Розділ 8

   Денис стояв на терасі, переплівши на грудях руки та уважно слідкував за кожним обережним кроком сестри, а вона натомість сміливо дивилась йому у вічі, радіючи з того, що електричне освітлення падало їй у спину, а значить трохи прикривало лице. Ставши навпроти брата, дівчина повторила за ним, так само схрестивши руки, та зробила це навмисно.

   - Нік, я знаю, що це був відволікаючий маневр, — беззаперечно почав Денис, — ти ж їм лише частково зізналась.

   Вероніка ледь помітно видихнула, набираючись сміливості й гордо здійнявши підборіддя, рішуче заявила:

   - Ден, якщо в тебе є докази, то пред’являй їх! Але я знаю, що ти нічого такого не маєш, тому годі випробовувати на мені ті свої професійні штучки. Не поведуся! Я зізналась в тому, що беру участь у фаєр-шоу, що тобі ще від мене потрібно?

   Чоловік важко зітхнув і на декілька секунд стулив повіки, потерши перенісся. Знову глянув на сестру й стриманий спокій йому вже не зраджував.

   - Ніко, ти ж розумієш, що мені варто лиш глибше копнути й докази знайдуться. Гадаєш мені буде аж так важко їх дістати? Але який сенс, коли й так все знаю? Зоозахисниця Астрея і ти – це одна персона. І мені вже давно це відомо, але не втручався, давав можливість бавитись і далі, поки ти не перейшла межу, роздягаючись перед судом.

   Очі Вероніки розширились не так від того, що йому відома правда, як від того, що насправді гралась не вона, а з нею! Дівчина подумки вилаялась, потім ще раз. А Денис тим часом помірковано продовжив:

  - Я ж завжди тобі лише допомогти бажав, але ти вже занадто загралась і не помічаєш цього.

   - А може дехто просто не може мовчати, коли бачить несправедливість і будить правосуддя всіма доступними методами, — подала голос дівчина та безапеляційно додала: - Астрея мусить жити й житиме!

   - Нік, це вже серйозніше ніж несанкціоновані пікети.

   - Але ж в мене є ти... – повідомила приглушено, дивлячись у вічі. Знала, що це виглядало трохи егоїстично, але відступати не планувала та змінивши тон, переконливо продовжила: - Ден, хтось мусить пробувати змінити світ і комусь це дійсно вдається. Історія знає безліч таких прикладів.

   - Хочеш стати історичним прикладом?

   - Ні. Лише прагну, щоб справедливість перемагала. Астрея – це ж і є справедливість. Хтось має за неї боротися. – Вероніка опустила руки та спробувала достукатися до брата: - Ден, правда буває різних видів. І є така, від якої краще нікому не стане, тому деякі таємниці мають ними й залишитися. Кому, як не тобі це знати… мені ж відомо про твоє останнє завдання трохи більше ніж іншим. Збережи й мою таємницю.

   Вони якийсь час дивились одне на одного, спілкуючись подумки. Він завжди був для неї тим, хто попри вдавану суворість усе зрозумів, допомагав і захищав, а вона для нього – вічною меншою сестрою, за якою постійно доводилося приглядати, бо через нестримний характер та жагу до пригод, безперервно потрапляла в якісь історії.

   - Гаразд, Нік, але більше ніяких роздягань. І пообіцяй: якщо якісь проблеми, або хоч натяк на них, одразу до мене.

   - Звісно, — погодилась стримано, але пальці, про всяк випадок непомітно схрестила, бо ті проблеми вже з’явились, але дівчина не бажала завантажувати ними брата перед весіллям, гадаючи, що зі всім з легкістю і сама розбереться.

   - А тепер і ти пообіцяй, — енергійно продовжила Вероніка, — що прийдеш із Соломією, подивитись на наш благодійний виступ. Час і місце повідомлю пізніше.

   - Це навіть не обговорюється, — нарешті обличчям брата пробіглась тінь усмішки. - Тепер хоч стало зрозуміло звідкіля в тебе ті синці з'явились з такою періодичністю. А ти все списувала на спортзал.

   - Таке лиш спочатку було, я вже давно професіонал, — задоволено відмахнулась дівчина. – В такій справі головне не боятись вдаритись і відточити всі рухи. Насправді це мистецтво не є таким вже й небезпечним, як може здатися, на перший погляд. Ми настільки довго відпрацьовуємо всі рухи з незапаленим знаряддям, що вони мені навіть сняться. До того ж є правила безпеки і ми їх неухильно дотримуємося, тому шанс підпалити себе мізерний. Як бачиш все в нормі.

   - Коли ж ти встигла вирости? – Денис задумливо блукав її обличчям.

   - Тоді коли впала з того клятого велосипеда подерши всі коліна, але тебе не було поруч, щоб підняти, бо вже вступив в академію. Але ж я його однаково підкорила. Сама!

   - Так, сама ти здатна на все, але ж все одно залишишся меншою сестричкою, яку треба оберігати та слідкувати, щоб ніхто не образив.

   - Ден... – Ніка міцно обійняла брата й одразу ж спробувала пожартувати: – Я вже давно навчилась ображати сама — тепер людей від мене рятувати треба.

   - З цим навіть сперечатися не буду, — хмикнув він розмикаючи обійми. - Виходить, коли ти повідомила, що їдеш дивитися на фестиваль вогню, насправді брала в ньому участь. Нік, ти…

   - Знаю, просто твоя сестра, — перебила, не давши закінчити думку. - Ми однакові. Тому мені й варто було вибирати професію подібну твоїй, бо це сидіння на одному місці… виводить, плавить мозок і викликає нервовий тік від того, що як мінімум хочеться якогось руху.

   - Ти б рознесла вщент наш підрозділ.

   - Ні, я була б якимось міжнародним таємним агентом, – Ніка й незчулась як з головою поринула у свої фантазії, які ніхто крім брата й не зрозумів би. – Я б їздила різними країнами, втиралась би в довіру до якихось мафіозі, викривала б всесвітньо відомі банди, дізнавалася державні секрети. Вміла б з допомогою однієї шпильки для волосся відмикати будь-який замок, влучно б метала ніж, а стріляла ще меткіше за тебе. Одним словом, стала б найнебезпечнішою жінкою на планеті й мого імені боялись би найвідоміші бандити. Звісно, я б мала безліч імен, але після кожного виконаного завдання, залишала б там якийсь знак, щоб всі розуміли чиїх то рук справа. Я ж і слави б хотіла за такі старання!.. Оце було б диявольськи круто! Не життя, а мрія…