Розділ 6

   Привівши «в порядок» зачіску, Вероніка потяглась до дверної ручки, не розуміючи для чого взагалі Дмитру було викликати її. Для беззмістовної розмови? Хіба міг очікувати іншого результату? Але не здавався.

   І цього разу їй навіть не довелося пояснювати свою відсутність. Хоча вона старалась. Дорогою вигадала цілу легенду від якої можна й пустити сльозу, бо фантазію ця дівчина тренувала постійно.

   Зачинивши за собою двері, впіймала дивний погляд Віолетти, яка проводжала її в цей кабінет з широчезною усмішкою, а тепер обличчя секретарки поволі ставало все похмурішим. Вероніка знала, що та зацінила її зачіску – не могла не зацінити.

   “Ну що ж, якщо про нас вже ходять цілі легенди, додам ще більше жару і роботи язикам цих офісних пліткарок. Нехай розминаються!” - усміхнулась своїм думкам дівчина і ступила в сторону секретарки, яка з останніх сил намагалась вичавити усмішку, однак виходив дивний вищир. І Вероніка навіть подумала, що та реально готова її з’їсти.

   - Смітник є? – поцікавилась, вдивляючись в обличчя навпроти в спробі визначити ефект нарощення вій та прийшла до висновку, що це однозначно 3-D, ще й корекція губ мала місце.

   Після дивного запитання, ідеально вимальовані брови трохи здригнулись, однак, швидко повернулись на своє місце і білявка кивком вказала на візерунчастий кошик обабіч столу, який явно не бачив того, що Вероніка туди планувала вкинути. І вона не довго думаючи всміхнулась ще ширше, показавши рядочок зубів та занурила руку в сумку, не відриваючи очей від секретарки, яка вже припинила фальшиві спроби показатись привітною.

   В наступні секунди в руці Ніки опинилась верхня частина її білизни, яку вона для кращого ефекту ще й підчепила вказівним пальцем.

   - Трохи не витримав натиску, — пояснила безневинним тоном, кивком вказавши на мереживо тілесного кольору й повільно опустила його в кошик для сміття. Награно зітхнула й додала: – Не хотіла викидати в нього в кабінеті… це було б занадто нерозумно. А тут не настільки підозріло. Ти ж нікому?..

   Дівчина навіть рот роззявила, спантеличено округливши очі.

   - Ну все Віолетточко, тепер він твій, – Вероніка кивнула в сторону кабінету, з якого недавно вийшла й потаємно підморгнула.

   Дівчина любила ловити такі погляди, розуміючи, що сама їх і викликала – це було, наче ще одне хобі. І їй знову вдалося поповнити свою колекцію. А ще вона була впевнена, що за таку поведінку їй пряма дорога в пекло, але не могла нічого вдіяти з собою коли бачила шанс побавитися. Мабуть, дійсно в душі залишилась дитиною.

   «Віолетточко, я вірю в тебе і у твій довжелезний язик. Постав на вуха всіх, покажи на що здатна!» - подумки закликала білявку до дій, крокуючи в бік свого відділу та паралельно з цим наводила лад на голові. Їй навіть стало цікаво чи доберуться нові чутки до її робочого місця швидше ніж вона сама. Експеримент. Та виявилось секретарка була занадто повільною і навіть розчарувала.

   Потрапивши на робоче місце, Ніка в першу чергу зателефонувала Тоні, повідомивши всі новини. І очі наткнулись на конверт на якому друкованими літерами було вказано її ім'я і прізвище — все, навіть назви компанії не було й це дивувало найбільше, адже як лист міг потрапити на її стіл без зазначення чіткої адреси?

   Поспіхом розірвавши конверт, Вероніка дістала його вміст і на декілька секунд завмерла над світлиною, на якій було чітко видно, як вона одягає маску Астреї біля зеленої огорожі із самшиту під будівлею суду, а поруч - подруги. І це не свіже фото, а знімок з якогось із її минулих пікетів. Розвернувши фотокартку, виявила надпис: «Я знаю всі твої таємниці й вони в моїх руках… Починаємо гру. Ти ж таке любиш…»

   - Якого… кощія?! - не стрималась й одразу роззирнулась навколо, впіймавши здивовані очі колеги навпроти.

   - Даша, коли доставили кореспонденцію?

   - Сьогодні затримали, в них там якісь проблеми були, може десь зо пів години тому, — відповів тоненький голосочок і дівчина взялася далі щось там роз’яснювати поважному чоловіку, що сидів навпроти неї.

   «Комусь забагато відомо й судячи зі всього давно, але повідомили про себе лише сьогодні…Це що, недолуга спроба залякати, чи може шантажувати надумали?! - Ніка нахмурилась своїм роздумам і запхала світлину назад в конверт з незламним налаштуванням: –Не на ту натрапили!"