Повернення у реальність

Стояв перший день весни. Ловлячи на обличчі прохолодне повітря, одразу ставало зрозумілим, що весна видалася  ранньою. Не пройде і місяця, як сніг зійде повністю, покажеться молода травичка та, можливо, почнуть зацвітати дерева. Люди, які снувала повз, продовжували вдивлятися у свої телефони та планшети, знаходячи там щось цікаве для себе. І не помічаючи, як прокидається природа.

Настя, задумливо, сидячи на лавці, сховала телефон подалі. Їй просто було нецікаво. Стільки часу пройшло, а досі боляче…

Після того, як вона перевела гроші, коханий зник. Правда, не одразу. Спочатку дуже дякував, говорив, що вона найкраща. Обіцяв, що тепер, коли поправить власні справи, вони обов’язково зустрінуться. Постійно запитував, чи є у дівчини гроші, чи не лишилися вона ні з чим. Коли Настя ясно дала зрозуміти, що тепер живе на стипендію, коханий почав потроху «зливатися». Спочатку писав, що зайнятий, потім, що напише пізніше. Нарешті узагалі перестав писати та відповідати на повідомлення дівчини. Зовсім згодом, студентка побачила, що він видалив сторінку.

Гарячі сльози впали на долоні дівчини, коли вона пригадала усі чарівні моменти, пов’язані із Фантомом. З її коханим, який зрадив… Вона постійно задавала питання «чому він так вчинив», але боялася зізнатися, що знала відповідь. Тому що отримав від неї те, що бажав. Тільки зараз дівчина пригадала, що крім зізнання у коханні та смайликами з компліментами, таємничий незнайомець так чи інакше зводив розмову до фінансів віртуальної співрозмовниці. Робив це ненав’язливо, але настирно…

Навіщо їй тепер далі жити? Як подивиться в очі батькам? Вони ж кілька років накопичували для доні ті дві тисячі доларів. Яким чином радіти життю, коли усвідомлюєш, що нікому не потрібна? Навіть віртуальний коханий її кинув. До того ж, через власне недбальство, дівчину збиралися виключити з університету. Колись, краща студентка, навіть не отримувала більше стипендії. Серце боліло від горя та образи. І все це було реальним, не можна було вимкнути, натиснувши на кнопку ноутбуку.

Раптом на коліна дівчині упав букет з червоними трояндами. Вражена дівчина підняла голову, щоб подивитися та того, хто з’явився поряд у такий складний період життя дівчини.

Перед нею стояв Антон, з яким вона не бачилася вже три місяці. Тому що сама зробила усе можливе, щоб розірвати контакти. Хлопець недбало засунув руки  у кишені весняного пальто, виглядає таким серйозним та… дорослим. Погарнішав за ці кілька місяців, на відміну від неї самої.

Серце радісно забилося. Тільки зараз усвідомила, наскільки сумувала за своїм другом. За цим чудовим хлопцем, якому зараз соромно в очі дивитися. Він же стільки разів її попереджував.

- Мені можна присісти поряд? - спитав він, замість привітання.

Настя кивнула, не підводячи погляд. Молодий чоловік сів поряд.

- Дякую тобі за троянди, - тихо промовила дівчина, несміливо беручи квіти до рук та розглядаючи, - вони прекрасні.

- Тоді ж чому ти так неохоче дивишся на них? - спитав юнак.

-  Тому що не заслужила їх…

- Головне, що визнала власні помилки, - сказав Антон.

Дівчина у відповідь лише схлипнула. Визнала та який тепер сенс? Втратила усе, що в неї було у реальності, заради віртуальних ілюзій. Тих ілюзій, у полон до яких потрапила.

- Пробач мене, Антоне, - тихо промовила дівчина, торкаючись руки хлопця, - я так винна перед тобою.

- Ти опинилася у полоні ілюзій.  Сприйняла все як реальність. Це дуже зручно, адже можна проста вигадати ідеальний світ та повірити у нього. Тому коли він руйнується, стає удвічі важче.

- Я знаю… тепер я це знаю, краще за будь кого, - сказала Настя.

- Насправді, ти відкупилася досить дешево, - промовив Антон, - деякі покидьки  виманюють у дівчат оголені фото, потім шантажують ними. Або дізнаються де потенційні жертви живуть і починають переслідувати. Тому тобі пощастило натрапити на «порядного» афериста.

- Але як він дізнався про мої інтереси. Про сяйво бурштину і все таке? - Настя навіть забула про свій біль, із захопленням дивлячись на співрозмовника. Який же Антон розумний. Вона завжди це знала. Просто останнім часом чомусь забула.

- Та дуже просто насправді. Цілком можливо, що це хтось із твого кругу. Подивився, як ти милуєшся бурштином, підслухав, як ти мрієш про особливого хлопця. Скористався цим. До речі, не факт, що на тій стороні узагалі чоловік сидів. Можливо, дівчина якась чи дві. Інтернет приховує безліч таємниць, але і чужі дізнатися іноді легко. І перше правило спілкування у Мережі: не потрапити у пастку власних ілюзій. Що і сталося з тобою, Насте.

Голос хлопця почав звучати досить суворо. Настя зрозуміла, що він її відчитує. Не дивлячись ні на що, хлопчина лишався ображений на ігнор зі сторони подруги. Тієї, що проміняла його на віртуальні ілюзії. Але яку він не здатен був покинути зараз, коли вона потребувала допомоги та підтримки. У нього не було бажання покидати ту, яку він кохав по справжньому. І це кохання не було віртуальним.

- Що мені робити далі? - Настя з надією та довірливо подивилася на друга, - не можу батькам сказати, що майже з університету вилетіла. Про гроші узагалі буду мовчати, бо від сорому крізь землю провалюся. Це ж треба так повестися… Розвели як маленьку та тупу дівчинку.

- Щодо тупої не згоден, - похитав головою юнак, - вони ж знають як підступитися. Дізнаються, чого не вистачає у житті потенційній жертві і намагаються надати це. Звісно, не безкоштовно, у цьому ти вже переконалася.