Розділ 25

Юля

І у той вечір ми вирішили спати окремо. Він був у нашій кімнаті, а я ближче до книжок, у кімнаті нашої сусідки. Тепер я могла читати і мене ніхто не відволікав би. Та тільки я почала читати, як після кількох сторінок мені стало скучно. Я навіть не знаю чому, але чомусь тягнулась до тієї кімнати.

Потім я хотіла заснути, але сон не йшов до мене. Мої думки витали біля того хлопця. А що ж він зараз робить? Може, не спить? А може, спить? А може, думає про свою дівчину? А вона в нього є? А була?

Оці питання я старалась відганяти одне за іншим. Та сон всеодно не йшов до голови. Я встала і пішла до кухні по воду, а потім, коли пішла туди, де очі вели, лягла і вже заснула.

Наступного ранку мене розбудив чийсь будильник. Він невгамовно дзвенів. Мені від цього звуку закривало вуха. Я не могла це чути. Згодом він зупинився, але за ним послідувало чиєсь буркотіння. Я на це не зважала і продовжила спати. Та мені не дали цього зробити, бо дьоргнули за руку.

Я повернулась і побачила обличчя Давида.

- Ти що тут робиш? - прикриваючись, мовила я.

- Це ти що тут робиш? Я собі нормально спав, а ти увірвалась у мою кімнату і лягла біля мене. Ще й мене винним робиш. Хіба це доречно? І взагалі, нам потрібно одягатись на роботу, тому я чекати не збираюсь.

- Та я... я... я... - почала загикатись я, а потім змирилась і пішла у свою кімнату, попередньо взявши свої речі, щоб переодягнутись. Потім забрала підручники і ми пішли.

Усі дерева на вулиці були у зелених листочках. Це не багряна осінь, яка чарує своїми барвами, чи засніжена зима, або ж зелененьке літечко. Це весна. І вона по своєму прекрасна.

Біля мене крокував дуже хороший хлопець, який, на мою думку, прикрашав цю погоду і пору року. В якомусь випадку я рада цій порі року, що познайомила нас. Я рада зустрітись з такою людиною.

Автор

І ось, мої дорогі, наші герої крокують до школи. Чому я перервала їхні думки? Бо захотіла трохи вкласти свого слова. До того ж, ви прийшли сюди читати любовну історію, а не історію про пошук нових робочих місць.

Вони без жодних перешкод прийшли до школи. Дійсні читачі захочуть зараз розгорненого розвитку подій, але оскільки я не маю що сказати, то говоритиму коротко.

Вона почала вести перший урок. Звісно, спочатку було важко, але потім стало легше, бо дівчина знайшла спільну мову з дітьми. І вони виявились розумнішими, аніж їй здавалось. Правильно, адже це ще така мала дітвора. В загальному, день пройшов чудесно, лише забулись деякі твори. А от з мистецькими напрямками було добре. Вона усе пам'ятала. До того ж, це була її улюблена тема. Особливо, коли вчили твір "Чайка Джонатан Лінгвістон". Це був один з найкращих для неї творів.

Що сказати про Давида? Йому також нічого не заважало. Лише дівчата з одинадцятого на нього заглядали. Та коли побачили Юлю, яка убивчим поглядом глянула на них, то зразу ж ховали погляди. Та все ж, а хто б не задивлявся. Навіть молоді вчительки. А що, хлопець видний. Та от не знали вони, що у серці цього хлопця є інша дівчина, яка його цікавить більше, ніж усі вони разом взяті.

І ось, вони разом ідуть після уроків додому. Вона у піднесеному настрої, та й він не інакше.

- Давай повернемо до пані Каті? - запропонувала дівчина, на що хлопець лише тихо погодився.

Лікарня, як завжди, зустрічала людей хворими пацієнтами і неприємним запахом.

- Ну як ви, діти, справились? - промовила старенька з усмішкою на вустах.

- Звичайно, для мене було цікаво, - озвалась дівчина.

- Я дуже рада.

А далі вони говорили про все на світі. Від важкості роботи вчителя і до інших побічних тем.

Повертались наші герої додому у піднесеному настрої. А ввечері зготували вечерю для себе. І їм було разом весело та легко. Здавалось, що їм нічого не могло завадити.

В такому темпі вони й не зчулися, як пройшов цілий тиждень. Давид і Юля не відчували, наскільки прив'язуються один до одного. Та хіба ми вибираємо у кого закохуватись? Усе це ігри цієї шкідниці під назвою Доля. Та, може, й не ігри? Може це просто те, що мало статись? Нам цього вже не знати.

Тим часом у Андрія і Іри усе також розвивалось. Вони також сильніше прив'язались один до одного. Точніше, збирались їхати до мами Андрія. Тому, ми почнемо з цього.

Іра

Час пролетів так швидко, що я й не зчулась, як потрібно їхати до його мами. Я так нервую перед цією зустріччю. Розумію, що моєму батькові ніхто не подобається, але не може бути такого, щоб його матері ніхто не подобався. До того ж, у нього є дві старші сестри. Як мені тепер бути? А в хлопця запитувати мені страшно.

- Ти готова? - запитав мене веселенький Андрій

- Так, - спробувала усміхнутись я, але у мене це погано вийшло.

Для бажаючих дізнатись продовження того вечора я можу лише сказати одне: Це був його інший друг. І він забажав, щоб хлопець швидко приїхав, бо виникли проблеми. Так пізно. Тепер він навіть не згадує про продовження того вечора. А я думала, що між нами може бути щось більше.

Сьогодні ми запакували усі речі у його машину і збираємось їхати на два дні до його матері. Він взяв день відпочинку, бо сьогодні п'ятниця. Я також про вихідний повідомила батьку. Він, звичайно, був не в захваті від цього, але погодився.

За кілька хвилин ми сиділи в машині і мчали дорогою до якогось селища. Хлопець мовчав. Їхати прийшлось близько двох годин.

За цей час я:

- переглянула соцмережі, доки ловили мобільні дані. Потім і цього вже не було.

- дивилась у вікно просто так

- дивилась у вікно із сенсом, але його не було.

Мені чомусь було страшно зустрітись з його матір'ю.

Під'їхали ми до якоїсь хатчини, яку прикрашала в'юча рослина. Вона обвивала увесь кут будинку. Я хотіла побачити наскільки далеко, але не вийшло, бо з дверей вийшла якась жінка. На вигляд вона була старшою за мою матір. Трохи потріпана працею біля будинку, але все ж таки виглядала не аристократично-красивою, а по-доброму красивою. Від неї випромінювалось тепло і затишок. Я опустила погляд нижче і побачила її руки. Вони були у зморшках і спрацьовані. Та мене це не хвилювало.