Розділ 3

   Наш час

   Вероніка стояла перед подругою, широко розкривши поли льняної сукні непримітного світло-сірого кольору. Вона завбачливо вибрала її, бо та застібалась спереду на довгий рядочок металевих кнопок, що заодно слугували й декором. Тому розстебнути можна було досить легко, лиш потягнувши краї планки в різні сторони.

   Маргарита, з якою Ніка подружилась ще за часів навчання в університеті, була волонтером в притулку для тварин і заодно допомагала вести таємний проєкт під назвою «Астрея».

   Дівчата влаштувались не де-небудь, а у вбиральні кафе-бару, куди прийшли типу як клієнти та замовивши каву поспішили зникнути за дверима "таємної" кімнати, бо часу було обмаль.

   Маргарита опустилась на коліна перед подругою й завмерла з маркером неподалік її живота. Взагалі картина збоку виглядала досить таки цікаво, що Вероніка одразу й відмітила зиркнувши у видовжене дзеркало над рукомийником. Не стримала веселий смішок, роздивляючись маківку подруги, яка міцно стягла темне волосся в акуратний пучок.

   "А взагалі, при проєктуванні могли б робити ці вбиральні й більш просторими. Заледве вдвох помістились", - подумки нарікала дівчина й одразу зрозуміла, що подібної картини цей туалет ще не бачив і навряд чи побачить колись знову.

   - Нік, ти впевнена? - нахмурилась Рита, піддавшись раптовим ваганням. Відірвалась від розглядань живота подруги й глянула вверх. - Це небезпечно і межує з викриттям, бо вони не дозволять тобі довго стояти перед дверима суду в такому вигляді. Ще й заарештувати можуть.

   - Заарештувати можуть, — спокійно погодилась Ніка, — але в мене ж є ви, прикриєте при потребі. До того ж я не можу вчинити інакше. Треба привернути увагу громадськості до цієї справи, а це найбільш дієвий спосіб. - дівчина нахмурилась, згадавши деталі злочину, який менш ніж через годину розглядатиме суд і продовжила: - Наш сьогоднішній антигерой явно має зв'язки й планує вийти сухим з води. Ця справа мусить викликати резонанс, інакше все знову замнуть і забудуть, а цьому… не можна спускати такого з рук. Я не дозволю. Вони ж і так перенесли засідання і наші підписники просто не встигнуть зібратися вчасно на пікет. Це ж явно зроблено з метою недопущення розголосу, мабуть, планують закрити провадження. Тому давай швидше розписуй мене, — підігнала Ніка і Маргарита взялась виводити перше слово, поки її подруга продовжила озвучувати думки: - В нас обмаль часу, віддуватимуся за всіх і вірю, що прихильники Астреї, так просто це не залишать, вже передчуваю хвилю обурення. Може й краще, що саме так все сталося – подія викличе більше розголосу. Може навіть подати фоловерам ідею додатково зібратися завтра? Хоча… в мене ж робота, до речі й сьогодні також… але ця справа важливіша. Дімка пробачить, він швидко відходить після моїх вибриків, вже навчився за дев'ять років нашої дружби.

   Вероніка згадала свого безпосереднього начальника і заодно відданого друга, який всього лиш декілька місяців назад очолив компанію батька і тепер вимушений терпіти всі її витівки, дивацтва і постійні безглузді пояснення відсутності на робочому місці, коли та стає Астреєю.

   Вероніка ще з самого початку вирішила, що таємничість, завжди буде основним пунктом в її справі, бо це ще більше вабить прихильників. Взагалі ставши зоозахисницею, дівчина щоразу відточувала обережність, завбачливо продумувала все та складала не один план, а одразу декілька.

   Для проєкту «Астрея» був спеціально куплений телефон. Зберігався він в притулку, тому, якщо обліковий запис Астреї й зламають, на неї ніхто не вийде. Вона знала пароль Астреї в Instagram, сторінку якої вела Маргарита, однак ніколи не заходила в той акаунт зі свого телефону знаючи, що при потребі Денис з легкістю її викриє.

   Вона була досить обережною всі ці роки й не давала навіть найменшого приводу. Саме тому ніколи й не брала на завдання свій телефон, знаючи, що при потребі можна простежити його сигнал. Те ж саме і з автівкою: залишала на стоянках торгових центрів або заганяла на СТО, заодно і пояснення відсутності на роботі було готове.

   - Нік, Астрея має оголосити про збір коштів на протези для нашого Шторма, — вивів з роздумів активістку розмірений голос подруги. - Я вже дізналась, потрібно п'ятдесят тисяч з хвостиком, знімуть заміри й виготовлять за три місяці.

   - Вихідними запишемо звернення, — тихо повідомила Ніка, бо хоч і минуло вже трохи часу, а їй досі було важко згадувати історію цього сильного духом і зрадженого людьми собаки, який позбувся кінцівок через якогось монстра і ледь не загинув від втрати крові, якби вчасно не прибули зоозахисники. І вони пообіцяли собі поставити його на лапи, нехай навіть металеві, тому щотижня возили на річку плавати, щоб кінцівки остаточно не втратили рухливість.

   - Знову з'являться незадоволені коментатори, які нарікатимуть, що краще б ми ці гроші дітям на лікування збирали. - зітхнула Рита дописуючи фразу: "Справедливість — сильніше зброї!"

   - Начхай! Такі "розумники" як правило не допомагають ні одним, ні іншим, лиш повчати люблять і хейтити.

   - Тут ти маєш рацію, — Маргарита піднялась з колін і взялась розписувати район ключиць, продовжуючи ділитись проблеми: - І нам знову не вистачає коштів на оплату послуг ветеринарної клініки, бо цього місяця було занадто багато звернень. Добре хоч домовленість з деякими приватними підприємцями залишається в силі - допомагають їжею.

   Вероніка зітхнула.

   - Доведеться погодитися на виступ, — вирішила, кривлячи губи, бо хоч і любила інше своє таємне захоплення пов'язане з вогнем, проте не хотіла, щоб хтось дізнався про нього. Це було її хобі - заняття для душі й спосіб заспокоюватися. Важко зітхнула, згадавши, як напарниця вмовляла її тиждень тому й продовжила: - Тоня пропонувала вийти зі мною в парі з віялами, бо так набагато видовищніше. І платять непогано. Але занадто великий ризик — це ж свято патрнерів і Дімка, як син власника компанії й заодно виконавчий директор, буде там обов'язково, а він знає мене з чотирнадцяти років, тому може впізнати навіть в костюмі. Доведеться щось вигадати.