Розділ 19

Іра  

Я так само тихо вийшла з його квартири, як і зайшла. Сил розмовляти з ним не було. Ось і закінчилась важка п’ятниця. Попереду ще два дні вихідних. Прийдеться ходити ці два дні до нього. Як же він мені набрид. Особливо не подобається бачити його бридку фізіономію кожного дня. Боже, що я такого зробила, що ти дав мені таку кару у вигляді цього хлопця? Ще й який самовпевнений. Не хоче поступатись дівчатам. Хотіла б я дізнатись, хто його такого виховав. 

Дібралась я додому доволі швидко і без жодних проблем. Завтра не потрібно йти на роботу, тому я, як завжди, буду займатись малюнками. Вмикатиму якийсь фільм, чи серіал і буду малювати. Мій татко навчив мене використовувати суботу з користю. Відпочивати можна і в неділю, а от в суботу попрацювати. Сил щось читати тепер ввечері не було, тому я здалась і розслабилась. Сон мене взяв у свій полон. 

 Ранок видався чудовим. Я прокинулась з якимось натхненням. Захотілось взяти олівець і намалювати сукню. Виникла чудова ідея щодо її дизайну. Я взяла папку, у якій були ще деякі картки для креслення і якісь мої дизайни на осінній сезон. Важко не було, бо це була моя улюблена пора року. Я взяла простий олівець і накреслила певні штрихи моделі. 

Так, тепер залишилось її одягнути у чарівну сукню. Уява промалювала виріз, який показував би красу ключиць. Спочатку захотіла більшим його зробити, але потім зрозуміла, що такий якраз буде добре. Він був широким і сягав кісток, де ключиці поєднувались з лопатками. З вершечком було покінчено. Я домалювала рукави, які мали сягати зап’ясть. Воно було зроблене для дівчат з маленькими грудьми, тому я протягнула вниз лінію і зробила невеликі дуги там, де мали би бути сідниці і груди. Я вже зрозуміла, що воно створене для худеньких дівчат. 

Коли закінчила працювати над малюнком, то на годиннику була пообідня година. Я пропустила не лише сніданок, а й обід. Зате, я зробила малюнок досконалим. Його можна покласти у папку. Залишилось лише туфлі зробити. Щодо них у мене вже були ідеї, але потрібно спочатку пообідати. 

Салат з огірків, помідор і листків салату, нагадав мені про наближення літа. Нагадав про море, на яке можна поїхати відпочивати. Про промені, які будуть вигравати на моєму тілі протягом усього відпочинку. Цього року, як і кожного іншого, ми з батьками поїдемо в Іспанію. Я буду відпочивати у нашому будиночку біля берега моря. Потім плавати в морі і їсти улюблену морську їжу. Щастя так і переповнювало. Юля скоро повернеться і моє життя буде йти так, як і йде. З цими думками я і наминала свій чудовий салатик, який я смакувала вже третій обід поспіль, бо піти кудись за покупками не хотілось, або ж не було часу. Точно, тепер є у мене час на покупки. Якраз доїм і піду в магазин. 

З возиком у руках я скидала туди усе, що попадалось під руки. Від йогуртів до вівсяних пластівців. Взяла кілька огірків і помідорів, а ще якихось фруктів. Коротше, як би сказав мій тато – їжа бідняків. 

Повернулась я додому, коли на годиннику була п’ята година. Думаю, ще зарано йти до Андрія, тому подумала, щоб помалювати ще з годинку. Якраз і придумала взуття, яке було б добре одягати під таку сукню. 

Це були чобітки, які доходили вище щиколотки. Я планувала їх зробити замшевими. Ногу вони не повинні облягати і мати ще кілька вільних сантиметрів. Збоку буде висіти ланцюжок, а з кожного другого колечка буде висіти ще один ланцюжок. Посередині він буде найдовшим, а в два інших боки відходитимуть менші, менші й менші. 

Коли його було вдосконалено, то я поглянула на годинник. Там показувало пів на дев’яту. Думаю, ми зможемо ще з ними поговорити. Я поспішила одягнути светр, штани і побігти на вулицю до своєї лялечки. 

Біля його будинку я була дуже швидко. І знову хтось заїжджав туди, тому мені вдалось проскочити разом з ним. Цей хтось ще й виходив з машини і пройшов у напрямку того під’їзду, в який мені потрібно. Який сьогодні щасливий день, одначе. Я швидко бігла сходами, щоб встигнути. Забувши про всі правила порядності і про дзвінок, я постукала з усієї сили у його вхідні двері. Мені відчинили через кілька хвилин, хоча вони здались для мене вічністю. У його погляді я побачила щире здивування, але потім воно змінилось на холод, а потім взагалі на щось мені незнайоме, яке знову замінив холод.

Андрій

Коли я побачив цю навіжену на порозі своєї квартири, то здивувався. Ні, не тому, що вона прийшла, а тому, що дівчина отими маленькими кулачками била по таких міцних дверях. Я вже поговорив з Давидом і не сумніваюсь, що він вже давно спить. І у мою голову прийшла просто шалена ідея. А що, якби я її обманув? Хай потерпить трохи зі мною. Побачимо, на скільки стане цієї принцеси і її характеру. 

- Я не запізнилась? Ти ще з ними не говорив? – запитала у мене вона. 

- Ні, не говорив, - збрехав я. 

- Якщо так, то добре, - дівчина скинула своє взуття і пройшла на кухню, а я зачинив за нею двері.

Вона всілась на диванчик і потягнула руку до булочок, які я купив у булочній недалечко. Я дивувався її нахабству. Отак просто взяти і їсти в когось, без їхнього дозволу. Мені не шкода, просто виховання погане. Хто ж її так виховав? Та я облишив це і думав, що знущаюсь з неї все одно, затримуючи тут.  Хай подумає над позавчорашнім. 

- Ммм… - озвалась дівчина. – Де ти такі хороші булочки купляєш?

- Сподобались? – єхидно запитав я. Я знав, що сподобались, але ж все таки тримав інтригу. 

- Душе, - з повним ротом проговорила та. Я хотів втриматись, щоб не покривитись їй, але не зміг

- Що за виховання? – з кислою міною проговорив я. 

Дівчина не наважувалась розмовляти далі, лише коли ковтнула промовила:

- Взагалі-то, це я тебе хотіла запитати. Хотіла б познайомитись з ним, - вона знову вкусила, бо подумала, що виграла, зробивши таку заяву. Оце вже ні. Не на того напала. Я чекав, щоб вона почала жувати і лише тоді видав:

- Мене виховала мама. А ти що, хочеш вже познайомитись із моєю мамою? - я запитав це із усмішкою на устах. Мене це розсмішило.