Розділ 5

Підготовка до ритуалу потребувала зосередження та витримки, якої на даний час так не вистачало Кейрі. Відьма, йдучи через ліс зі свічкою в руках та рюкзаком на спині, нервувала, адже вона не прохана гостя на території найбільшої зграї перевертнів, а думки про загибель матері й такі невчасні думи про чоловіка на ім’я Девід взагалі вибили її із колії.

Вона не горіла бажанням зустріти когось із Тімере, тому, прийшовши на місце посеред густого лісу, до якого привела магія, відьма озирнулася та впевнившись, що сама, дістала із рюкзака необхідні речі для проведення ритуалу очищення лей-ліній. На тому місці, де були пошкоджені, як їх ще називають, світові лінії, земля пересохла, тріщини стали більшими та чорними, а самі лінії, які були сплетеними між собою, ледве виблискували. Енергетичний потік руйнувався. Відчувши сильну чорну магію, Кейра скривилася, а по тілу ніби пройшовся електричний струм, тому, не витрачаючи часу, почала готуватися до ритуалу. З кожною запаленою свічкою Кейра повторювала слова:

— Полум’я палає, віск тане, сила закляття мого міцнішає.

Коли зробила коло із вогню, навкруги насипала сіль і, сівши на землю, дістала з рюкзака воду та дерев’яну миску. Наливши воду, омила обличчя, шию, руки, склала ноги навхрест й заплющила очі. Перед тим, як говорити закляття про зцілення лей-ліній, відьмі потрібно було очистити розум від зайвих думок та використати магію чотирьох стихій.

Так як Кейра володарка двох магічних стихій, Себастьян — представник магії землі, а Донна — володарка магії повітря, вони дали свою кров для проведення відповідного обряду, так же само, як і зробила це Кейра для них.

Коли свідомість дівчини була чистою, а закляття набрало енергетичну силу, вже сонце почало заходити за небосхил. Вона розплющила очі й, поєднавши кров своїх друзів зі своєю у мисці з водою, створила водяну кульку та перемістила її на пошкоджену частину лей-ліній, й із тріщин почала виходити чорна магія, яку потрібно було знищити раз та назавжди.

Кейра досить багато вичерпала сили й тому через слабкість впала на землю. Вогники свічок стали її охоронцями. Кейра, глибоко вдихнувши, заплющила очі. Втома здолала, а ніч, яка повільно спускалася на землю, забирала дівчину у свій полон. Вона нерухомо продовжувала лежати у колі, доки не піднявся вітер та не заворушилися листя на деревах, які ніби перешіптувалися між собою та закликали дівчину прокинутися. До Кейри доносився якийсь шум та десь далеко почулося виття. Змусивши себе розплющити очі, піднялася. Оглянулася та, тяжко дихаючи, хотіла вийти із кола, але...

Перед нею неочікувано виник згусток чорного диму, і з нього вийшли два Баргести. Дивлячись на чорних велетенських псів із червоними очиськами, застигла від жаху й відчула, як обличчя почало покриватися холодним та липким потом. Баргести загарчали та кинулися на неї. Кейра закричала, і її крик рознісся лісом. Вогонь зі свічок миттєво піднявся та не пропустив Баргестів. Пси ричали, ходили кругом, але з кожним їхнім кроком до дівчини вогонь, ніби жива істота, відганяв їх. Кейра дотягнулася до рюкзака та дістала батьків кинджал. Почувши виття вовків, швидко, наскільки змогла, зорієнтувалася та, піднявшись на ноги, направила вогонь зі свічок на Баргестів, а сама, схопивши рюкзак та міцно тримаючи в руках кинджал й вже не думаючи про втому та слабкість, чимдуж побігла.

Не розуміючи, куди бігти, вона все одно не могла зупинитися, адже протяжне виття, а згодом ричання, від якого навіть птахи піднялися у нічне небо, не давало їй спуску!

«Порятунок твій буде біля води!»

Пригадавши слова із листа Аннабет, Кейра зрештою різко зупинилася та, перечепившись, впала. Перевела подих та, відчуваючи тремор не лише в руках, але й по всьому тілі, перекотилася на спину та, широко відкривши очі, поглянула на повний місяць. Піднявши з землі кинджал, відповзла до дерева й, схилившись спиною до нього, дістала із рюкзака пляшку із водою, вилила собі на долоні й промовила:

— Ostende mihi viam domui tuae!1

З долоні піднялася вода та, ставши кулькою, збільшилася у розмірі. Дівчина видихнула, взяла в руки зброю та, піднявшись на ноги, закинула на плече рюкзак, але не змогла зрушити з місця, адже до неї повільно почав наближатися вовк.

— Великий, сірий та страшний вовк! — промовила та, стиснувши кинджал, відчула, як серце із шаленою швидкістю забилося у грудній клітці, а страх... так, він був присутній, але магія, яка бурлила у її крові, бажала захистити господарку.

Кейра перевела магію вогню у кинджал. Райдужка очей відьми стала червоного відтінку. Не розриваючи зорового контакту із вовком, відьма першою нанесла кинджалом удар. Хижак завив, із його правого боку миттєво потекла кров, й на декілька хвилин дівчині здалося, що вовчі очі були знайомими, але, відкинувши із голови зайві думки, знову замахнулася, але звір метнувся у сторону, й дівчина лише зачепила його передню лапу перед тим, як він, накинувшись, злобно заричав над її обличчям, а потім... відступив.

— Перевертень, — прошепотіла й, почувши зовсім поряд гарчання, озирнулася.

Кулька із водою кружляла над нею, й відьма розуміла, що час робити звідси ноги! Вовк, який виявився перевертнем, піднявши морду, завив. Кейра скривилася від цих звуків й, ставши на ноги, побачила, як із чорного диму знову появилися Баргести, але на цей раз... троє.

— Дідько! — голосно сказала й відступила.

З однієї сторони відьма поранила не просто вовка, а перевертня зі зграї Тімере, й хоча вона ненавидить всіх їх, але ні їй, ні клану не потрібні проблеми зі зграєю, а з іншої сторони — Баргести, які не просто так появилися...