Розділ 10

   Приблизно через сорок хвилин Вероніка все ж дісталась потрібного місця, та помчала всередину вибраного ними закладу, знаючи, що добряче запізнилась, але завжди все можна пояснити «завалом на роботі». Брата помітила здалека й одразу ж кинулась до їхнього столика, але опинившись поруч, ледь не роззявила рота.

   - А патрульний тут до чого? Він же її колишній?! – не стримала здивування, окинувши ошелешеним поглядом Михайла.

   - До того ж до чого й Попелюшка, — викривив губи чоловік, зовсім не здивувавшись цій її реакції.

   - Помилочка… мачуха, — виправила Вероніка й зухвало додала: - Нащо перевантажувати фантазію?

   Дівчина сама не знала, що на неї найшло, але те що найшло, погано піддавалось контролю.

   - Я так розумію, є дещо чого ми не знаємо, — протяг Денис, зиркаючи по черзі на обох. - Ви знайомі?

 - Практично, — відмахнулась сестра, всаджуючись за стіл навпроти Михайла.

   - Патрульний… значить справа була давно... – робив висновки Денис, увімкнувши режим слідчого. - Тім, ти ж вже й забув, що то таке - лиш на стажуванні постійно виводив Івановича.

   - Один випадок змусив переглянути свою поведінку, — відповів той, зробивши наголос на перших словах.

   - Не зрозуміла, — скривилась Ніка, — Так ви що, ще й на службі разом?!

   - Звісно. І навчались разом, — Денис продовжував зосереджено розглядати обох.

   - То ти ніякий не патрульний?.. – звернулась Вероніка до Михайла, поморщивши ніс. Злегка розгублений голос з нотками писклявості, видавав емоції, адже дівчина нарешті здогадалась звідки він все знав.

   - Здається, ви забули чому тут зібралися, — зупинила всіх Соломія. - Ми мусимо допомогти Серафиму підготувати свято для Соні. До речі для новоприбулих – дівчина скосила очі на Ніку, — винуватця цього дійства сьогодні не буде, він поїхав в сусіднє місто, виконувати важливе завдання і залишив всіх вас на мене. В нас є ще пів години поки Соня на своїх курсах. І звісно всі тримаємо язики за зубами – їй ні слова!

   Соломія завзято взялась переповідати план Серафима, роздаючи ролі та пояснюючи хто чим займатиметься. І під розмірений голос майбутньої дружини брата, Вероніка з головою пішла в роздуми, випавши з розмови.

   Вона мляво роздивлялась чоловіка навпроти і тільки тепер усвідомила, що той дійсно не схожий на патрульного… оскільки в тому відомстві вони ж були «різномасті», а цей… Відмітила його фізичну підготовку, згадала зріст, бо коли недавно стояла в клубі навпроти він був десь на голову вище. Подумки чортихнулась, адже статурою псевдо патрульний нагадував брата, ще й ця врівноваженість, спокій! Склавши важливі частинки докупи, давно можна було зрозуміти, що він має якийсь стосунок до Дена. Просто її вибила з рівноваги та патрульна автівка – хіба таке можна було взагалі припустити, та й Денис їй ніколи не розповідав про ті нюанси.

   Зробивши над собою зусилля, Вероніка склала руки на колінах в спробі послухати Соломію, але розглядання чоловіка навпроти виявилось куди цікавішим заняттям і захопило її з новою силою. Вона ніяк не могла зрозуміти, що в ньому такого, але однозначно щось цікаве було. А взагалі, стандартний типаж. Вольове підборіддя, характерне для його форми лиця, темне волосся, стильна стрижка, яка дійсно йому личила. А очі… такі темні, майже чорні. І в наступну мить, саме ті очі її й знерухомили – прикувавши поглядом.

   «Так тупо спалилась!» - промайнула швидким спалахом думка, але дівчина очей не відвела, продовжуючи сміливо дивитись на нього. Що то вже змінить?

   - Так! Ви двоє! – різкий голос Соломії, враз привів Ніку до тями й вона навіть сіпнулась, мовби її застали за чимось забороненим. А таке для неї було в новинку! І майбутня наречена так само різко продовжила: – Не здумайте втнути щось таке як Соня із Серафимом, бо залишаєтеся єдиною парою наших свідків! Спочатку одружіть нас, а вже потім… - замовкла, так і не давши зрозуміти, що мала на увазі: говорила про них як про пару, чи як про окремих персонажів?

   Посидівши ще хвилин зо десять, всі отримали чіткі вказівки й вирішили розходитися. Розпрощалися на вулиці, неподалік стоянки й Денис з Соломією попрямували до автомобіля. Михайло роззирнувся, відшукуючи очима свою автівку і також рушив в її бік.

   - І як, цікаво було бавитись зі мною, прикидаючись патрульним?

   Наздогнала його дивна репліка, змусивши зупинитись і він одразу похмуро розвернувся до Вероніки з запитанням:

   - А я бавився?

   Михайло дійсно не розумів з чого вона так вирішила. Перша зустріч звісно була трохи незвичною, але ж мала сама напросилася і поводилася не менш дивно, коли він хоч трохи пробував стримуватись.

   - Можливо у всьому винна занадто багата фантазія Попелюшки?.. – припустив він вкрадливо, продовжуючи залишатись на місці.

   Дівчина хмикнула й ступила до нього ближче, ставши навпроти.

   - От мені цікаво, — злегка примружилась в тьмяному світлі, не відводячи погляду, — як так сталося, що ти ще буквально тиждень тому був із Сонею, а вже сьогодні допомагаєш іншому одружитись з нею? Це ж трохи ненормально…

   - Мала, подібна цікавість колись тебе погубить.

   - Досі ж не погубила. То як?

   - Ми з нею друзі.

   Якісь секунди дівчина дивилась на нього з недовірою, осмислюючи спокійну відповідь.

   - А я вже думала, що ти реально якийсь ненормальний, а виявляється то просто було не твоє місце, — роздумувала в голос й усвідомивши, що це все прозвучало як мінімум дивно, навіть для неї самої, поспішила виправдатись: - Не зважай, це я сьогодні занадто добра, бо диявольськи втомилась. Але не думай, що я така завжди.

   - Це мені вже давно відомо. Знаю яка ти насправді, тому не хвилюйся, від моєї думки твоя репутація не постраждає. Триматиму в таємниці те, що ти іноді вдаєш з себе майже нормальну.

   Вероніка злегка посміхнулась, підіймаючи кутик губ та вирішила, що час прощатись.

   - Бувай. СБУшник, що у вільний час прикидається патрульним.