9.

"Щоб ти скис!" подумала я услід проїжджаючого авто, що так щедро, так рясно оросило мене водою з калюжі.

Невдоволено я потупцювала, відкидуючи краплі з взуття, і струснула низ куртки. Та джинси врятувати не вдалося, плями багнюки миттєво заполонили тканину. Я приречено хмикнула. А потім мене осинила здогадка і різко глянула на чорта, що саме стояв поруч.

- Не стримався… - байдуже знизав він плечима і продовжив все так же меланхолійно стояти на зупинці.

Я б зараз мала злитися на цю його витівку, та одного погляду на тварюку достатньо щоб змінити гнів на милість. Аж смішно, ви тільки уявіть - на мене образився чорт… Відколи прокинувся весь час ходить надутий, бо бачте довелося пити з ранку не латте з кавомашини, а чай. Їй богу, ну як мале капризне дитя… Навіть демонстративно жодного разу не заліз до карману щоб погрітися, лиш голову відвертає коли я на нього дивлюсь.

 Зайшовши до кабінету, я зрозуміла, що цим ранком  він не єдиний хто на мене ображений. Аліна вже сиділа на робочому місці, хоча для неї не властиво з'являтися так рано. Схоже Андрій Дмитрович все ж влаштував пасії прочуханку і похід до ресторану був не настільки романтичним... Вона навіть  менше сидить у телефоні і рідше ніж зазвичай відлучається на перекури.

Я хоч і не курю та цього разу теж вирішила зробити такий собі перекур, трішки розім'ятися та дати очам перепочити - зроблю каву та вийду на балкон подихати зимовим повітрям.

Я взагалі рідко п'ю каву та бувають моменти коли прям аж хочеться, та ще й з молочком. Ммммм…

Я вставила стаканчик до апарату та почала натискати відповідні кнопки. Раптом машина зашипіла-запихтіла і почала труситися та плюватися кавою. З переляку я однією рукою намагалася вимкнути барісту, а іншою рвала паперовий рушник і хаотично витирала все довкола. Мої зусилля зупинити апарат за допомогою кнопки були марні, він явно збожеволів і не здавався. У потьоках кави був вже не тільки стіл, а й я.

У всій цій метушні краєм ока я помітила як вильнув знайомий чорний хвостик та швидко зник під столом.

"Ах ти ж бісеня нечистиве!" випалила я і одночасно продовжуючи маніпуляції руками, спробувала зробити ще й кульбіт ногою під стіл.

- А що, це справедливість! Мене зранку залишила без латте, от і ти без кави! - пропищав чорт, по якому  схоже я  все ж влучила ногою, і прожогом вискочив крізь двері у коридор.

- Це що тут відбувається?! - зайшли двоє моїх колег-чоловіків і зорієнтувавшись, кинулися висмикувати з розетки кавомашину.

Ну все. Тепер весь офіс на цілий день залишився без допінгу. На відміну від мене, всі інші наші працівники постійно підзаряджалися кавою, вона була невід'ємним атрибутом у роботі. А ремонтувальник прийде лиш завтра… Звісно, напряму мені ніхто нічого не скаже та впевнена - сьогодні між собою колеги будуть невдоволено мене згадувати ще не один раз…

Вбігши до кабінету розлючена, я почала очима шукати винуватця. Аліни, на щастя, не було. Не знаю, що я планувала робити далі, але зараз під владою  емоцій, у мене була лиш одна ціль - спіймати мстивого чорта. 

Побачивши мене, він перетворився на великого чорного кота, і пробуксовуючи лапами, почав розкидувати папери зі столу. Вони ефектно розліталися навкруги. А я терпіти не можу безлад на робочому столі, то ж з наростаючою люттю кинулася до нього. Кошака спритно стрибнув на підвіконня і, ухиляючись від погоні, почав скидати горщики з квітами.  Зіскочивши на Алінин стіл завалив монітор. А потім прудко підстрибнув та вчепився у мою куртку, що саме висіла на вішаку. Було зрозуміло, що за ті секунди поки я добіжу від підвіконня до шафи, він під тиском своєї ваги з'їде донизу, залишаючи на тканині прорізи від кігтів. Ну все, прощайте-бувайте грошики, доведеться купувати нову.

- Доброго дня! - трішки невчасто з'явився Андрій Дмитрович, оскільки прочуханка тільки набирала обертів. Він зняв кота і притис в обіймах. - Ваш красунчик?

- Еммм... Вибачте, що взяла його на роботу. - я не вмію брехати, то ж зніяковіла. Та й трішки злякалася, бо не знаю чи можна тваринам у офіс. А потім ляпнула перше, що спало на думку. - Не було іншого виходу. В обідню перерву маю везти його до лікарні… на кастрацію…

- Я розумію, не хвилюйтеся, Анно, хай залишається. - схоже шеф помітив мій острах у очах.  - Я не настільки грізний. Та й не такий поганий керівник як вам могло здатися. Нещодавний інцидент висвітлив, що у вас склалося неправильне про мене враження. Давайте у знак примирення я сам відвезу вашого улюбленця, а ви перепочинете.

Від почутого про кастрацію очі кота стали ще більші та ще кругліші. 

- Ні-ні, ніяких заперечень! Я якраз у справах буду проїжджати повз ветеринарки, то ж це не завдасть мені клопоту. - наполягав чоловік, а потім мило посміхнувся і додав, - зарахуємо це мені як часткове погашення вам моральної шкоди від співпраці з Аліною. 

Посмішка... До чого ж красива у нього посмішка! А зуби, такі білосніжні… Я мимоволі провела язиком по своїх. Хм, вже два дні не чистила. Соромно, Аню, соромно…

Та й взагалі він стояв такий красунчик, начисто вибритий, охайний, доглянутий чоловік, вдягнений зі смаком. І я стою навпроти у брудних від калюжі джинсах та ще й светр весь у каві. 

Кошара пручався і намагався викарабкатися з полону міцних чоловічих рук та шеф, з легкістю його стримуючи, посміхнувся мені ще раз і вийшов з кабінету.