Розділ 23

Кейра застосувала магію вогню, й вогняна куля стала єдиним світлом у темряві, в якій вони блукали. Скільки годин пройшло, а можливо днів чи навіть тижнів, ні Кейра, ні сам Девід не могли знати, тому ходіння в темряві почало дратувати обох, але якщо Ламберт не подавав вигляду, то вона першою здалася й, не стримавши емоції, жбурнула полум’я в темряву. 

— Ти що робиш? — схопивши її за плечі, строго сказав. — Кейро, заспокойся! Зараз не час показувати емоції, тим паче ми не знаємо, хто притаївся в темряві! 

Він мав рацію, адже з темряви почали долинати моторошні звуки, гуркіт та скрегіт. Кейра скривилася й, озирнувшись, промовила:

— Я, здається, накосячила!

Девід стиснув її плечі та наказав мовчати. Прислухавшись до звуків, які долинали звідусіль, чоловік не зміг абстрагуватися, адже серцебиття Кейри відвертало його увагу. Він голосно зітхнув і закотив очі. 

— Я навіть у темряві помітила, як ти закотив очі! 

— Твоє серцебиття відвертає мою увагу! — серйозно мовив. 

— Серйозно? — округлила очі. — І що будемо тепер робити? — розвела руками. — Ми повинні скоріше знайти вихід звідси! Ця темрява не лише дратує, але й давить на мізки... 

Неочікувано з’явився промінь світла, який перетворився на вихор. З нього почали виповзати мацаки, які тягнулися донизу. 

— Девіде, обережно! — помітивши рух позаду чоловіка, закричала, але наступної хвилини, впавши на підлогу, відчула, як якась темна сила тягне її за собою! 

Почувся скрегіт, й на Девіда ззаду напало якесь кудлате створіння, яке, поваливши його, величезними кігтями почало рвати його тіло. Чоловік, відштовхнувши створіння, заричав. Його очі відразу стали яскраво-жовтими. 

У темряві він побачив злого духа Брега, який накинувся на Девіда вдруге, але на цей раз чоловік ухилився. 

— Рятуй мою доньку! — почув жіночий голос, і з темряви вийшла жінка, яка, застосувавши магію води, прогнала злого духа. 

Девід зіскочив на ноги, простягнув руку та, схопивши дівчину за рукав, з усієї сили потягнув на себе й зловив на льоту. Кейра, тяжко дихаючи, обхопила його за шию. Чоловік стиснув її у своїх обіймах та поцілував у скроню голови. 

— Так, маленька, тепер будеш слухати лише мене! Зрозуміла? 

Кейра усміхнулася. Кивнувши, озирнулася. 

— Ма-мо? — помітивши образ нені, прошепотіла. 

Девід поставив дівчину на ноги, й вона, метнувшись до жінки, обійняла. 

— Ма-мо! Це ти? — крізь сльози ледве змогла видавати з себе слова. 

— Кейро, моя люба донечко! — сказала. — Так, люба, це я! — перевела погляд на Девіда й, всміхнувшись, додала: — Альфред повинен пишатися таким онуком! 

— Альфред? Тобто ви мали на увазі того самого Альфреда Ламберта, який намагався віддати мене некромантам ще немовлям? 

— Ні, Девіде, це не так! — захитала головою Мередіт й, обійнявши доньку, поцілувала її у верхівку, а потім продовжила говорити: — Альфред насправді бажав захистити тебе та родину від навченої відьми Ірми! Я не можу вам все розповісти, адже часу зовсім мало! У цьому місці я лише дух, який вирвався з темниці, але тут також небезпечно бути, тим паче вам! 

— Мамо, я так хотіла тебе знову побачити, обійняти, тому... не хочу більше з тобою прощатися! Я не можу! 

— Послухайте мене уважно! — сказала Мередіт і взяла Кейру плечі. — Ми перебуваємо на рубежі між двома світами! Якщо вчасно не повернетеся, то назавжди застрягнете тут, адже чорна магія Ірми перемістила вас фізично! І твої рани на тілі, Девіде, цьому доказ! 

Кейра озирнулася, а чоловік, доторкнувшись до ран на животі, скривився. 

— Але звідки в цієї Ірми стільки магії? — запитав Девід. 

— Ірма звільнила двох некромантів і саме від них отримала чорний дар та взяла образ твоєї бабусі Офелії! — відповіла. — Знайдіть справжню верховну відьму, доки світ не оповила темрява! 

Девід був шокований почутим, тому, змахнувши головою, заричав на жінку. 

— Я вам не вірю! Можливо, ви також намагаєтеся обманути нас! 

— Девіде, це правда! — сказала Кейра й стала попереду матері. 

Чоловік схилив голову набік та, примруживши погляд, хмикнув:

— Кейро, ти знаєш більше, ніж говориш! Так чи можу я довіряти тобі надалі? 

— Вибач, я не знайшла відповідного моменту! Я також всього не знаю, але найголовніше я тобі розповім... 

— Зараз не час про це говорити, — почувши гуркіт, перебила Мередіт. — На іншій стороні вас чекають! Магія світла, якою володіє Дарія Ламберт, витягне вас звідси! 

— Ма, я не хочу... — стиснувши її руку, сказала Кейра. — Я знову втрачу тебе! Мамо... 

— Я люблю тебе! — сказала жінка. 

Між Кейрою та Мередіт з’явився бар’єр. Дівчина, побачивши некроманта, який накинувся на матір, почала бити кулаками по ньому, кричати, але все було марно. Девід відтягнув її від бар’єра, і яскраве світло осліпило обох, а потім Кейра опинилася вдома з криками: «Мамо!», де відразу відчула себе в міцних обіймах батька.