Розділ 1

Я була досить втомленою, тому відразу не зрозуміла, що пропустила свій поворот та поїхала в іншому напрямку. Через декілька годин я мала перетнути кордон Мексики на південному сході. Подумки сварила себе та зупинила машину. Через два кілометри мав бути мотель «Фенікс». Подумала, якщо поверну до кордону, то втрачу годин п’ять і знову буду без відпочинку. А вже почало сутеніти та на додаток на небі вороже почали збиратися темні хмари.

У мотелі працював один зі знайомих, тому я вирішила все ж таки не зупинятися та поїхати в сторону мотелю.

Дорога була звивистою й, мало того, настало таке відчуття, що саме на цій частині дорозі цивілізація перестала існувати. Відчула різкий удар, і машину занесло. Я була змушена зупинитися. Вийшла з автомобіля та, обійшовши довкола неї, перш за все перевірила, чи колеса були не пробиті. Ніби все нормально, але як тільки я завела машину, то почула неприємний звук мотора.

Перед мотелем зупинилася та декілька хвилин сиділа й розмірковувала, чи варто взагалі було сюди приїздити в богом забутий мотель на околиці Мексики. Виглянула з машини та подивилася на небо.

«Скоро буде гроза», —  відмітила про себе.

Я дістала косметичний набір та замалювала родимку над верхньою губою з лівої сторони. Одягнула на свою густу шевелюру білу перуку із чубчиком. Останнім штрихом стали блакитні лінзи. Моє маскування було так собі, але це єдине, чим я змогла себе захистити.

Гроза розпочалася раптово з поривчастим вітром. Я з машини оглянула мотель.

Він складався з двох частин: перша його частина — кафе, друга частина —  двоповерховий будинок.

На першому поверсі я порахувала п’ять номерів, на другому поверсі також було п’ять номерів. Накинула капюшон, забрала з машини речі та побігла в бік номерів.

Заплативши хазяїну мотелю за номер, забрала ключ та піднялась на другий поверх. Не очікувала, але хазяїн мотелю Еміліо Клаус повідомив, що я забрала останній вільний номер в готелі. З його слів, через погані погодні умови всі номера були зайняті.

— Люди вирішили перечекати негоду в нашому готелі. Я думаю, вам тут сподобається. О сьомій годині чекаємо вас у кафе. Наш новий кухар робить неймовірні мексиканські страви, — наостанок промовив чоловік.

— Із радістю завітаю до вас на вечерю!

Я вже декілька хвилин стояла біля шостого номера та намагалась відкрити його.

Коли нерви здали, голосно почала лаятися. Я не збиралася довго залишатися, але через паскудну погоду розуміла, що можу застрягти тут. Нерви й так вже були на межі!

— Мем, вам допомогти?

Я сіпнулася та повернулася на голос. Перед мною стояв, як я вже відмітила про себе, досить привабливий чоловік зі світло-каштановим волоссям, легкою щетиною на обличчі та зеленими очима. Ріст приблизно один метр вісімдесят два сантиметри. Він всміхнувся, ну, що я можу сказати, усмішка в нього також чудова.

Я напружилася.

Нові знайомства з чоловіками, тим паче зараз, мені точно не потрібні. Помітивши мій різкий погляд, чоловік повільно наблизився до мене й сказав:

— Замок трішки заїдає. Еміліо показав, як правильно потрібно відкривати двері в номер. Дозвольте, я вам покажу?

Еміліо... старий пройдисвіт. І тут він, мабуть, заробляє грошенята. Хочеш відкрити свій номер — плати, або так і будеш сидіти на вулиці, і не важливо, що ти вже оплатив номер.

Чоловік протягнув руку. Я зрозуміла, що моє мовчання виглядає вже занадто тупим, тому, зібравшись з думками, промовила:

— Я лише рада буду, якщо ви мені допоможете.

Я віддала йому ключ. Через декілька хвилин чоловік відкрив двері номера.

— Замок старий, тому потрібно декілька разів прокрутити, щоб його відкрити. Ви звертайтеся, якщо потрібна буде допомога.

Я всміхнулась, подякувала та зайшла в номер.

Увімкнувши світло, здивувалася, адже номер був хоча і маленьким, але досить охайним. Заглянувши до ванної кімнати,  помітила старий фен. Можливо, і гаряча вода буде? Дійсно, на щастя гаряча вода також була. Закривши фіранки й підперши стільцем двері, відкрила сумку. На годиннику була майже шоста, значить, у мене є година, щоб зібратися до вечері. Перш за все я пішла у ванну кімнату. Мені потрібно було привести себе в порядок. Моє густе довге волосся було не в дуже гарному вигляді. Біла перука в принципі виглядала не краще, і на тілі ще були помітні синці. Я подивилась на себе в дзеркалі й від одного мого вигляду ужахнулася.

Після ванних процедур підсушила своє натуральне волосся та висушила тимчасове біляве волосся — перуку.

Я швидко проскочила через дощ у кафе та, оглянувшись, побачила, що вільного місця немає. Ось тобі й мотель на краю Мексики. Всі місця зайняли туристи.

— У нас смачна мексиканська кухня, — з усмішкою сказала жінка. Як потім я дізналась, це була дружина Еміліо Клара.

Оглянулася й помітила чоловіка, який допоміг мені відкрити ті кляті двері номера. Я всміхнулась йому. Він лише кивнув.

— Гарний чоловік, — з лукавою усмішкою сказала жінка. — Американець.

Мені цікаво стало, що американець робить у цьому готелі? На туриста він зовсім не був схожим. Не очікувала, але через декілька хвилин він запросив мене до свого столика. Трішки вагалася, але зрештою подумала, що мені втрачати? Я його бачу перший та останній раз у своєму житті.