Розділ 14

Юля

Як тільки та дівчина сказала перше слово, я зразу зрозуміла, що сталось щось ще. І це було правдою. Виявляється, за якихось пів року дружби ми доволі сильно відчуваємо одна одну. Це дуже дивно. Я мало з ким могла ладнати в школі. Та новина про те, що вона ночувала в нього мене вбила. Звісно, я, як хороша подруга, порадила цього разу не робити такої помилки. А що, мало що може статись. Я ж не впевнена ні в ньому, ні в його другові на всі сто відсотків. Та те, що сталось далі, не тільки мене, а й Давида розсмішило. Вона це розповідала з соромом у голосі, а я не могла стримати сміху. Як і хлопець біля мене. Тільки я стримувалась, а він ні. Показував свою широку посмішку, а я на якийсь момент задивлялась. А що, мені можна. Не кожного ж дня виникає нагода бути біля такого красунчика. І що я тільки що сказала? От халепа, знову почервоніла. Усе, капець.

Ми закінчили розмову. Давид ще говорив із своїм другом, а я пішла з'їсти запіканку, приготовану хлопцем. Вона була доволі смачною. Сама не вірю у те, що він може таке приготувати.

- Слухай, я тут придумав, - він промовив це так швидко і несподівано, що я налякалась і ледь не подавилась.

Мої очі поглянули на нього шоковано. Та як він може отак лякати людей?

- Ти геть ж глужду ж'їхав? - проговорила я з набитим ротом.

- Вибач, я не хотів. Я просто прийшов, щоб сказати тобі, що я придумав. Так от, щоб не повторилось вранішньої ситуації я придумав план. Ходи до нашої кімнати. Там докладніше.

- Мг, - я дожувала їжу, витерла рота і пройшла за хлопцем.

У кімнаті на мене чекало ліжко, а біля нього застелений матрац.

Я глянула на хлопця широко розплющеними очима.

- Та невже… - почала я, але мене перебили.

- Так, так, ти правильно думаєш. Там, на підлозі, будеш спати ти, а я на ліжку.

Від цих слів я подавилась повітрям, але потім викрикнула:

- Що?! Ти геть здурів? Щоб дівчина спала на підлозі, а якийсь там козел гордовитий буде на ліжку?! О ні. Такого не буде. Я сплю на ліжку. І крапка.

- Але... - почав він, але я й слухати  не стала.

- Ніяких але. Я сплю на ліжку. Ти собі думай, - я пройшла і спочатку сіла, а потім лягла на ліжку і розпростерла руки. Ах, як же добре.  

- Деспот. Злюка, - він почав кидати у мою сторону образливі характеристики, але я не звертала уваги.

Я поклала книжечку на ліжко в знак того, що я сплю там, а потім поглянула на хлопця так, ніби погрожувала, що вб'ю його, якщо ляже туди. Я сьогодні думала дочитати цю книгу, або хоча б прочитати кілька сторінок. Хто його знає.

Я пройшла у ванну. Сусідка була у своїй кімнаті і переглядала якийсь серіал, який ішов по телевізору.

Я зупинилась на хвилинку. Як же я хотіла б мати таку бабусю. Вона така чудова жінка, хоча я не знайома з нею настільки сильно, та сподобалась мені вже. З нею багато можна знайти спільного. Та я перервала усі свої думки і вирушила у ванну, щоб якнайшвидше поринути під ковдрочку. Хоча вже і закінчення травня, але на дворі доволі холодненько.

Я повернулась з душу і зразу ж взялась за книжку, поринувши у її чарівність.

- Ти збираєшся йти спати, чи ні? - порушив мою ідилію хлопець.

- Я ж лише читаю десять хвилин, - обурилась я і за весь час відвела погляд від книги на Давида.

- За моїми підрахунками ти читаєш, - він поглянув на годинник на телефоні. - Мгм. Дві години, - його погляд зупинився на мені.

- Та ж я так мало прочитала. Дай підрахую. Там напевне є п'ятнадцять сторінок. Один, два, три… - я почала рахувати.

- Ну, що.

- Шістдесять сторінок, - я поглянула вниз на нього величезними очима.

- Ну, то ти лягаєш спати? Бо я дуже хочу спати.

- А котра година? - я продовжила дивитись на нього, не змінюючи виразу обличчя.

- Зараз. Секунду. Двадцять хвилин опівночі. Усе, я вирішив. Ми будемо спати, відкладай книгу і лягаймо. Інакше не можна.

- Добре, - я була змушена погодитись. Мої пальці знайшли кнопку на лампі, а потім я вмостилась на подушці.

- На добраніч, - прошепотіла я до нього.

- Солодких снів, - відповів мені він.

На ранок я відчула якесь тепло біля мене, тому притиснулась ще ближче. У відповідь мене, ніби стиснули якимись лещатами. Спочатку мені було комфортно, але я зрозуміла, що це "щось" повурушилось. І мене охопило неприємне відчуття. Наче я не дома. Мої очі розплющились і я побачила щось синього кольору. Мій погляд поповз вище і я зустрілась з щетиною, яку не голили два дні. Тоді пробіглась вниз і побачила руку, яка по-власницькому тримає мою талію.

Я різко поглянула вгору і штовхнула руками хлопця у груди. Його сонний погляд ковзнув по моєму обличчі. Він спочатку нічого не зрозумів, але потім швидко встав з ліжка і вже стояв на ногах. Я тримала ковдру підгорненою аж до шиї. Не знаю чому, бо ж була у футболці.

- Ти! - я зашипіла і ткнула на нього пальцем. - Тепер ти заліз до мене, бо ми на ліжку. Що тепер скажеш?

- Та я… Я… - він почухав потилицю. - Я просто… Мені було дуже холодно... Я не знаю, як це зробив, але щось сталось і я опинився тут. І взагалі, ти до мене притиснулась.

- Ти знову робиш мене винною. Усе, я пішла у ванну. Не підходь до мене сьогодні цілий день. І взагалі, піду читати у двір. Там є просто прекрасний столик. Так і проведу сьогоднішній день. Все одно вчора прибрала.

- Та хоч так. Мені буде в радість. Хоча б сьогодні відпочину від тебе, - випалив він і вийшов з кімнати.

- Взаємно! - прокричала я у слід, а потім зрозуміла, що сьогодні вихідний і сусідка дома.

Я пройшла на кухню і побачила тітку Катерину. Вона пила чай. Жінка підвела голову і побачила мене. Її руки поклали горнятко на стіл, а губи щось мукнули.

- Ходи до мене, поговоримо з тобою. Чаю поп'ємо. Сідай, - у її погляді не були нічого такого. Очі лише випромінювали тепло і затишок. Саме те, чого мені давно не вистачало.

- Ну, добре.

Я пройшла і приєдналась до її компанії.

- Я зроблю собі чаю, - було, хотіла встати, але м'яка рука притримала мене.