У полоні життя @incaptivityoflife. Українська поезія з Індії

Я відчинила двері, мамо, жду....

Мамі

—Ой чого ж ти доню
Як дощова тиша
Ой чого сльоза в очах бринить?

—Мамо, моя мамо
Зронить дощ сльозинку
То буває часом, на маленьку мить

—Ой чого ж ти доню
Як під льодом річка?
Поблідніли щічки і в очах печаль?

—Мамо моя мила
Все у мене зладно
Не турбуйся, рідна, все у нас гаразд

—Ой чого ж ти доню
Не щебечеш, пташко?
Чом у твої коси сивина вплелась?

—Мамо моя, мамо
Не питай даремне
Бо й я не спитала, як любов знайшла

—Доню моя доню
Ти в світах безмежних
Заблукана доля, і сама одна

—Мамо ж моя мамо
Маю діток, мужа
Не сама я мамо, тільки вас нема

—Донечко-зозулько
Доле безталанна
Рано полетіла птахою від нас

—Мамо ж моя мамо
Зіронько вечірня
Завжди твоє світло осяйне мій шлях

—Ой чого ж ти доню
Як роса ранкова
Висихаєш швидко, наче й не була

—То тому, що спека
Випиває силу
Не тії трави випала роса
—Доню ж моя доню
Личенько змарніле
Серденько віщує тугу і печаль
—То тому, шо нині
Промовляю "Мамо!..."
Замкнені мовчанням... небеса мовчать
—Доню моя доню
На вітрах билинка
Не турбуйся серце, піде все на лад

—Знаю, мамо, знаю
Бо щороку нині
Ти в мій сон приходиш із небесних врат.

18 січня, 2020
До 70-річчя з дня народження мами


***

Життя дорога тане за спиною
І бачимо ми лиш на крок вперед
Та знай, коли уже в болю
І йти не можеш, то не варто йти

То не твоя стежина. Не пускає
Подумай а ще краще зупинись
Вернутися не можна, шлях зникає
На першій же розвилці відхились

Знайди свій шлях, щоб з сторони другої
Обабіч пролягли луги й сади
На не твоїй дорозі безтілесні
Беззвучно грішники кричатимуть: не йди!

Лише одна що може мандрувати
В обидва боки і косити всіх
Тій по дорозі з кожним.. лиш чекати
Примусить і гріховних і святих.

Світлина від Марини Акрам.

Я відчинила двері, мамо, жду....

Я наберу той номер телефону
Який так довго був мій головний
Я запитаю: «Як ти мамо? Що у вас нового?»
А мені скажуть : «Тут нема таких»

Я підійду до того дому
Що ще мій батько будував колись
Позаглядаю, пошукаю в ньому
Та папу не знайду, - пішов кудись

Поїду у далекі гори і за ними
Шукати діда, бабку, і знайду
Знайду доглянуті на цвинтарі могили
Поплачу, подивлюся та й піду

Далеко відлетіли, скажуть, -вмерли
Не додзвонитись більше, не знайти
і серце спомини розшарпали й завмерли
Далеко рідні ... і не досягти

Та ні! ЖИВІ! У пам'яті, у серці
У снах приходять. Мама молода
А папа... завжди мав він добре серце
То і у снах так само... доброта

І рідко-рідко в снах приходять бабки
І дідики також пішли туди
У світ де паралель пересіклася
Звідтіль не долетіти, не дійти

А я шукаю і знаходжу спомин
То там то тут, то у глибокім сні
З якою доброю були душою
Ті рідні, що життя дали мені

Завжди зайняті, завжди при роботі
Та час знаходили для друзів і для нас
Навчали нас своїх дітей навчати
І мудрістю ділились.. просто так

Схожу, постою до могилок тихо
Поплачу, бо не відаю коли
Останній прихисток батьків я ще побачу
Як то складеться? Через рік чи три?

Та як би там життя не повертало
Повернуся колись до тих стежок
Де дівчинкою бігала бувало
І ще не знала власних доріжок

Пройдусь по дому..., поклонюсь могилкам
Поплачу, подивлюся та й піду.
Чекатиму побачень в сновидіннях
Я відчинила двері, мамо, жду....


Обсипався сон на шматочки

Обсипався сон на шматочки
Вже ранок туманний пливе
І грає на струнах водичка
Що в місячних зблисках живе

Заплуталась, ніжно шепоче
Тихесеньку пісню нічну
А ранок туманний покотить
Народжений місяць до сну

Бреде по сріблястій доріжці
Русалчині коси плете
Так тихо, так солодко-ніжно,
Туркоче про се і про те

Заманить, замилує, звабить
Пульсарами іскор в росі
Розтанула ніч, вже світанок
Наспівує мавкам пісні.


***

Задощила осінь, задощила
Плаче тихо, дзенькає у скло
Це вона тепло похоронила
Літо відгуло, як не було.

Перебором, нотними рядками
Провожає птахів у літа
Плаче осінь тихими дощами
В золото убрана сирота.

 

Як можна любити по інтернету, живучи 10 років у іншій країні
А просто. Просто любити.

Любити так, як любить листя сонце
Без світла чахне, опадає, мре
І без тепла не зазирне в віконце
Не стукне яблучком, та і не шелесне

Любити так, як дощик любить землю
Летить до неї із небесних хмар
І полоскає, ніжить, миє, поїть
І розчиняється, віддавши все, що мав.

Любити так, як любить доня матір
Коли її віддали назавжди,
Коли їй, (легко? тяжко?) проживати
Далеко молоді свої роки.

Любити так, як вчили мама з татом:
"Де б ти не жив, де б не несло тебе
Живи де хоч, та мусиш пам'ятати,
З якого ґрунту виросло зерно"

Любити так, щоб серце надривалось
Натягувались струни до тремту
Ті струни, що тримають нас віками:—
Та пісня, мова, що її дітей я вчу

Любити так, щоб не забути мову
Щоб передати пам'яті й свій рід
Щоб на чужій землі цвіли довкола
Вкраїни квіти. Й славили її



Марина Акрам

Відредаговано: 29.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись