У темряві його кохання

Розділ 7

За легендою колись родючий острів на сході Англії Данмаре, на якому мирно жили такі представники надприродного світу, як друїди, лісові ельфи, а також відьми та перевертні, став проклятою землею, яка була захопленою некромантами. Чорна магія спотворила їх, а ті, хто боровся — були знищені. Некроманти звели замок із темними печерами та лабіринтами, і всі, хто потрапляв туди, поверталися монстрами, виродками, прибічниками темної сили.

Проходили століття, й ніхто не осмілювався ступити на цю землю, яка була окроплена кров’ю та чорною магією. Острів Данмаре став нічним жахіттям і забороненою територією!

Проходили часи, змінювалися пори роки, й про острів зникли будь-які згадки та пам’ятки, й зараз, ступаючи по чорній землі, Кейра відчула неприємне, липке відчуття страху, яке сковувало кожний рух та ніби в’їдалося під саму шкіру. Вищі духи води доправили її на берег острова посеред дрімучої ночі, й, подякувавши за допомогу, відьма зрозуміла, що надалі вона залишиться одна. Запаливши останню свічку на березі, Кейра дістала флакон із кров’ю Себастьяна та, виливши її на чорну землю, провела ритуал пошуку. Пройшло декілька хвилин, але нічого не відбувалося. Зітхнувши, присіла на землю.

— Як мені тепер знайти Себастьяна? — розвівши руками, розчаровано сказала вголос. Коли відчула легкі поштовхи, округлила очі й швидко підняла на ноги. На тому місці, де були пролита кров та проведений обряд, виникли хаотичні тріщини, й із них появилося зелене світло.

Все ж таки навіть мертва земля на острові відгукнулася на магію, але варто було бути відьмі більш обачною, адже в темряві притаїлися істоти, спотворені чорною магією, та, споглядаючи за відьмою, чекали...

Повільно пробираючись углиб острова, йдучи за зеленим світлом із землі, Кейра чула моторошні звуки, які долинали звідусіль. Неочікувано з темряви появилися чоловічі силуети та почали оточувати її з усіх сторін. Вона зупинилася та оглянулася, й варто було їм підійти ближче, як магія землі відразу ж зникла.

«Невже це королівська стража? Але що вони тут роблять?» — помітивши червоний королівський символ на одязі, а саме чотири зірки, промені яких були не прямі, а закруглені та позбавлені гострих кінців із наконечниками круглої форми, подумала про себе.

— Стійте!

З темряви вийшов ще один чоловік, й стража відступила.

— Неочікувана зустріч, Ліліан Вів’єн!

Кейра поглянула на чоловіка, який став напроти неї, й глитнула.

— Досить... неочікувана! — відчуваючи нестримне серцебиття, відповіла. — Якщо я не помиляюся, тебе звати Девід? — примружила погляд.

Він обійшов її та, ставши збоку, тихо запитав:

— Чому ти тут? Як знайшла цей острів?

Кейра повернулася до нього. Сказати всю правду вона не могла. Брехати також не було сенсу.

— Я... в пошуках одного чоловіка, — опустила голову. — Його магічний слід привів на цей острів. — Закусила нижню губу, адже розуміла, що не може розповісти про Вищих духів, які направили її сюди.

Девід хмикнув.

— У тебе особлива магія, Ліліан! Магією вогню не всі можуть володіти!

Від цих слів вона затамувала подих і відчула, як підкосилися ноги. Машинально поправила рюкзак та видихнула.

Пролунало протяжне завивання, шерех та швидкий рух тіней, й чоловіки один за одним почали зникати в темряві. Девід озирнувся та наказав стражам згрупуватися, й, схопивши дівчину за руку, сказав, щоб не відходила від нього. З темряви виникли Баргести, які миттєво атакували стражників та намагалися розділити їх. Дівчина міцно схопила за руку Девіда й, сіпнувши, сказала:

— Я відверну увагу Баргестів!

— Стій, не смій відходити! — гаркнув та силою телекінезу відкинув декількох Баргестів, але було вже пізно — вона зникла у темряві ночі.

— Девіде, ми знайшли прохід! — підійшовши, промовив один зі стражників.

— Доки не повернемо дів... — помітивши спалахи вогню, він замовк, й стражники, підійшовши до нього, спостерігали, як вогонь знищував Баргестів, які згорали у вогні та, завиваючи, тікали в різні сторони.

Ніч спалахнула, як сірка. Це видовище було захопливим, але й водночас моторошним: голі чорні дерева загорілися, й вогонь, ніби як ті вени в людському тілі, почав також циркулювати землею.

— Її потрібно зупинити! — викрикнув хтось зі стражників.

— Ми привернули до себе увагу, а від неї можуть виникнути інші проблеми, — додав інший.

Девід насупився та рушив уперед. Він не міг залишити її, адже внутрішнє відчуття твердило, що дівчина важлива. Помітивши наближення Девіда, Кейра опустила руки та стиснула кулаки. Вогонь у долонях продовжував пульсувати, але вона стримувала його.

— Поглянь, що магія вогню може заподіяти! — голосно сказав Девід. — Це ти керуєш магією чи вона тобою? — помітив, що зіниці дівчини були ще червоно-оранжевого відтінку.

— Я врятувала вам життя! — фиркнула.

— Так, врятувала, — кивнув та підійшов ще ближче, — але також привернула до нас увагу!

Кейра, тяжко дихаючи, оглянулася. Девід зробив ще один крок й, таким чином наблизившись впритул, легко доторкнувся до її плеча. Єдиний його дотик зміг спинити її гнів. Опустивши голову, вона змахнула рукою, й вогонь згас. Вони знову опинилися у темряві.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше