Розділ 15

Я дивилась на свою обручку. Ми з Давидом вже йшли окремо. Він забрав свою руку з моєї талії. Після цього нічого не говорив, лише мовчки дивився у телефон. Видно, шукав центр. Тільки зараз мені вдалось розгледіти свою обручку. Вона була не простою — зверху були вирізьблені гілочки з листочками. Та проміж них проглядали ледь помітні квіти. Це виглядало делікатно, до того ж, жінка сказала, що у них було тільки дві таких пари. Це остання. 

В один момент мені стало цікаво, чи у нього є також квіти на обручці. Та це проминуло. Я знову підняла руку вгору і раділа від щастя. Вона так гарно виглядала на моїй худій руці. Ніби для мене виготовлена. Я просто променіла від щастя. Не знаю, як це виглядало збоку, але я безмірно щаслива. Плювати я хотіла на думку інших.

Губи досі палали від поцілунку. Складалось враження, ніби їх змастили перцем чилі — настільки вони пекли. Та це було приємно. До болю, але приємно. Мені здалось, чи я стаю мазохісткою? Знаєте, усе можливо. Я вже точно з розуму сходжу. Знаєте чому? Бо дуже задоволена, що познайомилась з цим хлопцем. Оце так новини! А може, це жахливий сон? Я ущипнула себе. 

- Ай, - вирвалось у мене доволі голосно. Сама не сподівалась від себе. 

- Що таке? - його обличчя було нахмурене. 

- Ні, нічого, - вдала я і захистилась від нього руками. 

- Добре, а то я не можу зрозуміти, де тут Соломія Крушельницька. Щось не розумію, - він знову схилився над телефоном. 

- Може, давай я допоможу? 

- Ні, ні, у мене усе під контролем, - він поглянув на мене, а потім подивився на екран і пробурмотів собі під носа щось типу "Лише розберусь". 

Моя цікавість взяла верх і я зазирнула одним оком. Та уся причина полягала у тому, що ми знаходились уже на місці. Я розглянулась навколо і побачила знаменитий пам'ятник. Мої руки потягнулись до подолу футболки і почали її шарпати. 

- Та що на цей раз?! - хлопець виглядав знервовано, тому вимістив злість на мене. Звісно, у будь-який інший час це б зачепило мою гордість, але не сьогодні. Я була захоплена цим пам'ятником, як і моя гордість, яка не звернула на нього уваги. 

- Бачиш, - я тицьнула у бік статуї. - Це і є вона. Ми там, де потрібно. 

Він на мене поглянув, піднявши одну брову, але потім її опустив. 

- Добре, - пробубнів він і  пішов вперед, але я чомусь залишилась стояти. 

Потім я прислухалась. Щось впало на землю. Я різко повернулась і побачила дивну картину - якась жінка йшла за нами. Я прищурила очі і зрозуміла, що вона схожа на нашу сусідку. Божечки, та це і є вона! Що ж ця жінка робить тут?! Я трохи відійшла. Стало видно з її боку, що я сховалась за стіну. Вона тим часом зайшла у якийсь магазинчик. Може, вийшла на закупи, а ми тут так поводимось. Прийдеться грати цю роль і на вулиці. 

Хлопець тим часом зупинився і вичікувально на мене поглянув. Я поспішила до нього. 

Коли я була біля нього, то притиснулась ближче і взяла його теплу долоню у свою. Потім переплела наші пальці. На диво, він відповів і не відпускав, але повернувся до мене. 

- Що сталось? - прошепотів на диво спокійним голосом. А ще кілька хвилин тому кричав на мене. 

Ми чекали на світлофорі. Коли нарешті світло стало зелене, то ми перейшли. Все ще тримаючись за руки і стоячи тісно один до одного. Тоді прийшлось чекати на інший. За цей час я змогла відповісти: 

- Наша сусідка стоїть біля магазину і слідкує за нами. Вона щось підозрює. Лише не повертайся, - я побачила його спробу це зробити і попередила. 

Ми перейшли дорогу і зупинились біля якогось рекламного плаката. 

- То ти пропонуєш нам і тут вдавати парочку? Я думав, що ми сядемо, посидимо на лавочці, а потім за годину, чи дві додому. А тут таке, - він видихнув. 

- Ну, що ж поробимо. Треба робити усе, щоб не було підозри. Тепер треба вирішити куди йти. Нумо, витягуй свій телефон і вмикай GPS. Будемо шукати шлях. Хоча, знаєш... Я придумала! Спочатку будемо тут гуляти. Лише так, щоб ніхто нічого не запідозрив. 

- Добре. Куди ти пропонуєш в першу чергу відправитись? 

Я подумала над його словами. Потім розглянулась у різні боки. Нічого не говорячи, я взяла його за руку і потягнула за собою. 

- Куди ми йдемо? - він зупинився. 

Я знову переплела наші пальці, бо вони якимось чином розплелись. Тоді прилинула до його грудей головою. 

- Що ти робиш? - шепотів він, нахилившись біля мого плеча. 

- Роблю нас парою, - відповіла я і міцніше притиснулась. 

- Отаким чином? - його голос став з ноткою смішинки.

- А як інакше? Люди почнуть думати, що ти мій і більше нічий, - тепер я вирівнялась і взяла його іншу руку. Стояла і дивилась на нього з усмішкою на вустах. 

- Ти так говориш, ніби ревнива дівчина, - не перестав він усміхатись. 

- Бо це так має бути, - я шепнула йому на вухо, коли притягнулась ближче. Потім поцілувала у щоку і швидко відійшла. Та не встигла я це зробити, бо мене притягнули у свої обійми і промовили:

- Якщо ми граємо, то дозволь мені підтримати цю гру, - він усміхався і з цими словами його губи знайшли мої. Я сама не зрозуміла як це сталось. Він напористо і водночас ніжно голубив мої вуста. Його язик почав хазяйнувати у мене, а я лише піддалась ейфорії. Що ж це з нами відбувається? 

Він відсторонився і дивився на мене своїми очима так, ніби проникаючи глибоко в душу. Серце почало швидко битися в грудях. Опануй себе, Юлю, ти не повинна реагувати таким чином на цю людину. Ще трохи і це закінчиться. Не думай закохуватись. Може, у нього є дівчина, а ти тут його цілуєш отак безсоромно. Тільки но поглянь на себе. 

- А твоя дівчина не буде ревнувати, якщо дізнається? - вирвалось у мене і я уже пошкодувала.

Ми йшли парком і тримались за руки. 

- У мене немає дівчини. На щастя, чи на жаль, я вільний птах. 

Тоді я вперше за весь час, поки ми йшли, поглянула на нього. Наші кроки були маленькі. Звісно, це щоб не створювати підозри, що ми не пара.