4 частина

Минуло 2 тижні.
Ми вже майже в столиці. Наш сусід Юрій Іванович погодився перевезти наші речі в місто. В цю секунду їдучи в машині я відчуваю радість і водночас страх. Я впевнена ми всі таке відчуваємо, коли стоїмо на порозі змін. Нам здається, що ось ми нарешті отримали те що хотіли, тепер наше життя буде кращим. Ми віримо в світле майбутнє. Ми думаємо все буде добре. Але як би не так! Життя вносить свої корективи. До міста залишилось зовсім трохи і я стараюсь відганяти від себе погані думки.
14:15 
Ми з татом стоїмо біля гуртожитку, мою сестру відвезли на квартиру до татових знайомих. Ми з татом дивилися одне одному в очі і мовчали. 
Його очі були сумні, я бачила він хоче мені щось сказати, але не наважується. Я не стрималася і в мене потекли сльози. Цей сум в очах, торкнувся моєї душі. Настільки боляче стало, що я не змогла на нього дивитися і відвернула погляд. Він лише дав мені гроші і пішов, не сказавши ні слова. Я зі сльозами на очах пішла до гуртожитку , мені вже навіть було все одно, як мене там приймуть. Я була дуже пригнічена.
Мене поселили в кімнату, де я буду жити лише одна. Принаймні ще тиждень. Якщо чесно я цьому зраділа, що ніхто не бачитиме моїх сліз. Розклавши речі я вирішила прогулятися по місту. 
19:09 
Довго гуляла я по місту, скільки тут гарних місць. Але сердце привело мене до річки. Я стояла на мосту і дивилася на воду. Вона мене заспокоювала. Поряд зі мною стояв хлопець, він довго дивився на мене, мені якось ніяково стало. І я вирішила  треба звідси йти. Але коли я повернулась до нього,  ми зіткнулися очима. Ці зелені очі наче зачарували мене і я не могла рушити з місця. 
- Ти чого ? З тобою все добре ? 
- Я... просто голова закрутилася і мені стало погано. 
- Ще ніколи не бачив, що б людина якій стало погано так посміхалася як ти.
-  Я просто замріялась а потім мені вже стало погано. Взагалі навіщо я тобі це розповідаю? 
- Не знаю. Як тебе звуть ? 
- Навіщо тобі моє ім'я? 
- Просто цікаво.
- Таня. 
- Мене Ігор.
- Дуже приємно.
- А мені здалося що не дуже.
- Тобі здалося.
- Ти тут вперше ? Я тебе раніше не бачив.
- А ти що тут кожного дня буваєш ? 
- Я люблю знаходитись біля води. Вона дарує спокій.
- Я теж люблю спокій, тому і прийшла сюди.
- Тобі вже краще ? Якось ти погано виглядаєш.
- Я хочу плакати! Дуже хочу плакати! 
- Що? Що ти кажеш ? Чому ? 
- Бо втомилася, від цієї болі. Моєї мами давно немає, тато мене не любить, сестра ненавидить. А ще мене вбиває жорстокість цього світу. Люди один одного ображають і не каються в своїх гріхах. Всі вважають себе правими, лізуть у чуже життя, яке їх взагалі не стосується. 
Я гірко плакала і розповідала це зовсім незнайомій людині. Я сама не зрозуміла, як так вийшло. Я відкрила йому свою душу. 
- Ти заспокойся. Не хвилюйся, все мине. Я бачу в тобі цю біль, яку ти нарешті розповіла комусь. Зараз тобі має бути легше. Я  втратив батька в ранньому віці. А маму я рідко бачу , вона на заробітках. Але в мене є сестра і тітка. В тебе ж теж напевне є хто дуже сильно тебе любить !? 
- Бабуся.
- Ось бачиш, ти не зовсім самотня. І все в тебе буде добре. В тебе дуже гарне чорняве волосся і очі наче зачаровують. 
- Твої очі теж зачаровують. Ти віриш в кохання з першого погляду? 
- Оце в тебе питання! Ти це зараз до чого ведеш ? 
- Просто кажуть що в світі є мільйони людей, але коли когось полюбиш, весь мільйон приходиться на одну людину. 
- Так і є. Моя тітка була дуже гарною в молодості. До речі вона і зараз нічого така! За нею бігали багато хлопців, квіти їй дарували, в коханні зізнавались, писали під вікном " Света я тебе кохаю", дехто навіть запропонував їй поїхати з ним в Америку, але вона обрала зовсім непримітного, не такого вже гарного, але такого коханого. Вона завжди казала що дядько Толя це найкращий подарунок від життя. На жаль він загинув 2 роки тому. Скільки за нею бігали, але вона обрала його. Як ти кажеш, людину на мільйон. Вони жили як в раю. Дуже кохали одне одного.
- Шкода що твоїй тітці довелось це пережити. Я не знаю чому, але з тобою мені так легко і спокійно. Я вилила тобі свою душу, навіть бабусі я не все розповідала. 
- В мене те саме відчуття. Наче ми з тобою знайомі не годину а вічність.
- Перші зірки з'явились. Тут їх не так добре видно як в мене вдома.
- Так ти не місцева ? 
- Ні, приїхала навчатись.
- На кого? 
- На психолога. 
- Як же ти будеш заспокоювати людей, якщо сама весь час плачеш.
- Не весь час.
- По тобі видно, ти страждаєш.