І у чорта буває дежавю...

3

Прокинулася я від якогось дивного звуку. У кімнаті було темно і лиш ялинка різнобарвно миготіла гірляндою. Та потім стало зрозуміло, що ялинка не єдине джерело світла - на столі легеньким золотим сяйвом підсвічується рукопис, а над ним сидить чорний кіт схожий на Васька тьоть Зіни із сусідньої квартири. І не просто сидить, а таке враження, що читає!

"Як він сюди проник?" - подумала я крізь сон. А потім до мене дійшло, що у реальному житті папір не виглядає так казково, а коти не вміють читати... Ця думка миттєво розвіяла залишок сну.

- Що за чортівня?! - різко зіскочила з ліжка і з жахом усвідомила, що ніякий то не кіт.

 Істота була розміром з німецьку вівчарку, тіло вкрите коротесеньким прикоротесеньким чорним хутром, а хвіст ніби коров'ячий - довгий та з китицею на кінці звисав зі столу. 

Схоже своїм раптовим вигуком я ненажарт налякала невідомого. Від несподіванки бідолха спершу високо підскочив, а потім з усієї дурі  гепнувся на підлогу і, швидко проковзавшись лапками на одному місці ніби по льоду, кубарем закотився під ялинку.

Там вже жару додала йому вона, впавши на нього зверху. Спершу це НЛО не здавалося й, борсаючись, намагалося вибратися. Та потім притихло.

Секунди зо дві я стояла не наважуючись підійти і вирішувала, що робити. Набравшись сміливості, дотягнулася до вимикача. І коли з'явилося світло стало якось спокійніше.

Переконавши себе, що зпросоння  мені все примарилося і що то все ж кіт, я наблизилася до ялинки і різко підняла її за верхівку. Тварина враз заметушилася і виривалася на волю, але хвіст настільки обвився тими трьома лишніми метрами гірлянди, що міцно тримав бранця якби той не сіпався.

Нажаль, копитця і поросячий носик підтвердили, що ніякий то не кіт. Я ахнула і мало не померла з переляку.

У мене в квартирі чорт! Розумієте, чорт! Хіба таке можливо?!

Рятуючись я відскочила впритул до стіни, але тепер була заблокована з одного боку шафою, а з іншого злом, у існування якого до сьогоднішнього дня не вірила. Відбиватися не було чим, то ж я підсвідомо прикрилася ялинкою. А потім  перехристилася і почала плутано промовляти "Отче наш". Віруюча я така собі, то ж молитва звучала з явними пропусками слів і перестановкою рядків.

- Агов, досить. Це все одно не діє, не позорся! - промовив непроханий гість.

Він ще й розмовляти уміє! Я вирічила очі і відкрила рота.

- Якась ти на вигляд тупенька. Де твій хоча б мінімальний інстинкт самозбереження? Мала б тікати. Не кожен же день зустрічаєшся з нечистю. Що за люди пішли… У Бога не вірять, молитов не знають, нахабніють, нічого не бояться... - бурмотів собі під рильце чорт і невдоволено обтрушував хутро, що тепер було не просто чорним, а гламурним - все у блискітках від ялинкових кульок.

- Мені кінець? - Все, що змогла я з себе вичавити. - Ти мене вб'єш?

Чорт підняв брову і скривив губи.

- Здалася ти мені, щоб на тебе ще й час витрачати! Лягай спати, завтра нічого не згадаєш.

Зі словами "Гидота" чорт змирився з тим, що позбутися від блискіток не вдалося і, тупнувши копитцем, промовив:

- Арівідерчі, невдаха! 

Після чого в очах істоти прочиталось невимовне здивування. Він знову тупнув копитцем. Але нічого не відбулося. Тоді він знову тупнув копитцем і почав тужитись. Чорт повторював ритуал тупцяння ще декілька разів і тужився, тужився.

Я зізнаюсь чесно від таких його потуг навіть розгубилася. Виникло відчуття, що він збирається накласти купу на килим. А той був новий, то ж не хотілося б... Та й дивно якось  прибирати кавелдики за потойбічною істотою.

- Ти ж не нагадиш  мені на підлогу?

- Ти чого, геть  здуріла? - образився незванний гість. - Я взагалі-то зникнути намагаюся…

- Ну, в тебе виходить доволі ефектно…

- Що за чортівня? - використав каламбур чорт і, оглядаючись довкола, побачив, що я все ще продовжую тримати верхівку ялинки, з якої стирчить початок гірлянди.

- Та ну на! Не може бути! Невже знову?! Бісові Вакули! - репетував біс. - Схоже ти впіймала мене за хвіст!

- Тобто? - знову розгубилася я. 

Як спіймала не торкаючись? Чим це мені загрожує? Що за Вакули? - в голові роїлося стільки думок...

Чорт був такий засмучений, так морщив мордочку, що навіть стало його якось шкода. Та незважаючи на це мені все ж продовжувало бути  до крику страшно. Як бути, що робити? 

Я відкинула ялинку, даючи чорту зрозуміти, що не тримаю його і хай якнайшвидше забирається геть. Мені проблеми не потрібні, раптом ще, розлютившись, передумає і зробить щось зі мною чи взагалі позбавить життя.

- Дурепо, вже запізно. Чари так просто  не скасовуються!

І роздратований він повідав, що якщо у період новорічних свят спіймати чорта, то той мусить зробити добру справу - допомогти людині досягти бажаного. При згадці про добру справу бідолаху аж пересіпнуло. А оскільки я тримала гірлянду, яка тримала хвіст, то й вийшло, що ніби я його спіймала.

- То чого ти бажаєш? Давай швидше кажи та й розбіжимося.

Хм, складне питання. Мені, як і кожній, людині постійно чогось хочеться, постійно чогось не вистачає для повного щастя, але коли отак прямо спитали, навіть не знаю, що обрати. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше