Розділ 23

Іра

- Оу, у тебе гарний і просторий кабінет. Стоп, почекай. Ти ж у нас головна тут. Як у тебе не може бути гарний кабінет? Це було б образливо, - він дивився прямо в очі і язвив.

- Щоб ти запам’ятав собі, тут усі такі кабінети. Я собі взяла один з найменших. Ти просто не був у мого татка у кабінеті. Отам уже він досить великий. Тому, ти, видно, ще великих не бачив. У мене усе у мініатюрі. Відкрию тобі секрет, чому так. Оскільки мій тато йде за людьми, а тут корпус для дизайнерів, то він кожному зробив такий. Він, як і кожен художник, говорить, що творити у тісному кабінеті дуже важко, тому вони такі великі. Також, у нас у фірмі є кілька людей клаустрофобів. Тепер ти розумієш? До речі, якщо ти не віриш мені, то можеш піти і поглянути.

- Та ні, я вірю, - хлопець здався і мовчки сів біля мене.

Мені подобалось його мовчання. Таке враження ніби усе затихло. Навіть трохи напружувало, та все ж, користувалась і малювала. Натхнення било через край. Я навіть забула про його присутність.

- Ти говорила, що до сьомої затримаєшся на роботі, а це уже, попрошу на хвилинку, 19:12, - прозвучало обурене з боку хлопця.

- Не переживай, ми встигаємо. Я сказала, що ми будемо ближче до дев’ятої вечора, - і знову продовжила допрацьовувати малюнок. Ще треба переодягатись.

- Якщо що, то я на своїй машині. Можемо поїхати нею, - запропонував він. Я знову відвела погляд від картки з малюнком.

- Я не проти. Лише нам потрібно ще заїхати до мене додому, щоб я змогла переодягнутись. Тато не терпить, щоб до нього в гості приходили в робочій одежі.

- Але ж на тобі повсякденний одяг, - заперечив хлопець.

- Бо я працюю у відділі дизайну, це раз. А два, це класичний костюм, який одягають на роботу. Просто дуже зручний. І три, малювати у зручному одязі краще. Коли я була вдома, то тато завжди одягався у просторий одяг і сідав малювати. На роботі цього не було. Він там займався лише паперами, а вдома до вечора сидів і малював. А ще він часто говорив, що ми з мамою навіюємо на нього натхнення, бо ми найрідніші йому люди, - після згадки цих слів усередині мене розлилось тепло. І стало так добре. Він завжди це повторював нам, перед тим, як сідати за роботу або коли закінчував. І нам було приємно. І цей чоловік сподівався знайти мені таку ж людину.

Андрій далі затих.

***

Батьківський дім, як і завжди, зустрічав нас затишком. Та я не знала, чи відчуває його цей хлопець. Що ж, таточку, як ти сприймеш новину? Не думаю, що будеш радий. Якраз він з'явився на порозі. Я бачила здивування на його обличчі і посмішка сама вийшла з мене.

- Дитино моя, - він поглянув на мене, а потім на хлопця якось відчужено.

- Таточку, - привіталась я і обійняла свого рідного.

- Ти не хочеш мене з кимось познайомити? - тато вже протягнув руку для знайомства.

- А, це - Андрій. Мій наречений, - після цих слів він заціпенів, а я продовжила. - Коханий, це мій татко - Віктор.

Хлопець потиснув руку, а я притиснулась до його руки, показуючи батьку, що у нас усе серйозно.

- Ну що ж, дорогі гості, проходьте у дім. Ласкаво прошу, - і він пішов першим, а ми рушили за ним ззаду.

Я продовжувала тримати за руку свого "коханого". Батько не повертався. Я знала, що скоро буде буря.

- Кохана, дивись які в нас гості, - промовив тато, коли ми були в будинку.

- Любий, а чому ти мені не сказав? - обурилась моя  матінка.

- Я думав, що тобі зроблять сюрприз. А вийшов і мені, - він повернувся і змірив хлопця ненависним поглядом.

- То ти знав і нічого мені не сказав? - не звертала уваги на слова батька і знову обурилась.

- Ну вибач, люба, але вже так вийшло, - він потягнувся до неї і поцілував. Я досі дивуюсь їхнім ніжностям.

Після того поцілунку мама зажевріла червоним полум'ям на щоках. Щастя так і лило на неї. Вона тепер усміхалась і щось шептала йому на вухо з усмішкою. Він з такою ж веселою відповідав, а потім погладив її по спині.

Мені здалось на мить, що ці двоє забули про нас. Але потім вони відсторонились один від одного і поглянули на нас.

- Отже, діти, - почав мій батько. - Коли ви встигли вирішити одружитись?

- Таааа… - протягнула я і поглянула на Андрія. - Кілька днів назад.

І тоді я спокійно видихнула. Ніби камінь якийсь з душі впав.

- Добре, - після недовгого мовчання промовив мій тато. - Отже, Андрію, дозволь задати кілька запитань, - він дивиться на нього впертим поглядом, а я молюсь, щоб це було розумне запитання.

- Давайте, - з холодним виглядом відповів хлопець. Ну як я так забула? Мій тато таких людей страшно ненавидить. Все, ти влип. Я вже йому співчуваю.

- А де ти вчився? На кого? Де працюєш?

Я вже зрозуміла, що потрібно давати драпака звідси, але краще підтримати Андрія. Усе, цей краб вчепився в нього і не відпустить.

- Ну, по-перше, я маю дві освіти. Перша - програміст. Друга - економіст, - після цих слів не тільки тато був у шоці, але і я. Мої очі стали ширшими і я глянула тепер на нього. Та він продовжив. - Я вчився в Києві очно, а потім мене взяли на роботу, тому довчився заочно. Працюю тепер у компанії. Це наша спільна, з другом і його дружиною. Я працюю над економікою і, якщо можна так сказати, ще до того усього головний програміст.

Мені на хвильку здалось, що тата це покорило, але його уста промовили зовсім інше.

- Оскільки я розумію, то ти на них працюєш? - його брови піднялись для уточнення інформації.

- Так, там моїх тільки п'ять відсотків акцій. Усе решта їхнє.

- Ага, тобто ти говориш, що можеш забезпечити тільки себе, а не цілу сім'ю? - батьків вираз обличчя став незворушним.

І тут я зрозуміла, що починається справжній потоп яхти мого псевдо нареченого. Я навіть почала молитися. Та не тут то було.

- Я не говорив, що не можу прогодувати сім'ю. Якщо ваша донька переїде до мене, то я зможу її утримувати. Навіть якщо вона буде сидіти дома і діток забавляти, - я зразу глянула на нього, але він дивився тільки у сторону батька.