І у чорта буває дежавю...

10.

Я сиділа у кафе, що знаходиться через дорогу від нашого офісу. Окрім мене інших відвідувачів не було. Панувала атмосфера затишку і тепла. Тихо грала новорічна музика, що чудово відповідало загальному настрою приміщення, яке було з любов'ю прикрашене усілякими гірляндами, гілочками, кульками, бантиками та іншою атрибутикою свята.

Обрала я столик біля вікна, що був ніби відділений від загального залу великою пишною ялинкою, це створювало відчуття приємної камерності. На столі поміж сніговичків парувало два латте та хвалилися вишеньками  на кремі два бисквітні  тістечка - для мене та чорта.

Минуло вже півгодини від моменту зустрічі з Андрієм Дмитровичем. Я хоч і ненароком ляпнула про кастрацію та за чорта ніскілички не переживала. По-перше, цей магічний засранець точно виплутається, а по-друге, я ж знаю, що якісь сили його утримують біля мене, то ж далеко не від'їде.

Я встигла зробити лиш перший ковток як на стілець навпроти застрибнув обурений чорт. Сівши, він піджав нижню губу, підняв високо підборіддя і демонстративно відвернув гордовите рильце до вікна. 

Я підсунула до нього одне з двох тістечок та філіжаночку напою з соломинкою. Продовжуючи мовчазно виказувати своє невдоволення він все ж спершу в'яло колупнув виделкою смаколик, а потім, забувши про гордість, прийняв мій знак примирення і наминав вже не стримуючи задоволення. Лиш зрідка відволікався на сьорбання напою.

- Гаразд, пробачу тебе. - поблажливо мовив він і відсунув назад до мене порожній посуд.

- Що?! Та це я маю тебе пробачати, ти мені сьогодні більше напакостив! - почала знову закипати я та він так кумедно виглядав у своїй поважній позі з випираючим наїдженим пузом, що враз заспокоїлася. - Гаразд, перемир'я! 

Ситий чорт перетворився на кота та стрибнув на підвіконня. Він задоволено розпластався аби кимарнути та дати мені час закінчити свій перекус.

- А як тебе звати? А то скільки днів вже разом, а я не знаю… - поцікавилася я.

- Чим тобі "чорт" не довподоби? Всі люди нас так називають, а ти що якась особлива?

- А от і особлива. Не кожен під ялинкою чорта знаходить. - весело відповіла я. - Ну добренько, раз ти хочеш бути у таємничому образі, то я сама тебе назву. Хм, потрібно подумати...

Я підбирала різні варіанти та жоден не підходив.

- Мда… З фантазією у тебе якось не склалося. - протягнув він і ліниво перевернувся на інший бочок.

- Давай думати логічно. Ти - чорт.

- Геніально! - перебив він мене, бурмочачи під ніс.

- Так от, ти чорт і зустрілися ми перед святами... Отже, як тобі "Чорі"? "Чо" від слова "чорт" та "рі" від "Різдво" - призадумалася я, а потім радісно вигукнула. - А ще ти повністю чорний. Розумієш, Чорі та чорний мають спільні три перші літери. Це ідеальне ім'я! - констатувала я.

Котяра лиш пхинькнув.

- Прийму це як знак згоди. - посміхнулася я. 

Дзвіночок на дверях затріпотів і до кав'ярні увійшов Андрій Дмитрович. Він попрямував до мене з вельми стурбованим лицем.

- Анно, не знаю як так могло трапитися. Вибачте! Він зник. Чесно не розумію як. 

- Все добре. - спробувала я заспокоїти шефа.

- Ні, Ви не зрозуміли. Ваш улюбленець, Ваш кіт зник з автівки. Я поклав його на сидіння і зачинив дверцята, а коли приїхали його вже не було… Мені так соромно, так прикро…

- Все добре. - знову повторила я і махнула рукою на підвіконня з втікачем. 

Шеф видихнув з полегшенням і посміхнувся. А потім вмостився за наш столик і зробив замовлення. Він ще декілька хвилин то вибачався, то дивувався зникненню, то захоплювався розумом кота, що зміг так швидко віднайти господарку. 

Слово за слово і ми вже настільки розбазікалися, що навіть забули про Чорі. Виявилося, у нас є спільні інтереси та вподобання. Ми ділилися історіями з життя і дружно хіхікали над смішним моментами.

А коли шефу принесли замовлення, лінивий кошара враз ожив і, стрибнувши на коліна чоловіка, неоднозначно почав тикатися мордою до тарілки. Шеф повільно подрібнив смаколик вилкою та підсунув ближче до ласуна.

О, після цього чорт був просто у захваті від  чоловіка! Він, ніби звичайний кіт, задоволено мурчав та дозволив  погладжування. 

Я мимоволі згадала приказку "Шлях до серця чоловіка пролягає через шлунок" і посміхнулася. Серце чорта теж було підкорено солодким частуванням.

- Ой, обідня перерва вже давно скінчилася… - випадково глянула я на годинник на стіні і заметушилася починаючи збиратися, адже не маю звички кудись запізнюватися.

- Пізно поспішати, керівництво і так вже знає про вашу відсутність на робочому місці. - пожартував Андрій і пішов розраховуватися. 

- Бачу він тобі  подобається. - обізвався Чорі.

- Чого ти так вирішив?

- Ну, зі мною ти не така говірка, не така весела… 

- Ревнуєш?.. - жартома потріпала я кошаку.  

Та він лиш зістрибнув на підлогу і пішов гордо та високо піднявши хвіст.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше