Розділ 20

Іра 

Я не мала настрою, тому заснути для мене було дуже важко. Я нічого не хотіла. Лежала і просто згадувала наш поцілунок і його силу.  Це було для мене щось дивне. Такого емоційного зближення у мене ще жодного разу у житті не було. Усередині досі усе тремтіло, хоча я багато разів говорила собі забути те, що сталося. Ох, це серце! Воно не хоче цього робити і нагадує весь час. 

Я дивилась у стелю до того часу, поки сонце не зійшло, і аж під ранок заснула. Прокинулась  дванадцята година і сіла їсти. Заварила собі вівсяних пластівців, бо нічого більше не хотілось, і залила їх йогуртом. Звісно, апетиту не було, але я змушувала себе це все їсти, бо розуміла, що з моєю фігурою мені недалеко до анорексії. Нічого не хотілось, але я змусила себе зайнятись медитаціями. Звичайно, опісля мені сильно полегшало. 

О другій годині дня я вирішила все ж таки поїхати до хлопця. Звісно, я говорила собі, що повинна робити так, наче нічого не було. Коли все ж таки я опинилась біля його дверей, то навіть усміхнулась його здивованій фізіономії в окулярах. У кухні, на столику, я побачила комп'ютер і кіпу паперів. Ти диви, який трудоголік.

- Я прийшла, щоб поговорити з нашими друзями, - не переставала я усміхатись. 

- Мені друг говорив, що у них сталась певна проблема і вони зателефонують через пів години, - він говорив це з холодом в голосі, тримаючи двері. Я все ще стояла за порогом

- Зрозуміло, - я погодилась і не думала сама проходити. А якщо він мене вижене? Та через якийсь час він відступив і пропустив мене всередину. Я зайшла, вагаючись. Він повернувся до мене і продовжив розглядати. Я переминалась з ноги на ногу. 

Андрій

Я не розумів, хто це був, коли до мене подзвонили в двері. Був сильно загружений роботою і, хоча на дворі був обід, та я вже запрацювався і думав, що ще трохи й засну. Коли двері відчинив, то переді мною, наче уві сні, стояла та, що снилась мені цілу ніч. Снились її поцілунки і лагідна шкіра. Може, це і є мій сон. Може, я сплю. Та чомусь робота здавалась жахливим видінням, з якого мене вивів силует цієї дівчини. Мені здається, чи я починаю відчувати щось типу кохання? Бррр. Андрію, схаменись. 

Вона стояла і дивилась просто на мене з усмішкою, а я не міг поворухнути жодним мускулом. Не знаю, що збивало більше з пантелику, але я точно не міг цього збагнути. Мій мозок завмер і не міг віддавати команд. 

Дівчина була одягнена у якусь чорну майку з бретельками і мереживом довкола вирізу на декольте. У штанах, які сягали вище щиколоток. На ногах були чорні туфлі на каблуку. Завязаний на голові був хвіст. Цей перелив чорних і білих пасм волосся просто підбурював моє вчорашнє бажання, але я йому кричав, щоб воно припинило діяти, бо я перестану себе контролювати. Спочатку я не знав що робити, але потім зумів промовити:

- Роззувайся і проходь на кухню. Будеш чай? – не знаю чому я запитав її це. 

- Дякую, будь ласка, - промовила вона трохи спокійніше. Я намагався робити так, наче вчора нічого не відбулося. Так, як і вона.

Я ввімкнув чайник і сів за роботу. Залишилось ще не багато, тому я прагнув усе закінчити, а потім з нею розмовляти. І все ж таки, цікаво дізнатись про неї.
Поки я працював, між нами панувала мовчанка. Я не знав, що говорити, а вона нічого не хотіла промовляти. Ми почули, що чайник закипів і вимкнувся, але ніхто і не хотів вставати зі свого місця. Так і продовжили мовчки сидіти.

- Може, зробиш собі чаю, бо я маю дуже багато роботи, - лише зміг я промовити попри роботу і знову продовжив працювати. Вигадало же керівництво працювати сьогодні, у вихідний день. У суботу працюй, у неділю працюй. Навіть немає часу на власну сім’ю. Отак і будеш жити далеко від мами і її провідувати раз у рік. Вона навіть проти моєї роботи, але я їй пояснював сто раз, що не можу залишити таку хорошу роботу. 

Я поглянув на дівчину краєм ока, але вона лише мовчки встала зі свого місця, підійшла до вішака з горнятами і вибрала собі моє улюблене. Мені цікаво, як вона дізналась? 

- Чай у шафці вище. Вибирай собі той, який сподобався, - на мої слова мовчки поглянула , а потім знову повернулась. Я побачив у цих очах усе. В першу чергу допитливість, потім сум, а потім якісь вогники. Боже, вона для мене загадка. Особливо її сьогоднішня поведінка. Я й не знаю що думати. Може, вона ображається за вчорашнє? Треба буде перепросити, якщо не відповість на моє запитання. 

Коли вона повернулась за своє місце, то я зібрав усі сили і запитав те, що мене цікавило весь час:

- Ким ти працюєш? 

Я побачив її погляд. Очі стали більшими, а всередині загорівся вогник. 

- Що ж, добре, - дівчина поглянула вниз, а потім поглянула на мене. Її руки були під столом, тому я нічого не бачив. 

Я відпив трохи кави, яка стояла біля мене і почав слухати.

- Я працюю у компанії батька дизайнером. Малюю малюнки і працюю. Звісно, я вчилась на дизайнера і працюю за своєю професією, - коли вона закінчила, то я не зрозумів, що це все. Я думав, що дівчина робить передих, але на жаль, це виявилось кінцем. Було приємно слухати її чарівний голосок. 

- Все? – навіть перепитав я, щоб впевнитись. 

- А щось ще має бути? – Іра підняла брову.

- Ну не знаю, - я поклав лікті на стіл біля ноутбука і поглянув на неї. – Хіба у тебе не було такої історії, як зазвичай буває у багатеньких діточок? – вона нахмурилась, але я знову продовжив: - Ну, там, втеча з дому. Дитина, яка втікає з дому, або ж йде проти батька, бо не хоче продовжувати його бізнес і хоче сама усе творити? 

Вона ще більше нахмурилась, але хмара з її очей пройшла. 

- Ні, не було. Мені усе подобається. Коли я була ще дитиною, то батько побачив мою любов до дизайну, тому вирішив мене віддати у художню школу. Та до цього усього я вчила іноземні мови. За словами тата, це дуже потрібно, оскільки наша компанія має хороші відносини з іноземними державами, тож вчила крім англійської французьку й італійську. Ну що ще? Живу сама в своїй квартирі. Ніби нічого такого. Історій таких, як ти говорив, у мене не було і в думках. Ні, чекай, мій тато вибирає для мене нареченого. Він вважає, що я не зможу обрати достойну людину, тому вважає це своїм обов’язком, - від її слів в мене всередині усе ніби зв’язали мотузкою. Відчуття того, що вона буде чиясь, а не моя. Ого, все, я вже не хочу її відпускати від себе. Хлопче, ти влип.