У ритмі щастя

Розділ 26

Андрій

Я зайшов саме тоді, коли вони говорили. Було незвично бачити матір з якоюсь дівчиною. Точніше кажучи, моєю дівчиною. З Діаною вони й розмовляти не мали про що, а тут з першого дня розговорились, ще й теми спільні. Потрібно потім її запитати, про що вони говорили.

- І про що мої найважливіші жінки говорять? - я пройшов на кухню і поцілував свою "наречену", але не притворно. Для неї це було сюрпризом, але вона не була проти.

- Та так. Тобі не цікаво, - озвалась мати, перед тим як я її обійняв і поцілував.

- А якщо мені цікаво?

- То ми тобі все одно не скажемо, - допомогла мамі Іра.

І вони обидві засміялись. Ти диви на них! Вони навіть стали найкращими подругами. Я й не думав.

- Ти сідай. Зараз будемо обідати.

Я послухав маму і сів за стіл.

- Ти бери, бери трохи борщику, а потім вареничків з картопелькою, - заклопоталась мати біля Іри і не звернула уваги на мене.

- Дивись яка ти худенька. Напевно голодуєш довго. Слухай, а яка робота у тебе? - продовжила мама.

- Я головний дизайнер на фірмі батька. Лише в одному домі. В нього дім моди під назвою "Афродіта", - відповіла Іра і мені враз стало цікаво.

- А чому саме ім'ям грецької богині? - запитала моя мама.

Вона задумалась і мені це зразу ж сподобалось. Дівчина виглядала дуже гарною і я зрозумів, що завдяки ній розкрився. Завдяки ній я можу зараз вільно говорити з людьми, а не поводитись холодно. Саме ця фея зробила мене щасливим.

- Коли мій батько з мамою познайомились, то він її імені не знав. Його заворожила її краса і вжалила в саме серце. Тоді він зрозумів, що кохає. Та не знав,  коли ще зустрінеться з нею. В ту саму ніч йому приснився сон, де вона манила його до себе, а він ішов за нею. Після цього він вирішив її знайти. До цього усього, він ще й починав бізнес, не спав по ночах, так ще й її шукав. Коли думав про неї, то до нього натхнення приходило. Ось і називав її Афродітою. Та коли знайшов її, то зразу ж запропонував зустрічатись, але вона - впертий горішок, тому тато, будучи молодим добився її серця. Через рік вони одружились, а потім, через ще один рік народилась я. Коли у батька з бізнесом були проблеми, то вона йому допомагала, підтримувала. І він надихався цією підтримкою, тому і назвав так свій бізнес.

Мені сподобалась ця історія, та я побачив, як моя мама понурила голову. Їхня з батьком історія поганенько закінчилась. Я знав, що вона зараз заплаче, тому й поспішив її обійняти, але тут їй допомогла Іра. Ми завжди переживали згадку про нього разом, але тепер мені важко стриматись. Хоч я і обіцяв, що не буду таким як він. Я хотів кричати, тому побіг у свою кімнату.

Іра

- Вибачте, я не хотіла ворушити старе кубло, - я хотіла обійняти жінку, але вона не дала цього зробити. Я знала як, бо у самої була також така звичка. Ніколи не хотіла, щоб мене хтось втішав. Я хотіла справлятись сама. Тому і з друзями було важко.

- Та нічого. Знаєш, найбільше у нас дома бракувало батькового піклування саме Андрію. Саме йому найгірше. Я змирилась, але не думаю, що це сталось з ним. Знаєш, я звикла сама переживати свої проблеми, а от йому краще до цього не звикати. Тому, ти йому більше потрібна, аніж мені. Йди, йди до нього.

Я поглянула в її очі, в яких ще відзеркалювались сльози, а потім пішла нагору.

Я не знала, де його шукати, тому просто зайшла у єдину кімнату, яку я знала - в нашу кімнату. І не помилилась. Він сидів на ліжку, а його обличчя було у руках. Мені було важко дивитись на нього. Навіть не змогла зрозуміти. Як така історія змогла зламати таку людину? Та мені його не зрозуміти.

Трохи повагавшись я сіла біля нього. Я ніколи не вміла втішати. Це було погано розвинене всередині мене. Довго думаючи я поклала руку на його голову і погладила. Він підняв свою голову і поглянув на мене. Я вперше бачила заплакані очі хлопця, але чомусь не хотілось сміятись.

Він поклав свою голову мені на коліна, а ноги пустив вздовж. Я від подиву підняла руки, але потім пригорнула парубоче тіло до себе.

- Усе буде добре, - повторювала я, поки він всхлипував раз-попри-раз.

- Я говорив, що ніколи не буду таким, як він, - заговорив хлопець, на що я нічого не відповіла.

- Я пообіцяв, що ніколи не буду ображати свою майбутню жінку. І не покину дітей.

- У тебе усе ще попереду, - спокійним голосом промовила я. Від цього Андрій підняв голову і поглянув на мене.

- Ти впевнена?

- Звичайно. Ти ще знайдеш своє щастя. У твоє життя увірветься дівчина, яку ти будеш любити більше за життя, - після моїх слів я побачила, як його обличчя змінилось. До того усього, я відчула якусь важкість у себе у шлунку. Мені стало незручно.

- Так, ти права, - хлопець піднявся, на що я також зробила відповідний жест.

- Знаєш, - протягнула я. - Я краще зійду вниз. А ти, якщо хочеш, то можеш побути тут.

- Так. Добре, - його очі чомусь шукали щось на підлозі. Я бачила розгубленість у його рухах. Щось явно не так, та він не захотів видавати правди.

Я зійшла на низ. На кухні нікого не було. Я не бачила навіть його матері. Ну що ж. Сіла обідати сама, хоча й розуміла, що це не правильно.

Через деякий час зійшов хлопець, при тім, що паралельно йому зайшла його мати.

- Я бачу, найголодніша вже біля столу, - спробував пожартувати хлопець, та йому не вдалось. Ніхто не усміхався.

Ми сіли і тихо почали їсти. Враз я відчула, мов між нами запала мовчанка. Мені стало чомусь незручно сидіти за столом.

- А що ж ми? Мовчимо, ніби й нерідні. Ви говоріть щось, а то й занудьгувати можна. Ну то що? Андрійку, от як у тебе з роботою? - він хотів щось сказати, але вона його перебила. - Хоча, ні. У тебе усе як завжди. Мені навіть іноді набридає слухати про твоє добре. Давай краще ми послухаємо Ірочку, - і враз поглянула на мене. Від цього я важко ковтнула.

- Що, власне, ви хочете від мене почути? - промовила я.

- Ну чого ти так боїшся? Розкажи нам про справи на роботі. Що ти робиш на роботі? В чому полягає твоя справа.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше