Глава 21. Детектив

Ноги стають важкими. Із кожним кроком усе складніше наближатися до кабінету детектива. Олександр спокійно йде попереду, тримаючись віддалено від мене. Але зупинившись перед дверима, він несподівано обертається та бере за руку.

— Усе гаразд? — тихо запитує.

— Так. А повинно бути інакше?

Алекс дивиться спідлоба, сердито насупивши брови. Нічого не відповідає. Різким рухом тягне ручку замка вниз.

Спиною до виходу на дерев'яному стільці сидить чоловік. За його плечима капюшон чорної куртки. Я на мить гублюся, мимоволі міцно стискаючи пальці Алекса.

— Доброго ранку, містере Росс, місис Росс!

З-за столу одразу встає детектив, у синій сорочці без краватки. Його густі вуса здригаються від люб'язної усмішки. Поправивши сиві пасма колись кучерявого волосся, він прямує до нас, аби потиснути руку.

Не можу відвести погляд від людини, що сидить на стільці, дихання завмирає.

— Ось, італійські колеги затримали в аеропорту, під час спроби вилетіти до Штатів. Місис Росс, він вам знайомий?

Нервово облизнувши губи й струснувши головою, видихаю та обходжу навколо стільця, щоб подивитися на злочинця.

— Ні. Я його не знаю.

Пульс зачаївся десь у животі, коли побачила молодого хлопця з темним коротким волоссям, карими очима, блідим обличчям зі щетиною, і тонкими губами.

Повертаюся до дверей, ставши за спиною Олександра.

— Ви впевнені?

— Так, я бачила лише двох. Жінку та хлопця з маскараду. Третього пам'ятаю лише по голосу і... запаху, — схрещую пальці між собою, намагаючись приховати хвилювання.

— Ви дізналися, хто замовник? — суворо говорить Алекс, відволікаючи увагу детектива від мене. — Я вам надав список людей з якими працюю та ворогую. Ви опитали їх? Є якісь новини?

— Конвою! Виводьте! — кричить детектив, змусивши мене здригнутися.

Двоє поліціянтів, грубо підхопивши затриманого під лікті, виводять його з кабінету.

— Він мовчить, але скоро заговорить. Містере Росс, триває слідство. Ваша дружина надала занадто мало інформації.

— Мало? Ви жартуєте?! — без запрошення сідаючи в крісло, посміхається Санді. — Вона описала злочинців, модель катера, імена. Чого вам бракує? Решта — ваша робота.

Закинувши ногу на ногу, Алекс має вигляд впевнений та зухвалий. Його підняте підборіддя немов говорить: «Хто тут господар?». Детектив поправляє вуса, також сідаючи за стіл. Кидає на мене невдоволений погляд і раптом запитує:

— Чи можете почекати в коридорі?

Виходжу за двері й, склавши руки на грудях, спостерігаю за ними крізь скляні стіни. Вони розмовляють хвилин п'ять, вираз обличчя Олександра роздратований. Він, не потиснувши руки, встає й прямує до виходу, детектив йде за ним, пропонуючи взяти якісь папери.

— Іди до машини, я дожену, — тихо каже Санді, стискаючи документи та йдучи слідом за іншим поліціянтом.

До мене підходить детектив, із нахабною посмішкою й поглядом примружених хитрих очей.

— Місис Росс, — занадто близько, роблю крок назад, — я знаю про вас та Максвелла. І знаю, що ви покриваєте свого коханця. Скажіть, де він? Це у ваших інтересах, та звичайно, інтересах вашого чоловіка...

— Прізвище, детективе?

— Що? — здивовано округлює очі.

— Ваше прізвище?

— Тернер, — знову посміхаючись, каже чоловік, самовдоволено засовуючи руки в кишені джинсів.

— Детективе Тернере, по-перше, я не знаю, де містер Максвелл, по-друге, ця людина злочинець і шахрай...

— І що буде «по-третє»? — нахабно сміючись, він впивається пальцями в мій лікоть, грубо відводячи далі від столів, де сидять поліціянти та співробітники відділення.

— По-третє, ще раз заговорите так зі мною, то вже завтра ваш значок буде припадати пилом на складі, — тихо гарчу, намагаючись розтиснути його хватку. — Ви навіть не уявляєте на що здатні гроші. Великі гроші.

На мить чоловік марніє, довго вдивляючись в мої очі, ніби перевіряючи на міцність почуті слова. Але розгублено відпускає руку. Поправляє вуса, з тривогою озираючись навсібіч.

— Якщо ще що-небудь згадаєте — повідомте, місис Росс! — надто голосно вимовляє Тернер, швидко повертаючись у кабінет.

Повернувши голову, бачу, що наближається Олександр. Тепер зрозуміло, чому детектив так поспішив. Мерзотник!

— Що таке, Ніко? Чому ти ще тут?

— Відповідала на запитання.

— Які питання? — дратується Алекс, повертаючись до дверей детектива. Той, побачивши це, знову розпливається в награній посмішці, киваючи головою на знак прощання.

— Підемо, нічого серйозного.

Глибоко вдихнувши, Санді погоджується, одночасно набираючи когось телефоном. Я обертаюся, зустрічаючись із Тернером поглядами. Усім виглядом хотілося показати йому, що мої слова мають силу. Насупившись, він довго дивиться на мене, але потім відвертається, копошачись у паперах на столі. Так тобі!