Розділ 8

Іра

Я слухала усе, що говорила моя подруга. Найгірше було те, що я буду ходити, як на роботу, до якогось дивака. Через його номер потрібно зв'язуватись з моєю Юлькою.

Андрій. Він мені вже не сподобався. За її словами і за словами іншого дивака він — програміст. Вже бачу його. Товстий до неможливості. Весь час ходить і жує піцу. В будинку не прибрано. Усюди смердить непраними  шкарпетками. Ходить у смішних окулярах. На голові бознащо. З-під футболки видніється складка жиру. Жах. А ще він говорить з набитим ротом. Аж мурашки по шкірі.

Ми попрощались. Я поглянула на картку, де була записана адреса. Довго дивилась на неї і думала, де це. Коли згадала, то пішла за ноутбуком. Сіла на своє комфортне містечко на дивані і взяла на коліна ноутбук. Потрібно ще вирішити деякі справи по роботі. Коли справа дійшла до якихось дизайнів,то  мій телефон задзвонив. На екрані виднівся невідомий номер. Я і не подумала брати трубку.

До мене так і не дзвонили другий раз. Та за кілька хвилин на екрані засвітилося повідомлення. Я подумала, що це татко. Прийшлось читати.

" Привіт. Це я - Андрій. Сподіваюсь, ти здогадуєшся хто це. Дзвонив тобі про всяк випадок, щоб ти мала мій мобільний. Коли наші спільні друзі будуть мати час, я до тебе подзвоню. Бувай." - світилось на екрані.

Я закусила нижню губу. Це дуже подібне на пікаперську витівку. Я відклала ноутбук в бік і підібрала під себе ноги на дивані. Довго не думаючи,  набрала повідомлення.

" Привіт. Дякую, що повідомив. Так, про тебе мені говорили. Бувай.''

Я довго читала його, але потім без затримки натиснула кнопку надіслати. Щось мене змусило вдивлятись у екран. І не марно залишилась. Моє повідомлення прочитали, але не відповіли. Це вже менше виглядало на пікаперську замашку. Та все ж, дивно.

Ще трохи попрацювавши я розпллела свій домашній пучок, переодягнулась і, знеможена та щаслива, відправилась в ліжко. День видався довгим, а мені треба відпочити. Щось мені підказувало, що завтрашній день на дасть засумувати.  

Зранку я встала дуже рано. Спочатку гімнастична зарядка, а потім корисний сніданок. Життя підкинуло щастя жити в своїй квартирі, а не з татком. Звісно, якби я не захотіла і не заробила б на цю квартиру, то жила б з батьком. Та сама я цього ніколи б не придумала, якби не мій колишній.

З Олегом ми познайомились на морі. Коли я лежала і піддавала своє тіло переграванням сонячних променів, то, наче грім серед ясного неба, з'явився він. За словами дівчини, яка лежала біля мене і бачила його, він йшов у темних окулярах з піднятою головою. Як вона говорила, навіть не споглядав на нам, смертних. І ось його нога застрягає у піску. Коли він саме її витягає і ступає, то інша нога перечіпляється через мою. В результаті він падає. Найголовніше, і, я так думаю,на щастя, моя нога залишається не пошкодженою. Та все ж, я не залишилась не обуреною і встигла нагрубіянити йому. Ми посварились. Згодом виявилось, що ми сусіди по
кімнатах. А тоді закрутився курортний роман, такий, як у типових романтичних комедіях.

Звичайно, усе було як у всіх. Ми спілкувались, гуляли, і я продовжувала жити з татом. Він, в свою чергу, був проти наших відносин. Казав, що йому не сподобався цей тип. І з ним я не відчувала себе закоханою. Просто, щоб розважитись. Він весь час мене називав татовою донечкою, що ж мене, звісно, бісило. І я не витримала - пішла до тата на роботу. Він мене поставив головною, звалив усе на голову і я стала працювати. Як виявилось, у мого колишнього була дівчина, з якою вони вже були заручені. Я його покинула і залишилась жити сама. Для когось сумна історія, а для когось типова.

Мені і самій добре. Ніхто не надокучає. Живеш, як хочеш.

Одягнувшись у футболку з білими і чорними лініями, які лежать горизонтально і чергуються одна за однією, джинси і чобітки на підборах, я попрямувала на роботу.

У мене на голові був невеликий пучок з розпущеним волоссям.

Роботу я свою любила. Працювала стільки, скільки вважала за потрібне. І зі мною усі погоджувались. Звичайно, мій робочий день починався о сьомій ранку і закінчувався о шостій вечора. І усі у цьому офісі працювали у своїх силах. Я керувала дизайнерами, а батько фінансистами. Я їм дозволяла працювати скільки можливо. Розуміла, що ідея може не зразу ж прийти, бо сама дизайнер і іноді працюю над ними. Якщо цих людей змусити, то малюнки виходять сухі і негарні. А якщо віддати натхненню, то у них виходять просто шедеври. І батько говорив, що у мене гарно виходить.

Після роботи у мене йога. Завдяки ній у мене завжди у душі настає спокій. І це дуже допомагає.

Цього разу після йоги я вирішила поїхати за адресою, яку було вказано. Цей хлопець мені нічого не писав. Я ж хвилююсь за подругу, а він ось так знущається.

Прямуючи на своїй машинці я готувалась до найгіршого. Вже бачила його квартиру. Хоча і в елітному районі, але, напевне, доведена до поганого стану. І я повинна з ним спілкуватись невизначену кількість днів. Після цих думок на мене, ніби вилили холодну воду.

Я зупинилась біля багатоповерхівки. Знову глянула на папірець. Сьомий поверх. Ні пуху ні пера.

Я припаркувалась і вже відкрила двері. Вийшла з машини і стала на ноги, повернулась до затемненого вікна вже зачиненої дверки і почала розглядати себе. Чи гарно я виглядаю. Як тільки я повернулась, на місце зі мною приїхала зі свистом чиясь спортивна автівка. Мене це дуже налякало. Купили собі дорогі автівки, а як їздити не знають!  І найбільше обурювало те, що біля самого носа!

Я бачила, як з неї виходить якийсь хлопець з сонячними окулярами на носі. Він на мене навіть не глянув, а тільки підійшов до багажника і взяв свою спортивну сумку.

Я, звісно, не витримала і підійшла до нього. Хотілось сказати все, що він залишив після себе своїм приїздом.

- Я вибачаюсь, - почала я, від чого він повернувся до мене і підняв брову.

- Я слухаю. Ви щось хотіли? - сказав він, не поворухнувши жодним мускулом.