Твоя/моя солодка брехня

Розділ 6

— Що ти тут робиш? — почула я голос Ілони та з полегшенням видихнула.

Взявши дівчину за руку, одразу ж повела її до входу. Не хочеться, щоб нас помітила Кароліна. Вона і так не довіряє мені, тож я впевнена, що дівчина б зрозуміла, що я підслуховувала. Знаю, що це негарно, але тепер у мене ще більше питань.

— А я тебе шукала, — сказала я та усміхнулася. — Ти кудись так раптово зникла.

— Це скоріше ти зникла, коли пішла до бару та залишила мене саму на танцювальному майданчику, — Ілона уважно подивилася на мене. — І про що ти з ним говорила?

— Тобто? — перепитала я.

— Ти ж стояла на барі та розмовляла з тим Тимуром, чи як якого, — дівчина закотила очі. — Не думала, що тобі цікаво було б такій компанії.

— Мені хотілося пити, а він сам заговорив до мене. Хоче, щоб ми познайомилися з ним ближче.

— Сподіваюся, що ти достатньо розумна, щоб відмовитися.

— Ілоно, поясни мені, що відбувається? — сказала я та уважно подивилася на дівчину. — Твоя подруга, Кароліна, з дитинства в їхній компанії, але тебе це ніколи не хвилювало.

— Просто... Ти не така, як вона. Тобі не варто зв'язуватися з такими хлопцями. Повір, я знаю, про що говорю.

— Мені не подобається, що ти щось приховуєш. Кожен має свої таємниці та секрети, але, будь ласка, не втручайся в мої справи, гаразд? — я спробувала усміхнутися. — Мені дуже цінна наша дружба, бо у мене ніколи не було найкращої подруги. Сподіваюся, що з часом вона буде тільки міцнішати.

— Подивимося, — сказала дівчина. — Я теж дуже ціную нашу дружбу, бо лише ти сподобалася мені в цьому коледжі.

— То де ти була? — спитала я.

— Виходила говорити по телефону, — відповіла вона. — Батьки дзвонили. Вони досить сильно контролювали мене раніше, а тепер бояться, що я буду наздоганяти втрачене. Ну що, ходімо всередину? Там вже точно щось цікавеньке розпочалося.

— Ага, пішли.

Та насправді нічого хорошого не було. Якісь тупі конкурси, в яких, на щастя, мені не довелося брати участі. Ілоні, здається, подобалася така атмосфера, бо вона і танцювала, і сміялася. Я ж просто стояла та дивилася на всіх присутніх. Особливо цікавили старшокурсники, а ще той хлопець, з яким розмовляла Кароліна. Занадто багато таємниць, і з кожним разом все стає заплутанішим.
Оглядаючи зал, помітила Мартина. Хлопець пив щось зі свого стакана, спершись до барної стійки. Від нього так і віяло небезпекою. По тілу наче мороз пройшовся і я з'їжилася. Та як тільки зауважила, що хлопець дивиться на мене, одразу ж відвела погляд, вдаючи, що дуже сильно зайнята чимось у своєму телефоні. Краєм ока побачила, що до Мартина підійшов якийсь хлопець. Він прошепотів йому щось на вухо, а той роздратовано поставив стакан на стіл, а тоді попрямував у сторону виходу. Моя цікавість знову переборола мій страх, тому я просто сказала Ілоні, що йду до вбиральні, а сама ж пішла за Мартином. Скоро я зможу працювати шпигуном, бо за останні кілька днів тільки те й роблю, що підглядаю за людьми та підслуховую їх.
Я зовсім не здивувалася, коли побачила, що він звернув у ту сторону, де раніше була Кароліна. Напевно, вона не змогла справитися з тією ситуацією. Я оглянулася по сторонах, щоб переконатися, що мене ніхто не бачить, а тоді попрямувала за ним. Через те, що на вулиці дуже темно, не могла майже нічого бачити. Здавалося, ніби все спокійно, бо Мартин просто підійшов до того хлопця.

— Що ти тут робиш? — спитав він. — Скільки разів тобі повторювати, щоб ти відчепився від Кароліни? Якщо ти не розумієш по-доброму, то я можу й по-іншому.

Без жодних вагань Мартин вдарив хлопця в обличчя, а я просто заплющила очі.

— Думаєш, що зможеш залякати мене? — сказав той та голосно засміявся. — Це через тебе її не стало! Ти винен в її смерті, а ще твоя подружка.

— Не виводь мене, — погрозливо мовив Мартин.

— А то що? Вб'єш мене? Звісно, ви ж звикли, що вам все дозволено. Тільки я цього тепер не залишу. Я всім доведу вашу провину. Весело було, коли втягнули Настю у свої ігри? Вона повірила, а ви так безжально образили її. Тільки знайте: розплата вже близько.

Хлопець, здається, пішов у якусь сторону. Я поняття не мала хто він, але мета у нас з ним одна. Потрібно будь-що дізнатися більше про нього.

— І що тепер? — заговорила Кароліна. — Він не заспокоїться, Тін. Ну а ти сам знаєш, що буде, якщо про це дізнаються усі. Я не можу вже цього терпіти. Ігор постійно переслідує мене. Він якийсь неадекватний. Думає лише про ту помсту, а якщо він справді зможе довести? Навіть не хочу думати, що тоді буде.

— Не хвилюйся, я владнаю цю ситуацію, — спокійно сказав хлопець. — Він більше не буде тебе турбувати, я обіцяю.

Від його слів мені стало трохи страшно, а ще з'явилося дике бажання втекти. Я розвернулася, щоб побігти геть, але через те, що на вулиці темно, не помітила стіну та випадково вдарилася об неї рукою.

— Ай, — сказала я, бо відчула жахливий біль.

— Ти чув це? — заговорила Кароліна. — Тін, тут хтось є.

Я вирішила втекти, хоча і рука дуже сильно боліла. Та якщо вони побачать мене, то все буде набагато гірше. Добре, що до входу бігти було не дуже довго, тому коли я зайшла всередину та змішалася з натовпом, мені стало спокійніше. Принаймні вони не знатимуть, що це я їх підслуховувала. Як тільки побачила Ілону, то одразу ж пішла до неї.

— Щось тебе довго не було, — сказала дівчина та трохи підозріло подивилася на мене.

— Мені стало погано, — почала я. — Може, ми підемо додому?

— Так швидко?

— Я справді почуваюся не дуже добре. Ну а тут ще й так нудно.

Ілона все ж погодилася, але я бачила, що їй такий розвиток подій не подобається. Напевно, вона хотіла залишилися тут до завершення, але я не бачу в цьому нічого цікавого. Здається, ці всі розваги в клубах — це далеко не моє. Зате я змогла багато чого дізнатися, і тепер переконана, що саме Мартин винен у тому, що сталося з Настею. Тільки от до чого там Кароліна, для мене ще досі залишається загадкою.
Коли я повернулася до кімнати, то Тані ще не було, а Саша вже міцно спала. Я втомлено сіла на ліжко та поклала голову на свої руки. Це все занадто складно. У мене просто нема сил, а ще здається, що скоро зійду з розуму через ці всі таємниці.
Заснула я одразу ж, а зранку так сильно не хотілося прокидатися. Добре, що це хоч неділя, а значить, що сьогодні цілий день можна відпочивати. Як тільки розплющила очі, то помітила на екрані телефона сповіщення. Насправді зовсім не здивувалася, коли побачила вхідне повідомлення від Тимура:

"Привіт, ти кудись зникла, а ми так і не встигли домовитися про зустріч. Пропоную сьогодні сходити кудись вдвох."

Я лише закотила очі, а потім швидко написала:

"Мені стало нудно в клубі, тому я вирішила піти додому. Щодо зустрічі, то у мене сьогодні дещо інші плани."

Навіть трохи дивно, що хлопець одразу ж прочитав і почав щось друкувати. Через декілька секунд з'явилося повідомлення.

" Як щодо того, щоб ми зустрілися на тижні? Можна після пар? "

Я вирішила погодитися, бо і так планувала сходити на це побачення. Принаймні Тимур мене не лякав, тому впевнена, що нічого поганого не станеться. Хоч я і збрехала йому, бо сьогодні у мене не було жодних планів. Та до цієї зустрічі мені потрібно підготуватися, тому краще перенести її на інший день.

— Ох, як же мені погано, — сказала Таня та сіла рівніше на своєму ліжку.

— Ти коли повернулася? — спитала я.

— Не знаю, — вона поклала руку на свою голову. — Як же мене нудить.

— Ну, це не дивно, — я знизала плечима, бо впевнена, що дівчина собі добряче повеселилася.

— А ти куди збираєшся? — Таня подивилася на мене, а я якраз одягала курточку.

— В магазин. Тобі щось треба?

— Мені здається, що я зараз на їжу навіть дивитися не зможу, але купи мені, будь ласка, мінеральної води.

— Добре, — сказала я та закинула свій маленький рюкзак собі на плечі.

— Ти так швидко повернулася, а потім ще стільки всього цікавого було. Оця Діана, що здавалася такою скромною дівчинкою, в кінці вже на столі танцювала, — засміялася Таня. — Ну а про інших взагалі мовчу.

— Боюся спитати, що робила ти, — тихо буркнула я. — Гаразд, я біжу. Скоро повернуся.

— Чекаю, — крикнула вона, коли я вийшла з кімнати.

Таня швидше чекає на мінеральну воду, аніж на мене. Від цього мені чомусь стало смішно. Взагалі вона виявилася якимось розчаруванням року. Спочатку здавалася такою простою, а тепер тільки те й робить, що намагається стати такою ж, як і ті всі інші.
На вулиці було досить прохолодно, і добре, що я додумалася взяти собі курточку. Тільки треба було ще парасолю взяти, бо на небі зібралися такі темні хмари, що скоро точно падатиме дощ. Можливо, я ще встигну повернутися назад до його початку. Я швидко купила все, що було мені потрібне та попрямувала в гуртожиток. Через те, що обрала той магазин, де завжди багато знижок, дорога була досить довгою. Та все ж сподівалася на свою удачу. Я вирішила зателефонувати до мами, бо вже давно не говорила з нею.

— Привіт, — сказала я, коли вона прийняла дзвінок.

— Лоло, нарешті ти згадала про мене, — трохи образливо заговорила мама. — Вже два дні не дзвонила ні мені, ні татові.

— Вибач, просто зараз так багато всього відбувається. Ну а ще навчання забирає час.

— Тобі хоч подобається там?

— Дуже, — збрехала я. — Всі такі хороші, а ще я знайшла собі подруг. Загалом тут класно, і я вже по трохи починаю вживатися у великому місті.

— Це добре.

— А у вас як там справи?

— Не все так легко, бо твоя тітка досі важко переживає втрату, — почала мама. — Ми намагаємося завжди бути з нею, а ще вона почала відвідувати психолога. Поки нема ніякого прогресу, але сподіваємося, що далі буде краще. Ми всі тримаємося з останніх сил, але мусимо пережити цей кошмар. Лоло, ти тільки багато не думай про це, добре? Знаю, що ви з Настею були дуже близькими, але так сталося і її вже не повернеш. Просто будь обережна і пам'ятай, що ми тебе дуже сильно любимо.

— Я теж вас люблю, — сказала я, відчуваючи сльози на очах.

— Не говорімо про сумне. Краще розповіси мені, що там в тебе на парах?

Всю дорогу я розказувала їй різні події, що були в нас на заняттях, а також про викладачів. Мені хотілося хоч трішки розвеселити її. Все-таки вдома їм набагато складніше. Особливо, якщо тітка так важко все переживає. Мені так шкода її що навіть заради цього хочеться дізнатися правду.
Я вже була біля воріт до гуртожитку, коли побачила Мартина. Він подивився на мене, а я просто завмерла на місці. Все ще розмовляючи з мамою, глибоко вдихнула та впевнено попрямувала до входу. Сподіваюся, що Мартин прийшов сюди до Кароліни, чи щось таке. Мені хотілося якнайшвидше пройти повз нього, та це мені не вдалося. В один момент хлопець міцно схопив мене за руку вище ліктя та притягнув ближче до себе.

— Куди ж ти так біжиш, сонце? — спитав він.

— Мамо, я тобі передзвоню пізніше, — сказала я та збила дзвінок. — Що тобі потрібно? Відпусти мене!

— А ось це вже ні, — сказав хлопець та різко потягнув мене кудись.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше