Розділ 24

Іра

Я зайшла в квартиру, зачинила двері і зразу на них сперлась. Потім опустилась додолу. Голова впала на руки. Чомусь хотілось плакати, але очі не видавлювали жодних крапель.

Потім пройшла на кухню, поклала чайник на газ і продовжила сидіти і дивитись у одну точку. Нічого не хотілось. Чому він мене поцілував? Чому я не відірвалася зразу, а довела до такого? Ну чому я така погана? Мені здається, чи я закохалась в нього?

Чайник вже давно висунувся, а я лише через п'ятнадцять хвилин схаменулась. Спочатку зрозуміла, що потрібно переодягнутись і вже за хвилину була одягнена у свій теплий спальний костюм, як раптом у двері хтось задзвонив. Хто б це міг бути?

Я навіть не дивилась у віконечко. Зразу відчинила двері і перед моїми очима постало до болю знайоме обличчя. На порозі стояв він. Спершись на двері, хлопець дивився на мене. Потім, без жодного попередження, підійшов і спокійно поцілував.

Я хотіла відштовхнути його від себе, але він перший це зробив.

- Ніяких дурниць ми з тобою не робимо, - його тихий шепіт на вухо аж обпікав.  

І, не почувши жодної відповіді, продовжив цілувати. Я піддалась цій ейфорії і відповіла на поцілунок.

***

Ми лежали один біля одного. Моя голова спочивала на його грудях. Моя маленька рука блукала по його рельєфному животі. Його груди спокійно піднімались, а серце гулко відбивалось у грудях. Його рука тим часом гладила моє волосся. Раптом він нахилився і поцілував мене в голову. Ми обидвоє відпочивали від пристрасної ночі.

За вікном почало світати. Ми не спали. Я розуміла, що ще трохи і потрібно йти на роботу, але мені не хотілось його відпускати. Ми отак лежали і мовчали.

Не знаю, скільки це продовжувалось, але тривало досить мало.

- Ти як? - запитав мене хлопець і поцілував у скроню. У його голосі чувся не той звичний холод, а ніжність. Мені навіть здалось, що я сплю.

- Добре, - промуркотіла я і потягнулась руками вгору. Наші очі зустрілись. Згодом і губи також.

Він накрив мене своїм тілом і пустив руку на талію. Потім продовжив свої довгі поцілунки.

Мене далі затягнуло у вир, але я зуміла промовити до нього:

- Усе, досить, а то ми запізнимось на роботу сьогодні.

- Я й не думав йти на роботу. До того ж, ти знаєш, що дирекція не запізнюється, а затримуються.

- А от моя дирекція цього не прийме, - продовжила відсахуватись я, бо знала, що це буде дуже довго.

- Я з ним поговорю. Скажу, що його дочка хоче проводити більше часу зі своїм майбутнім чоловіком, - не хотів зупинятись він.

- Якщо ти ще й таке скажеш, то він зречеться тебе назавжди. Ти зіпсуєш його психіку. Мало того, що він не хоче віддавати свою донечку за тебе, та ще й забере мене до себе додому і буде тримати під ключем до весілля, якого все одно не буде, бо це лише гра, - після цих слів його поцілунки зупинились. Він поглянув на мене поглядом, якого я ще ніколи не бачила. У ньому було усе: лють, злість, ненависть.

Потім хлопець встав з ліжка і схопив свої штани. Почав дуже швидко одягатись, що й я не зрозуміла як.

- Ей, ти чого? - озвалась я, та він не відповідав.

- Що сталось? - я встала, прикриваючись і обгортаючи своє тіло покривалом, підійшла до нього. Він стояв до мене спиною, тому я поклала на плече руку.

Я відчувала, що м'язи спочатку напряглись але потім розслабились.

Андрій різко повернувся, від чого моя рука впала. В його очах я побачила презирство.

- Поясни мені, що не так? - я поклала руку на його щоку. Він мовчав, лише поклав свою поверх моєї. Я думала, що її скине, але цього не вийшло. Навпаки, його тіло стало ближче біля мене.

- То, на твою думку, між нами не може бути нічого? - промовили його уста.

- Ні, я нічого такого не мала на увазі. Я просто...

- Якщо ти думаєш, що я тебе просто так поцілував, то скажу так, як є. Я свої поцілунки не роздаю, як зірка кіно. Можеш не сумніватись. І просто так я б до тебе не ліз. Якщо у тебе немає жодних почуттів до мене, то навіщо ти відповідала? - він відійшов він мене і вже пройшов до дверей, щоб взути черевики. Я йшла за ним.

- Але... - та не встигла я договорити, як хлопець знову мене перервав.

- Якщо хочеш збрехати, то краще цього не роби, - потім він дьоргнув за ручку дверей і вийшов. Я продовжувала стояти на порозі, так нічого й не очікуючи.

*

На роботі у мене сну не було ні в одному оці. Я весь час думала про нього. І згодом згадала, що не телефонувала до Юлі. Та їхати до нього не хотілось. І все ж, я вирішила себе змусити.

Андрій

Я був у шоці. До цієї дівчини у мене давно виникли почуття і саме тієї ночі я це зрозумів. Не хотів нічого ламати. Подумав, що вона не хотіла мене відштовхувати у машині, тому вирішив прийти до неї, але не думав, що вона ще раз мене відштовхне. Ще й так по-злому. Все, ніякої гри не буде. Хай не просить. І мені не потрібно.

Раптом у мене в кишені задзвонив телефон.  На дисплеї засвітилась наша фотографія з мамою. Мені нічого не залишалось, як взяти трубку.

- Алло, привіт, сину, - зазвучав спокійний голос мами з веселими нотками.

- Привіт мамо. Ти щось хотіла, а то у мене багато справ.

- Так. Ти коли приїдеш додому? - її питання поклало мене наповал.

- Та не знаю, а що?

- Та нічого. Просто думаю, що тобі вже одружитись потрібно. І якраз знайшла хорошу дівчинку для тебе, - вона говорила це настільки спокійно, ніби це були для неї буденні речі. І це мене найбільше злило.

- Мамо, - зразу вирішив я, - я хотів давно тобі сказати.

- Я слухаю.

- Я вже маю дівчину. І ось, на днях зробив їй пропозицію, - я замовк.

З того боку було чутно тишу. Чесно, не знаю, але моя мама може все в цей момент робити. Навіть плакати.

- То чому ти не поділився цим з своєю мамою ще до того, як мав їй зробити пропозицію? - почала жінка і я зрозумів, що це надовго.

- Не було часу. Сама розумієш, робота, - якнайкоротше відмазувався я.

- Вона хоча б гарна? - з веселими нотками промовляла мама.