У твоїх руках

Глава 16. Зізнання

Глава 16. Зізнання

 

Марина

Я забігла до будинку, не бачачи нічого і нікого навколо. Ніби тікала від чогось, чи за мною хтось гнався. Так, я боялася, що Даніель мене наздожене й почне знову топити своїми обіймами і поцілунками. Я безсила проти нього… нічого не можу з собою вдіяти в його присутності. Таке відчуття, наче він гіпнотизує мене, сковує своєю ніжністю і ласкою, а я розчиняюся в ньому без залишку.

Лише останні крихти розуму запрацювали за лічені секунди і я не здалася, не сказала йому те, про що б пізніше пожалкувала б. Чого він від мене хоче? Щоб я була йому коханкою? Щоб жила з почуттям провини, що я стала розлучницею? Щоб будувала своє щастя на біді інших? Ні… Я так не можу… Не хочу!

Забігла в свою кімнату, зачинила за собою двері й притулилася спиною до них. Я все правильно вчинила. Правильно! Але чому ж тоді так серце болить і просить повернути час бодай на п'ять хвилин, щоб сказати йому заповітне «Так»?

У двері постукали, а я здригнулася від несподіванки. Відчинила їх і побачила в проході Аріну.

– Ну? Кажи вже, – одразу з порогу почала подруга.

– Що казати? – вдаю з себе дурненьку.

– Маринко, не прикидайся! – награно суворо промовила, зайшла до моєї кімнати й зачинила двері. – Я тільки й чекала весь час, поки ти прийдеш, щоб розповіла мені все, – вона всілася на ліжку.

Дивлюсь на дівчину, а вона вся випромінює щастя. Здається, подруга так щиро радіє за мене. Але нема чому радіти.

– Я не знаю, з чого почати, – сіла поруч навпроти неї та схрестила ноги під собою.

– Маринко, мені що все витягувати з тебе потрібно? Ну гаразд, я допоможу, – посміхнулася вона. – Він обіймав тебе? – захоплено запитала, а я кивнула. – Поцілунок був? – з писком прозвучало запитання. Я знов кивнула. – Ну нарешті! – обійняла мене на радощах. – Ей... а чому ти не радієш? – помітила мій пригнічений стан.

– В мене немає причин для радощів, – опустила голову.

– Як це? Хіба таке кажуть, коли тільки-но прийшли з побачення, на якому вперше поцілувалися? – здивувалася подруга.

Варто вже зізнатися й сказати Аріні про Даніеля. Інакше вона від мене не відчепиться. Так і буде нав'язувати мені зарученого чоловіка. Але вона ж про це не знає. Поки що.

– Ні, мила. Так не кажуть.

– То що тоді не так? Ти ж сама казала, що він тобі подобається, – стоїть на своєму.

– Подобається – це одне, а те що чоловік має наречену – це зовсім інше, – зізналася, мабуть, сама собі, не приховуючи сарказму в голосі. – До того ж Даніель, з яким я знайома, – це ваш з Адріаном друг… і кум, – видала всю таємницю і спостерігаю за реакцією подруги.

Очі Аріни округлювалися все більше з кожним моїм словом. Варто було бачити її вираз обличчя. Вона виглядала здиваваною, зацікавленою і пригніченою водночас.

– Оуу… Що!? – голосно вигукнула. 

Здається, дійшла до неї суть моїх слів. Дівчина піднялася з ліжка і стала міряти кроками мою кімнату.

– Маринко, ти ж не помиляєшся?

– Я б сама хотіла помилитися, – не без іронії мовила.

Вона взялася за голову й знову заходила по кімнаті. Я ж сиділа й спостерігала за подругою.

– Який же тісний світ, – безпорадно мовила дівчина й поглянула на мене.

Аріна швидко здолала між нами відстань і знову сіла поруч зі мною. Взяла мої руки в свої і легенько стиснула.

– Послухай. Хоч це і не мої проблеми і я не маю звички лізти в чужі особисті справи, але Адріан мені розповідав, що в Даніеля з Еллою не все гладко, й уже, до речі, давно. 

Я, зрозумівши, на що натякає подруга, її перебила:

– Арінко! Ні! Навіть не продовжуй. Я не буду пов'язувати своє життя з чоловіком, який має наречену. Ким я буду йому? Ким!? Третьою зайвою? Коханкою!? Та боже збав!

– Та послухай же мене й не перебивай, – мовила вона суворо. – Чесно кажучи, я недолюблюю цю Еллу, – скорчила гримасу. – Вона занадто пихата й розбещена дівка. Тато в неї якийсь серйозний бізнесмен і співпрацює разом з батьком Адріана. Так от, до чого це я? Щось я відволікалася. Мова про Еллу й про те, що вона звикла з дитинства отримувати лише найкраще, але сама не докладає до цього жодних зусиль.

– Ти про що? – не зрозуміла її.

– Про те, що Даніель уже дорослий чоловік і хоче мати сім'ю. А ця гадина, вибач на слові, зробила аборт, бо, бачте, не готова ще до материнства, – подруга розповідала занадто емоційно й навіть руками розмахувала. 

Я встигала лише вникати в суть слів, але конкретику, здається, збагнула.

– Тобто ти пропонуєш мені відбити Даніеля в його нареченої? – піднялася з ліжка й округлими очима поглянула на подругу.

– Ні, люба. Ти що? Як би я могла таке тобі запропонувати? – вона потягнула мене за руку і я знову сіла.

– А що тоді?

– Я лише хочу попросити тебе не відштовхувати його. Він дуже хороший чоловік. І досить сильно хоче дітей. В нього є менша сестричка, якій зараз п'ятнадцять років. Адріан розповідав, що він фактично сам її виховав. Адже йому було тринадцять, коли вона народилася. А бачила б ти як він з Ангелінкою поводиться…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше