6

-         Я не хочу на вулицю, - протестує Настя, коли я пропоную їй провести час разом.

І не дивно, вона здивована моєю пропозицією. Зазвичай я тікаю від неї.

-         Це не погана ідея. Я спокійно приготую вечерю, - підтримує мене мама.

Вона однією рукою ложкою колотить молоко, котре гріється у каструлі на плиті, іншою тримає телефон і щось активно там клацаю.

-         Я не піду, - продовжує стояти на своєму сестра, не відриваючись від своєї забавки.

-         Як хочеш. А я хотіла купити тобі твої улюблені цукерки, - намагаюсь її зацікавити.

Настя відривається від екрану телефона і дивиться на мене з блиском в очах. На щастя солодощами її ще можна купити.

Андрій заходить за нами через годину. Він стоїть на площадці поки я взуваю Настю, а поруч з ним крутиться його п’ятирічна сестра Альона. Одягнена у яскравий червоний комбінезон, а чорне довге волосся зав’язане у два пишних хвостики, вона виглядає мов маленька лялька. Так, у нас обох є малі сестри, така вже наша доля.

Дівчатка хапаються за руки і біжать попереду, ми слідуємо за ними. Ми виходимо на двір, де день доходить до вечора. Сонце зникло за будинками, а в повітрі пахне опалим листям. Роблю глибокий вдих. Такі звичайні речі приносять задоволення, а я ніколи нічого навколо себе не помічала.

Біля під’їзду на лавочці сидять дві бабки. Та вони не звертають на нас уваги, коли ми проходимо повз. Одна в окулярах і телефоном у руці. Інша хилиться до неї і теж вдивляється в екран.

-         Ти бач, що витворяють, - задоволено коментує власниця досить нового гаджета.

-         Але кумедні, - тішиться інша.

Я з цікавістю оглядаюсь на них. І з подивом розумію, що бабці сидять в інтернеті і дивляться смішні відео з котиками. Не можу стримати сміху. Андрій ловить мій погляд і теж сміється:

-         Раніше бабки біля під’їздів розглядали і обговорювали приходящу повз молодь. Зараз у них інші розваги.

Ми заливаємось сміхом і продовжуємо свій шлях.