У тенетах інтернету

3

До школи іду у зіпсованому настрої. Під ногами хрустить перше опале листя і я роздратовано копаю його кросівками. Так несподівано прийшла пізня осінь, навіть не помітила. Біля воріт школи бачу знайому фігуру. Він стоїть одинокий, рюкзак на плечі, спертий на бетонний стовп і уважно дивиться в мою сторону крізь скло окулярів в модній тонкій оправі. Андрій мій друг дитинства і однокласник. Ми мешкаємо у одному будинку, в одному під’їзді і разом ходимо до школи. Швидко скорочую між нами відстань.

-         Чому не зачекав? – претензійно запитую.

-         Я сестру відводив у садок, - оправдовується хлопець. – Дзвонив до тебе. Ти поза зоною.

Незадоволено фиркаю і проходжу повз нього. Андрій слідує за мною.

-         У мене капець, що сталось. Телефон накрився, - жаліюсь другу по дорозі до шкільного входу.

-         О, зрозуміло, - чую полегшення в його голосі.

Я дивлюсь на нього зацікавлено і з новою думкою в голові.

-         Може ти даси свій телефон, не надовго. У мене незакінчена переписка. Мені вкрай, як потрібно домовитись з однією людиною.

Андрій міняється на обличчі. Він блідне і нервово поправляє розтріпане вітром русяве волосся, а в карих очах за склом окулярів помічаю хвилювання.

-         Вибач не можу, - починає оправдовуватись. – Мені ще треба до дому подзвонити...

-         Чули новину? -  моя подруга Свєта зненацька з’являється поруч і перебиває Андрія.

Розуміючи, що він нього не доб’юся помочі, переводжу свою увагу на подругу. Дівчина сяє від радості і не може стримати емоцій.

-         Ти про що? – запитую, нічого не розуміючи.

-         Про нашого Торпеду Макса, - вона кліпає чорними від туші віями і облизує нафарбовані блиском губи. – Сьогодні на великій перерві він збирається проводити пряму трансляцію.

Я лише скептично кривлюсь. Торпеда Макс учень випускного класу нашої школи і інтернет зірка. Він кумир усіх школярок, навіть Свєта по ньому шаленіє. Він витворяє різні небезпечні трюки і викладає в інтернет.

-         І що? – байдуже хмикаю, його витівками я не захоплююсь. – Він завжди щось знімає.

-         Цього разу він збирається пройтись на краю даху багатоповерхівки, - з ентузіазмом говорить подруга і поправляє коротеньку яскраво-синю сукню. Вона в нас висока і струнка і не соромиться одягатись так, щоб показати фігуру. – Але шалений. Я так хвилююсь.

-         Він займається дурницями, - говорить Андрій похмуро. – Готовий шию скрутити заради лайків у мережі.

Хоч хтось підтримує мою думку. Андрій взагалі не фанат інтернету. Він рідко зависає у соцмережі, не захоплюється онлайн іграми, як інші хлопці, лише іноді вишуковує різні цікавинки у пошуковій системі. Гра на гітарі і навчання – ось його стихія.

-         Ти просто йому заздриш, - шипить на нього Свєта. – Вся слава і увага йому, а ти непомітний заучка.

-         Годі, - встаю я між ними. Дай їм волю, то будуть лаятись весь день. Андрій вважає Свєту легковажною, а вона його занудою. – Ходімо краще до класу. А то спізнимось.

Як тільки ми сідаємо за парту, Свєта відразу втикається в телефон. Вчителя ще немає і усі займаються своїми справами. Оглядаюсь навколо. Мої однокласники зависають у гаджетах, хто групкою, хто поодинці. Лише я сиджу мов біла ворона і ніяково розглядую усіх інших.

Шукаю очима Андрія. Він сидить за декілька рядів позаду мене. Хлопець щось акуратно виводить у зошиті. Поруч з ним величаво сперся на спинку стільця Степан і активно тисне на екран телефону, напевно знову грає якусь гру.

У класі тихо, розмов майже немає і мені здається все це якось дивно і неправильно. Де сміх і непереривні балачки? Ми всі разом в одному приміщенні, але не помічаємо один одного.

Мої руки тягнуться до рюкзака, та з запізненням згадую, що телефона не маю. Бажаю бути як усі. Бажаю свою цяцьку назад.

Пам’ятаю про Котика. Так хочеться з ним зустрітись. Все сьогодні якось не так. Все наперекіс.

-         Дай свій телефон, будь-ласка, на хвилинку. Хочу написати знайомому, - прошу Свєту.

-         Зараз хвилинку. Я ще не провірила свою сторінку, - на автоматі відповідає подруга, не відриваючись від екрану.

Та я так і не отримую бажаного. Через хвилину заходить вчитель і я знову залишаюсь ні з чим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше