Реальність програла?

Антон повільно повертався додому, притискаючи до грудей ноутбук. В одному Настя була права: робота програміста для нього - все. Важлива частина життя, натхнення, надії та сподівання на майбутнє. Багато хто з викладачів пророкують йому блискучі перспективи та гарну роботу. Тому що хлопець лише за два роки зумів показати високі результати. І він не збирається зупинятися на цьому, прагне і надалі ставити цілі та добиватися їх.

Нещодавно він придбав каблучку із срібла. Для Насті. Але так і не наважився подарувати їй. З дівчатами завжди поводився дуже соромливо, навіть якщо вони і цікавили його. Та насправді його цікавила лише одна. Та, для кого він був лише ліпшим другом… та й чи ліпшим тепер?

Лише за два-три місяці Настя змінилася до неможливості. Почалося все з того, що батьки подарували їй сучасний ноутбук, з яким дівчина зовсім не вміла вірно та з користю обходитися. Почала гратися із ним як з цяцькою. От і догралася…

Хлопець пам’ятав, як колись з будь-якого питання, Настя бігла до нього. Коли потрібно було надрукувати реферат чи знайти матеріал в Інтернеті. Стояла тоді над ним, поки він шукав те, що потрібно. Іноді могла покласти голову хлопцеві на плече. Її волосся торкалося обличчя юнака. Молоді люди сміялися та відчували себе щасливими. Нехай тільки по-дружньому, але вони були разом.

Тепер Настя вже не потребувала його уваги та допомоги. Поступово, крок за кроком відривалася від реальності і не бажала повертатися туди. Спочатку пробувала сидіти на сайтах знайомств, але швидко покинула, зрозумівши, що там нікого гідного не знайде. У хлопця навіть промайнула надія, що вона, нарешті, зверне на нього увагу. Аж тут з’явився якийсь там загадковий Фантом. Написав дурню про бурштин і Настя наче збожеволіла… Повірила у те, що це доля.

Якби ж у самого Антона вистачило сміливості та рішучості зізнатися про свої почуття. Та тепер хлопець не був певен, що його зізнання виявиться доречним. Настя спочатку ділилася з ним своїм захопленням Фантомом, але за останній час навіть у цьому почала сторонитися та приховувати у собі. Наче боялася, що хлопець почне осуджувати за почуття до невідомої людини. Хоча так воно б і сталося… Антон дійсно готовий був осудити.

Юнак підійшов до лави та сів на неї. На вулиці стояла чудова, сонячна, осіння погода. Незважаючи на листопад. Мабуть це останні теплі дні перед тим як почне вступати у власні права холод та мряка. Незважаючи на те, що вдома його чекали домашнє завдання та підробіток від приватних клієнтів, хлопець вирішив трошки посидіти, насолоджуючись тишею та спокоєм, що царювали навкруги.

Мимохіть почав приглядатися до перехожих. Практично кожний з них йде та дивиться то в телефон, то в планшет. Здається якщо на Землю опуститься інопланетна тарілка то цього, все одно, ніхто не помітить. Так само як не помічають гарної погоди, останнього жовтого листя, блакитного неба, що розкинулося над головою кожного з нас. Світ такий великий та прекрасний, а люди добровільно заганяють себе у рамки всемогутньої Мережі. Тому що у віртуальному світі діють правила, які можна підпорядкувати під себе.

Він не мав нічого проти технологій чи віртуального світу. Але, виходить, що через це втрачав дівчину яку дійсно кохав. Вже не перший рік мріяв про те, що Настя зверне на нього увагу як на того, хто міг би стати для неї парою.

Антон для неї лише друг… тільки друг, не більше. За всі роки, що вони дружили, постійно тільки і чув подібне. Але ж так хотілося почути інше. Заповітні слова які змусять повірити у те що реальне кохання існує. Реальне, а не віртуальне.

Антон подивився перед собою. На протилежній лаві сиділи двоє хлопців-підлітків та різалися у віртуальну гру. Час від час можна було почути вигуки «та я тебе» або «оце я тебе взув». Виглядали настільки захопленими, наче від того, як вони пройдуть цю гру залежить їх життя.

Молодий чоловік рішуче піднявся з лави. Він не бажав запитувати себе, чи перемогла віртуальність реальне існування. Тому що боявся знайти відповідь. Адже якщо перемога за віртуальним світом, він втратить Настю назавжди. Та в нього ще лишалася надія…