Твоя Роза

Глава 26

- Ти хочеш залишитися тут? – Не розуміюче запитав Адріан. – Зустріла когось знайомого? – Поцікавився надто спостережливий супутник. Він прослідкував за моїм поглядом, аби віднайти істину причину раптових змін. Вчасно помітивши це, я нарешті відірвала погляд від рижого і натягнуто посміхнулася.

- Та ні, невже тобі не подобається тутешня атмосфера? – Хлопець, щось нерозбірливо пробурмотав по типу «Тут надто шумно». І я погоджувала з цим. В моїй уяві симпатичніше виглядала сцена - де ми серед ліхтарів сидимо, вечеряємо коло озера і розмовляємо про все на світі. Та якась частина мене, розуміла, що не може піти звідси де є Раф. Після зустрічі з рудим – я усвідомлювала, що цього вечора, не можу повністю належати Адріану. Поки знайомі долоні, вправно мігрують по червоній блузі брюнетки, а вона з явним задоволенням, дозволяє йому чинити свої маніпуляції – я не могла покинути цей заклад.

- Тут дійсно шумно, ти не проти якщо ми перемістимося на верх, у зону тиші? – Запропонувала я, підводячись у пошуках затишного місця. В якійсь мірі, я не хотіла, щоб Раф побачив мене, адже все це деталі, які в подальшому дадуть змогу швидше збути цього мерзотника з голови.

Коли ми підвелися, й зустрівши офіціантку - уточнили чи є місце у тихому залі, я в останнє кинула погляд на рижу голову, точно запамятовуючи їх столик . Наші погляди зустрілися. Саме в цей момент коли його руки обвивали іншу, мені теж хотілося, щоб Адріан був більше проникливішим у таких справах. Та уви ні, я тільки дивилася -на здавалося, чужого мені Рафаїла. Щось тваринне було у його погляді, я б навіть назвала ненависне до мене. Це через мого друга? Він ревнує? Та яке мені до того діло, хіба він ліпший? Я гордовито обернула голову, й задерши носа прослідувала за офіціанткою.
Ми сиділи за новим столом. На деякий час запала мовчанка, я непомітно намагалася віднайти столик Рафа, та він знаходився у сліпій для мене зоні. Може це й на краще? Ймовірно й так, але ревність злісно штрикала мені у голову різними думками й спогадами - про його руки на чужій талії.

- Так чому ми тут осталися? – Не вгавав Адрій.
- Я пригадала, що цього вечора передавали дощ. Не хотілося зіпсувати вечір. Але якщо тобі не подобається тут, то після вечері можемо відправитися додому. – Не дивлячись на друга, я безцільно дивилася у зал, де танцювали різні люди. Мій голос звучав зрадливо холодно й байдуже. – Якщо ти хвилюєшся за суму вечері, то тут не дорого, і я можу оплатити - це ж моя витівка. – Слово зривалися з того відділу мозку, який не фільтрує, що говорить. Я перевела погляд на супутника. Андріан дещо здивовано й разом з тим підозріло дивився на мене. Зловивши на собі мій холодний, як і голос, погляд, відвів очі й кивнув на зал :
- Любиш танцювати?
- В дома, де ніхто не бачить – так. Серед залу де куча людей – потрібна необхідна доза.
- Ти п’єш? – Не приховуючи здивування, він округлив свої вузькі очі.
- Андріан, я вже переросла підлітковий період, а як відомо – це самий переломний період для людини. Багато нового відкриваєш і пробуєш, то чому ти так дивуєшся, всього лиш якійсь випивці? – Я говорила відверто байдуже. В мене з цим є проблема – коли у мене поганий настрій, я не прикидаюся кимось, а просто показую себе таку – яка є.
- Ти права, вибач. – Дружно посміхнувся він. – Я такий же як ти, знову забув про це.
- Що ти маєш на увазі? – Нахмурила я брови, намагаючись вловити його думку.
- Мені двадцять, тобі вісімнадцять. Різниця незначна, просто постійно думаю, що ти значно менша. – Добродушно продовжував він розмову. Я здогадуюсь, йому не сподобалося це місце, та він промовчав. Більше того, помітивши моє погіршення настрою - не став утруднювати ситуацію, а навпаки надається виправити проблему. – Я тобі сьогодні казав, що ти виглядаєш неперевершено привабливою? Я відвела погляд від залу, й подивилася у темні вічі спокою, які виблискували незвичним теплом. Мої щоки потепліли, тепло приємно обвило живіт.
- Ну нарешті я почула від тебе комплімент,- безпардонно розсміялася я, тимчасово, покинувши думками рижого мерзотника.

Нам принесли замовлення, я підсунула Адріану їжу, а він мені – мою. Для мене все було просто – паста з куркою та салат з персиком. Банально та все ж смачно. Коли ж він прийнявся до першої порції страви, то дуже закашлявся запиваючи все доброю порцією води.
- Що це за гидота? – Через великі ковтки, запитав кавалер. Його очі почервоніли й засльозилися.
- Токпоккі та кімчі, ти не любиш гострого? – Щиро здивувалася я. – Ти не азієць? – Стримуючи сміх, я намагалася прикрити рот рукою, та спантеличений вираз його обличчя, в перемішку з безперервним кривлянням, викликали нові й нові напади сміху. Коли ж з його очей покотилися сльози, істерика сягнула вищої міри. Не довго думаючи, він набрав на мою виделку токпоккі й тикнув мені у рот добру порцію страви. Я здивовано завмерла, відчуваючи як рецептори язика легенько, пощипує гострота соусу, та свіжий смак трав’яних спецій збуджували апетит до нової порції їжі. Проковтнувши токпоккі, я залилася новою порцію сміху, він не очікував, що для мене це допустимо-приємна гострота.

Поглядаючи на мене спід тонких брів дещо ображеним поглядом, бо я виявилася стійкішою за нього. Я зробила обмін стравами. Обмін тарілками підняв Андріану настрій.
Після ситної вечері ми вирішили, ще трішки прогулятися великим містом. Зараз я з легшою душею могла піти звідци, не бажаючи стежити за кожним кроком Рафа, яке мені до його діло.

Я на хвильку забігла в туалет, аби підправити макіяж, Андріан обіцяв чекати на вулиці. Підтираючи туш, яка трохи посипалася від безкінечного сміху, у дзеркалі помітила як з кабінки вийшла та сама блондинка. Не соромлячись, вона стала коло мене й почала підтягувати бретельки ліфа, спустивши трохи червону блузу.

Мені стало надто незручно, через її вроду і через те, що в якійсь мірі вона моя суперниця. Округлі груди ідеальної форми, виразно виділялися на тлі блідої шкіри. Вона перехопила мій погляд і блискавично стрельнула поглядом на мій б’юст, який значно програвав її параметрамам. Навіть не звернувши увагу на мою вроду, вона не приховано гордо, з присмаком перемоги, посміхнулася своєму відображенню, подумки ліквідуючи мене як суперницю. Навіть не здогадуючись, якими ми з її супутником, були близькими, буквально, тиждень тому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше