У кожного свій ранок

3 частина

Йдучи до річки я зустріла свого однокласника Антона. Він безнадійно закоханий в Аліну. Весь наш клас це знає. Я навіть не знаю чи знає моя сестра про це. Кажуть що Антон навіть вирішив не вступати в інститут у цьому році, що б ще бути з Аліною цей рік.
- Привіт Таню, як ти? 
- Та все добре, дякую.
- Як Аліна ? В неї все добре ? 
- Хіба в неї може бути щось погано? 
- Ти це про що? 
- Аліна хоче перейти в міську школу, буде закінчувати 11 клас там. 
- Чому це раптом? 
- Вгадай з одного разу.
- Не хоче тут залишатися бо ти їдеш в місто. 
- Так ти вгадав. 
- Ваш батько знає? 
- Ще ні, але він погодиться. Він Аліні не відмовить.
- Добре, що мама все таки змусила мене подати документи в універ. 
- Так ти подав документи? А я чула що ти вирішив ще залишитися тут.
- Я хотів, але якщо Аліна їде в місто, то я теж поїду.
- Аліна знає про твої почуття до неї ? 
- Думаю здогадується, але все одно, вона до мене так відноситься наче я їй ворог.
- Не хвилюйся, вона так відноситься до більшості людей. Мені треба йти.
- Добре, ще зустрінемося.
- Звісно! 
Дорогою я думала, що тато звісно підтримає Аліну, але це ж додаткові кошти. Потрібно зняти квартиру, бо Аліна не буде жити в гуртожитку.
Вона любить свободу і вільний простір. Сестра не буде жити, ще з кимось в кімнаті. Звісно про мене тато подумає в останню чергу. Я і не претендувала на квартиру, хотіла жити в гуртожитку, але все одно якось мені прикро, що тато знову буде виконувати примхи Аліни. Колись я попросила в нього купити мені новий телефон і він сказав, що зараз в нього немає грошей, але через тиждень він купив сестрі дорогий одяг. Я не розумію, як можна так по-різному ставитися до своїх дітей. Мені так набридло вже йти, дорога до річки була далекою, що я повернулась і пішла назад. Прийшовши додому, я побачила як Аліна обіймає тата і так радіє наче їй Оскар вручили. А це означає що питання вирішене. Міській школі бути!
З хати вийшла бабуся, вона явно була незадоволена цим рішенням, але це вже нікого не цікавило. 
- Бабусю не засмучуйся, хіба це вперше! 
- Тільки подумай це я повинна тебе заспокоювати а не навпаки.
- Мені немає чого засмучуватись, якщо хоче нехай навчається в місті.
- Це ж треба таке вигадати! Не могла потерпіти ще рік? Що ж тут залишилося! 
- Бабусю нехай як хоче, ти трішки відпочинеш від нас. Ніхто не буде сваритися.
- Який відпочинок, доню? Що ти таке кажеш? Ви їдете в місто, а твій батько цілими днями на роботі. Я залишуся зовсім сама! Ви були зі мною завжди! 
Я так звикла до вас, я думала,що хоч Аліна залишиться зі мною, але ні.
- Бабусю ми будемо до тебе приїжджати, тільки не засмучуйся.
- Всі онуки так кажуть, ми будемо дзвонити, приїжджати, не залишимо тебе бабусю. А роблять зовсім по-іншому. 
- Так бабусю ми не всі. Не знаю як Аліна, але я точно про тебе не забуду.
- Я сподіваюсь.
- Я піду до себе бабусю.
- Добре, йди! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше