Глава 23. Каліфорнія

Знову гучний шум аеропорту. Але цього разу не чекаю прощання. Я зробила спробу, зробила крок назустріч. Йому плювати.

Купую склянку кави, до посадки ціла година. Сівши на вільній лавці, нервово кручу телефон. Зателефонує, чи ні? Хоча, мене більше не повинні хвилювати вчинки Алекса. Та все одно самолюбство в душі таємно мріє про це.

Штовхаю ногою валізу, перевіряю час та прямую на реєстрацію рейсу. Перед рамкою контролю довга черга, позаду швидко набирається цівка людей.

— Вероніко!

Обертаюся. Олександр стоїть посередині залу. Без піджака, сорочка нарозхрист, волосся розтріпане. Зробивши вдих, він починає підходити. Виходжу з черги йому назустріч.

— Ніко!

Несподівано Алекс охоплює мене в оберемок міцних обіймів. Довго не відпускає, притулившись щокою до голови.

— Пробач. Я не знаю, що на мене найшло. Мені не потрібно було так поводитися. Ти пробачиш, мила?

Немов літній град зриваються сльози. Я задихаюсь від схлипувань, забуваючи про хворобливі відчуття на побитих ребрах. Плачу, обхопивши його за шию й уткнувшись носом у комір ароматної сорочки.

— Мила, не плач! Я прилечу до тебе через кілька днів, максимум тиждень, добре? Потрібно завершити важливі об'єкти, тоді я зможу бути повністю у твоєму розпорядженні.

— Добре! Так, я згодна! Нехай буде так… — гладить мене по щоках, витираючи потоки сліз.

— Хотілося зробити тобі боляче… щоб відчула те, що я пережив, коли ти сказала, що йдеш. Я бачив, що вдалося. Бачив твої очі… — Алекс заціловує моє обличчя, не стримуючи сплеск емоцій, які він постійно зберігає, наче страж.

— Санді! Мені пора на посадку. Ти обіцяєш, що прилетиш?

— Може, здамо квитки? Повернемося додому, погортаємо журнали… — лагідно переминає мої пальці.

— Для чого?

— Зробимо загальну спальню. Ми так довго були далеко одне від одного! Настав час скоротити відстань...

Ніжна усмішка бентежить, здається, що переді мною зовсім інша людина. Киваю, не вірячи очам і вухам. Олександр обхоплює за спину, присуваючи ближче до себе, відчуваю його подих на губах. Обережно цілує.

Мене кваплять працівники аеропорту. Наші з Алексом руки міцно стиснуті, поступово він розслабляє пальці, відпускаючи.

— Тобі потрібно розібратися з роботою, трохи відпочити від вередливої дружини. А потім, остаточно вирішивши, приєднатися до подорожі.

Намагаюся всміхатися, але бачачи його сумне обличчя, знову починаю плакати. Санді торкається мого волосся, уважно розглядаючи синці та понівечені губи.

— Прилечу, і ти побачиш, що я дійсно кохаю тебе!

***

Що таке Південна Каліфорнія? Пляж. Сонце. Рай. Солоне повітря океану, високі пальми, засмаглі тіла й, звичайно ж, щастя. Навколо все заряджене позитивною енергією, люди сміються, прогулюючись по набережній, всюди супроводжує шум вулиць і бажання насолодитися прохолодним напоєм.

Я їду горбистими схилами Лос-Анджелеса, минаючи важливі місця штату й помічаючи захоплені обличчя туристів при випадковій зустрічі зі знаменитістю. Орендований кабріолет, висока швидкість і сильний потік вітру, що розвиває волосся. Це моя казка. Моя мрія.

Білий топ і джинси, очі сховані за темними окулярами. Впевнено заходжу в магазин, щоб забрати заздалегідь оплачене замовлення: гідрокостюм, дошка, плавець і «лиш» — спеціальний шнур з манжетами для кріплення до борда; віск проти ковзання поверхні та сонцезахисний крем для обличчя.

Проїхавши Колорадо-Авеню, знаходжу вулицю і будинок, в якому розташована квартира. Залишивши автомобіль на узбіччі, йду назустріч господареві, котрий чекає мене біля входу.

— Добрий день, місис Росс. Ваші ключі.

Чоловік простягає зв'язку з важким дармовисом у вигляді грального кубика, потім веде по високій металічній драбині на другий поверх.

— Квартира не велика, зате близько до пляжу, як ви хотіли.

— Дякую, усе влаштовує. Гроші вам переведені.

— Так, знаю. Якщо захочете виїхати раніше, ніж через місяць, повідомте, я поверну різницю вартості.

— Це було б чудово!

Власник іде. Проводжаючи його поглядом, задивляюсь на буяння зелені перед вікнами. Невеликий балкон, стоячи на якому здається, що ось-ось дотягнешся до найближчої гілки дерева. Я навіть роблю рух рукою вперед над висотою, ворушачи пальцями в яскравих променях сонця.

Усередині квартири доволі порожньо. У вітальні невеликий чорний диван з п'ятьма подушками, поруч кухня та всі необхідні прилади, ванна в персикових тонах кахлю й затишна маленька спальня. На всю ширину стіни прямокутне вікно, що виходить у внутрішню частину двору. У ньому видніються верхівки дерев та ясне блакитне небо.

Падаю на м'яке ліжко, спостерігаючи за хмаринками. Тут так тихо! Але варто лише вийти на центральні вулиці, де кипить і вирує життя, усе заграє по-новому.

Незвично низькі стелі трохи тиснуть на підсвідомість. Сподіваюся, мені вдасться до них звикнути.

Ознайомившись з новим мешканням, приношу валізу в кімнату й поспішаю швидше вирушити до океану.