороби, та він був присутній. Також варто відзначити – його різке потепління до мене. Не звично, і ще дивніше відверте звернення.

Тим часом Раф – який нічого не бажає мені відкривати, єдине на що постійно здатний це тільки фліртувати та всіляко оберігати, немов маленьку. Не відриваючи ніякі таємниці, ніякі банальнощі. Окрім єдиного разу в тому забутому селі перекочувальників, як там воно – Перекот?
Я сіла посеред кімнати й задумливо гризла то мізинець то губу, надіючись що ці тілесні речі дадуть мені відповідь.

Еврика! Раф та Адрій знайомі! Однозначно, вони знають все один про одного. Тільки потрібно довідатися – звідки?! Адріан може розповісти добровільно, та тільки питання – коли, надто ж він повільний й надто багато думає, а Раф? Тільки на емоціях, як їх здобути? Або вивести або довести до відвертості – злість або жалість, іншого тут не дано.