У полоні свободи

Глава 22. Спроба

Пройшовши кілька вулиць пішки, намагаюся вгамувати внутрішній біль. Я стільки років витратила, щоб відповідати його статусу. У нас немає дітей, немає спільного сімейного дозвілля. Тільки проєкти, гроші, зустрічі. Так, я зробила помилку, піддалася сплеску адреналіну й авантюризму...

Потрібно поговорити з ким-небудь. Набираю Кетрін.

— Здрастуй, Ніко. Я зараз дуже зайнята. У тебе щось термінове? — у слухавці чути сторонні голоси, вона говорить пошепки.

— Ти на роботі?

— Так, звільнюся не скоро. У батька важливі переговори. Я зателефоную тобі.

Гудки. Засмутившись, гортаю список контактів, стримуючи бажання заплакати. У мене навіть зателефонувати нікому! Лише «липові»  знайомі. Дійшовши до імені Лоліти розмірковую дві секунди та вимикаю телефон. Ні! З її боку будуть лише засудження: «Як можна зруйнувати те, що створювалося роками?!». «Не можна піддаватися спокусі, що навіяна нудьгою!». Та ще безліч таких «не можна»...

***

Повернувшись додому, намагаюся додзвонитися до Олександра, але номер вимкнений. Переглядаю останні проєкти, які він залишив на робочому столі.

Будівля колишньої фабрики під капітальний ремонт, старенький будиночок у Брукліні та готові макети його ремонту. Вікторіанський стиль та подальша вартість в один мільйон дев'ятсот тисяч.

Ого! Невже Алекс упевнений, що зможе продати за таку ціну будинок на шість спалень, який з усіма податками та комунікаціями, буде тягнути з бюджету по десять тисяч на місяць? А раптом вже є покупець? За провальні об'єкти він не береться…

Поглянувши ще три проєкти, розумію, що роботи вистачає. Як йому вдається поєднувати проблеми зі мною та стежити за бізнесом?

Не знайшовши чим зайнятися, сідаю за комп'ютер, переглядаючи сайти оренди житла в Каліфорнії. Вирішивши, що найкращим місцем будуть пляжі Санта-Моніки, занотовую в блокнот адреси магазинів зі спорядженням. Містечко знаходиться всього за п'ятдесят хвилин їзди від Лос-Анджелеса. Можна влаштувати незабутню подорож, яка допоможе позбутися спогадів та розчарування через недосконалі плани на життя. А, можливо, і щось виправити в сьогоденні…

Захопившись фотографіями та відео про серфінг, не помічаю, що сонце схилилось до обрію, віддаючи останні помаранчеві промені дзеркальним вікнам. Вони ловлять світло, розсіюючи його на сусідні будинки.

В очах стає темно від яскравих відблисків. Глянувши на годинник, приймаю душ, одягаю білу сукню з тонким чорним ремінцем на талії, туфлі на шпильці, роблю недбалий пучок на маківці та завершую образ темними окулярами. Глибокий вдих, знову набираю Олександра. Відповіді немає.

Сівши в таксі, їду до будівлі головного офісу. Якщо в нього важливі переговори, то напевно саме тут.

— Добрий вечір, місис Росс! — охоронець відчиняє переді мною двері. Звичайно, я помітила його зацікавлений погляд. Окуляри надіті не дарма.

— Місис Росс! — здивовано вигукує дівчина-адміністратор, піднімаючись зі стільця.  Вітаюся й, без зупинки іду до ліфта, але чую її голос за спиною: — Містера Росса немає в офісі!

Повертаюся назад, кладу сумочку на чорну стійку, знімаю окуляри, пильно дивлячись дівчині в очі.

— Він з партнерами сьогодні укладав угоди про співпрацю. Та по успішному завершенню всі делегації відправилися в ресторан для...

— Я зрозуміла. Який ресторан?

— На жаль, не знаю. Лише чула з уривків розмов, що там чудовий шеф-француз.

— На П'ятдесят П'ятій Стріт?

— Так! Точно! — вона збентежено стискає руки біля грудей. — Мій колега бронював столи...

— Дякую!

Не дослухавши до кінця, швидко виходжу з офісу, прямуючи до готелю, в якому розташований ресторан. Я в ньому не була, але часто чула схвальні відгуки про кухню від Алекса.

Добре, що знаходиться він близько. Проїжджаю на таксі, опинившись через п'ять хвилин на місці.

Мене зустрічають темні стіни кольору шоколаду, золотисті дзеркальні полиці з безліччю пляшок дорого алкоголю. Над широкою аркою, на тоненьких ланцюжках підвішені сріблясті кульки різних розмірів. У них відбивається блиск золотих деталей інтер'єру й м'яке жовте світло. Зручні широкі бежеві крісла навколо напівкруглих столів. Рожеве підсвічування тонких світильників. А ще чудовий аромат, який переносить тебе в царство розкоші й задоволення.

Несподіваною ідеєю стала думка запропонувати Алексу влаштувати спільну відпустку та разом полетіти в Каліфорнію. Щоб тільки ми вдвох. Спробувати почати все заново. З моїм минулим покінчено, я більше ніколи не зустріну Максвелла. У мене є всього три місяці, щоб налагодити все, або остаточно відмовитися. Тому я тут…

У самому кутку залу компанія з восьми осіб голосно сміється, брязкаючи келихами. Серед чоловіків та жінок знаходжу спину Олександра, його якась дама легенько погладжує по плечу. Сміливо іду до них. Помічник, помітивши мене, невпевнено киває Санді. Він обертається. Підходжу ближче і...

— Кетрін!

Її очі сяють від вогнів навколо. Вона повільно прибирає руку з плеча мого чоловіка, розпливаючись у задоволеній усмішці.

— Вероніко! — натхненно говорить, розглядаючи мене з ніг до голови.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше