Розділ 11

Пройшов тиждень, як Кейра та Себастьян повернулися в поселення, й протягом усього тижня настрій дівчини з кожним днем згасав, а емоції, ніби виверження лави, брали гору. Вночі, коли Кейра ворочалася та не прокидаючись плакала, Грегорі постійно перебував біля ліжка доньки, а вода в озері поблизу поселення, ніби відчуваючи емоції представниці магії, бушувала й одного разу вийшла на берег...

Вогонь у домівках жителів поселення також був неконтрольований: самостійно спалахував, підіймався доверху або неочікувано гаснув. Жителі клану неабияк були сполохані, тому одного разу представники магії чотирьох стихій навідалися до Грегорі.

— Я зупинила воду, яка потоком йшла на поселення, — промовила двоюрідна тітка Кейри Каліста Вів’єн та обійняла свого п’ятирічного сина Біллі.

— Магія повітря після смерті Донни також не контрольована! — із сумом сказала Джея Боулс й, перевівши погляд на свого чоловіка Едварда, взяла його за руку.

— Сет не був представником однієї зі стихій, але його прийняла родина Донни, тому він фактично належав до родини магії повітря, — сказав Грегорі. — Його смерть, як смерть Донни та Аннабет, Духи магії чотирьох стихій прийняли як особистий біль.

— Тому ми повинні прикликати Духів чотирьох стихій разом і віддати їм шану! — додав Себ.

— Але, Себастьяне, цього ніхто не робив, — захитала головою Каліста.

— Я погоджуюся з думкою Себа! — неочікувано в гостьову зайшла Кейра. — Мої емоції провокують магію до дій, а Духи моїх стихій гніваються разом зі мною! Донна, Сет, Аннабет та наші рідні, перебуваючи у в’язниці Тімор, повинні відчути, що ми разом із ними й спогади про них ніколи не зникнуть із наших сердець!

— Ну що ж, тоді так і зробимо, — кивнув Грегорі, а потім звернувся до Себастьяна. — Ти, як наступник Аннабет, повинен стати Старійшиною клану.

Себ нахмурився та опустив голову. Після всіх подій він не впевнений був у собі, й цей факт передусім впливав також і на його магію землі. Він вилікували від чорної магії, але спогади, жахливі, неконтрольовані спогади все одно залишилися з ним. Себастьян був у клітці свого тіла, тому бачив, як некромант знущався з молодих перевертнів та змінював їх на Баргестів. Бачив, як Донна та Сет помирали й чорна сутність забирала їхню магію. І лише одне, що з теплом він пригадував — це Дарію Ламберт, яка стала для нього особистим світлом у темряві, яка лише одним поглядом та посмішкою змушувала боротися далі, яка зачепила струни душі з першого дня знайомства. Себ мовчки вийшов із будинку, й за ним відразу пішла Кейра.

— Я розумію, як тобі тяжко! — сказала дівчина й присіла поряд із ним на східцях його будинку.

Чоловік захитав головою та повернувся обличчям до подруги.

— Ні, Кейро, не розумієш. Ти не бачила того, що бачив я. Некромант, хоча ще й досі не розумію, яким чином він втік із в’язниці Тімор, робив страшні речі не лише з нашими друзями, але з молодими перевертнями також, перетворюючи їх на злих духів Баргестів. Він забрав магію у Донни та Сета, намагався забрати мою силу, але магія землі противилася йому, боролася, тому я залишився живим.

— Але некромант не зачепив Дарію Ламберт. Як думаєш, чому?

Себастьян схилив голову.

— Йому потрібна була не лише Дарія...

— Девід?! — підстрибнувши з місця, емоційно сказала.

Себастьян схвально кивнув.

— Все, що я чув тоді й запам’ятав, коли темна сутність знущалася наді мною, так це те, що він збирає магію, а Девід Ламберт один із найсильніших представників магічного світу з геном перевертня та магією королівської родини.

— Ти хочеш сказати, що некромант хотів підкорити Девіда? — ахнула Кейра.

— Саме так я думаю. — Поглянув на темні хмари на небі. — Збирається гроза.

— Я не винна! — підняла руки Кейра.

— Грегорі сказав, що ти останнім часом погано спиш. Що трапилось? — серйозним тоном запитав Себастьян.

Кейра зітхнула й промовила:

— Я випадково... ну, майже випадково поранила одного перевертня зі зграї Тімере, який надалі врятував мене від Баргестів. Тим перевертнем був Девід Ламберт, і, — перевела подих, — я зцілила його від своєї магії, хоча це забороняється.

Себастьян округлив очі.

— Відчайдушно! Але що насправді тебе турбує?

Кейра закусила нижню губу та опустила голову.

— Коли ми були в замку, я дещо бачила, точніше сказати, споглядала те, що навіював некромант, й тепер уві сні бачу пораненого, закривавленого вовка.

— Кейро, — Себ взяв за руку подругу, — ти знаєш правила, не можна зцілювати своєю магією, якщо ти не цілитель. Це заборона. Але... цей факт залишиться між нами. Він врятував твоє життя, ти — його. Все закономірно.

— Дякую, друже!

Кейра схилила голову на плече Себастьяна. Вони сиділи на східцях до тих пір, доки не розпочалася гроза.

— Тебе провести додому?

— Ні! — захитала головою. — Вода моя стихія. Я хочу побути на самоті з нею.

Кейра вийшла під дощ, й теплі краплі огорнули її тіло. Вона заплющила очі й підняла голову назустріч зливі. Краплі води почали бавитися з нею, кружляючи, ніби у вихорі танцю, та створювали різні фігурки звірів. Кейра розплющила очі. Всміхнулася, коли краплі води впали на долоні та перетворилися на метелика, але вже через кілька хвилин посмішка з обличчя дівчини зникла. Вода показала їй звіра, а саме вовка.