4

Родичі дідуся її мало не побили. Не повірили жодному слову і випхали за двері з прокльонами -  мовляв, ходять тут усілякі шарлатани, гроші виманюють. Хоча ніяких грошей, вона, звісно, не просила.  Поверталася додому і  мало не плакала, присягаючись - більше ніяких розмов з покійними, хай вони йдуть шукають інших дурнів для вирішення своїх нагальних справ. Зрештою, чому саме вона, Ніка? Життя їй і так особливо не посміхається, тільки проблеми регулярно підкидає...

Але наступного дня похмурий дядько - племінник того дідуся ( це він учора погрожував спустити Ніку зі сходів, якщо вона негайно не забереться геть) прийшов до неї з перепрошеннями. Якось відшукав, де вона працює ( втім, дівчина не здивувалася - містечко в них невелике, і багатьох людей, особливо, тих, хто працює у сфері обслуговування, майже всі знають в обличчя). Отож, заявився цей чоловік у магазин з букетом квітів і великою торбою різних смаколиків, довго вибачався за свою грубість і розповів неймовірну історію. Виявляється, його дядько був самотнім і нелюдимим чоловіком, з ріднею через щось посварився і майже не спілкувався. Він працював на досить грошовій посаді - був директором універмагу, але жив дуже скромно, якщо не сказати -  бідно. У бідності й помер. Квартира, у якій він мешкав, не була приватизована, тож відійшла у власність держави, а зараз взагалі цей старий будинок стояв напівзруйнований і його з дня на день повинні були знести.

Рідня - сестра з двома дітьми ( втім, вони вже були дорослими і мали власні сім'ї) затаїли образу на старого, котрий  навіть перед смертю не захотів помиритися. Тому і зустріли Ніку вчора так вороже - вирішили, що хтось просто розігрує їх, знаючи подробиці усієї цієї історії. Але племінник усе ж не витримав і вирішив перевірити  отриману інформацію. Він узяв інструменти, ліхтарика і  пішов до  будинку,  в якому колись жив його дядько, знайшов  його квартиру... Під підлогою у спальні виявилася схованка, з якої чоловік дістав немаленьку скриньку, повну золотих прикрас. Виявляється, дідусь був передбачливим,  не довіряв ні державі, ні ощадним книжкам, свої гроші стабільно переводив у "золотий запас". Отож, його родичі неждано-негадано  все-таки отримали спадщину.

 Ніка вибачення прийняла, але від подарунків відмовилася.

 - Ви краще дядькові на могилі гарний пам'ятник поставте, - сказала вона  навмання ( про пам'ятник у її розмові з дідусем не йшлося, просто вона подумала, що навряд чи "вдячні" племінники взагалі хоча б раз були на кладовищі).

 - Так, обов'язково поставимо, - запевнив чоловік. і пішов, все-таки залишивши їй сумку з продуктами.

**********

Анжела, яка увесь цей час спостерігала за їхньою розмовою ( на щастя, більше нікого в магазині не було), тут же налетіла на подругу з запитаннями. Основне з них звучало так : "У тебе що, новий кавалер? Якийсь він підстаркуватий..."

 - Це просто знайомий, - відповіла Ніка, наводячи лад на полицях з товаром. - Нічого особистого, я йому де в чому допомогла, а він прийшов подякувати.

 - Цікаво-цікаво,  у чому саме полягала допомога? - Анжела заглянула в пакет. - Дивися -  ікра, шампанське, кава, цукерки! Щедрий у тебе знайомий...

Ніка не збиралася повідомляти подробиці, бо в глибині душі все ще сумнівалася - а раптом це таки розіграш? Або гірше того - вона просто з'їхала з глузду, і тепер їй пряма дорога  - до "психушки".

Але від Анжели просто так не відкараскаєшся, а ще дівчині все ж хотілося з кимось поділитися тим, що було на душі. Тому, взявши з подруги клятву  мовчати про її таємницю,  детально розповіла їй про все - починаючи від зустрічі з Діанкою та закінчуючи сьогоднішнім візитом дідусевого племінника.

 - Ой, круто! - вигукнула Анжела. - То ти тепер екстрасенс? Можеш будь-якого духа викликати і все-все в нього розпитати?

 - По-перше, ніяких духів я викликати не вмію, - трохи роздратовано відповіла Ніка. - А по-друге, вони  з'являються, коли того хочуть, і розповідають тільки те, що самі побажають.

 - То все одно прикольно! А знаєш, їм же можна власні умови ставити - наприклад, я передам ваше послання до родичів, а ви за це своїми скарбами поділіться. Або хоча б скажіть, який номер у "Лото Забаві" завтра випаде.

 - А вони знають про той номер? - пирхнула Ніка. - Щось я дуже сумніваюся!

 - Мертві знають усе, - впевнено  сказала Анжела. - Он у передачі "Слідство ведуть екстрасенси" про всі злочини розповідають, навіть про те, що було сто чи двісті років тому.

Ніка раніше у видатні здібності екстрасенсів не вірила і телешоу за їх участю не дивилася. Але  тепер справді можна було повірити у що завгодно.

 - Не буду я нічого в них просити, - після короткого мовчання відповіла вона. - І взагалі, я  вирішила більше з ними не спілкуватися. Бо ще в "дурку" загримлю через те все. Хтось із рідних  покійників проговориться, а в нас, ти знаєш - велике село, от і матимуть мене за божевільного "контактера".

 - Тю, от дурна! - Анжела стукнула кулаком по прилавку, так що  калькулятор, який лежав на його краєчку, мало не звалився на підлогу. - Навпаки,  на цьому можна такий бізнес побудувати! Відкрити фірму, що спеціалізується на цій, як його... некромантії . Я б у тебе була секретарем і бухгалтерські справи вела, а ти б безпосередньо спілкувалася з клієнтурою. Та люди натовпом повалять! Усім захочеться померлим родичам вісточку передати чи про щось запитати...

 - Анжело, стоп! Я ж уже сказала, що нікому нічого передавати не вмію, цей зв'язок односторонній!

 - То пусте, не обов'язково нікому знати. Головне, щоб люди гроші платили, а там - чи передаси ти привіт покійнику, чи ні - хто перевірить? Правильно - ніхто! Поки сам у ящик не зіграє, - Анжела розреготалася.