Розділ 2

«Я відкрила повіки й декілька хвилин почекала, доки очі звикнуть до темряви. Голова нестерпно боліла. Намагалася втамувати свій розпач та страх. Боже, невже я дійсно це зробила? Я так довго планувала помсту, і чому зараз так гірко? Я зіграла свою партію.

Повільно, крок за кроком, прислуховуючись до звуків та шерехів, я відкрила двері, які вивели мене з тунелю. Якийсь силует швидко наблизився до мене.

— Меліссо, ти жива! — почула знайомий голос.

— Матео, що ти тут робиш?

— Ходімо, нас чекають!

Юнак міцно схопив мене за руку та потягнув за собою.

— Ти не повинен був приїздити за мною. Це небезпечно!

— Меліссо, це ти затіяла цю гру. Тепер люди, яких ти врятувала, вимушені йти за тобою, — огризнувся. — Меліссо, біжімо! — крикнув юнак.

Озирнулася й побачила світло. До нас наближалися кілька машин. Я схопила Матео за руку.

— Ми не втечемо від них. Стій позаду мене та віддай мені пістолет. Коли я скажу, тікай…

— Будемо сподіватися, що це батько.

Я не могла втратити ще й Матео. Тільки не його.

Матео Рівера став для мене ніби молодшим братом, відданим та чесним, тим братом, яким ніколи не став Гектор.

Світло від фар вдарило нам в обличчя. Хтось покликав мене. Я закрила очі руками та сильніше стиснула руку юнака...»

***

Розплющила очі. Знову цей сон. Подивилася на годинник: була лише п’ята година ранку. Єдине, що давало мені наснаги, так це те, що скоро побачу Кетрін, мою маленьку принцесу. Вона разом із тіткою Бонітою чотири місяці тому відлетіла в Бразилію. Поглядаючи на Кетрін, я часто пригадую, як вперше зустріла Сантьяго в Мехіко. Вона так схожа на нього: один погляд, усмішка та щирість.

Сантьяго був архітектором, а я мала намір відбудувати містечко Орлине гніздо, містечко, яке могло стати перлиною Мексики. Спільна робота призвела до того, що я навіть не помітила, як закохалася. Потім все спливло ніби пісок крізь пальці. Коли дізналась про наміри батька знищити містечко, я могла врятувати декілька родин, але не змогла врятувати Сантьяго від його гніву.

Я знала, що це Гектор зрадив мене.

Мій старший брат заслуговував на те, щоб стати прахом...

Ще раз поглянула на себе в дзеркало. Я бачила блакитнооку білявку Алішу, яка дуже скоро знову змінить ім’я та повернеться, я дуже на це надіюся, до нормального життя. Зібрала речі та вийшла з номера. Погода була похмурою, але принаймні вже без дощу.

В машині я знайшла карту. Мені в будь-якому випадку прийдеться знайти нову дорогу, тому що тією, якою я приїхала, повернутися вже не зможу.

Я завітала в кафе.

— Ви рання пташка, — промовив Девід, який вже пив каву.

— Я бачу, що ви також!

Клара лише усміхнулась та сказала, що ми перші, хто так рано встав.

— Погода ніби уже розвиднюється, але я б вам порадила поїхати іншою дорогою,  — сказала жінка. — Принаймні через декілька кілометрів ви зможете виїхати на асфальтну дорогу.

Я замовила міцну каву та мигцем поглянула на Девіда. Хотіла скоріше виїхати звідси та більше не бачити цього чоловіка, тому вийшла з кавою на вулицю.

— Ви вже обрали дорогу? — запитав Девід, який вийшов слідом за мною.

Намагалась триматися приязно та не виглядати зарозумілою.

— Так, я подивилась на карті, — дістала її та показала Девіду. — Щонайменше цією дорогою ми зможемо виїхати, а далі перехрестя.

Він кивнув.

Надалі ми домовилися, що я буду їхати слідом за його пікапом, таким чином ми зможемо виїхати разом із цього болота. Погодилася, адже іншого виходу я не бачила. На перехресті я все одно заверну в інший бік. Девід буде тримати дорогу на північ до Сполучених Штатів Америки, я — на південь до Белізу.

Через декілька годин ми зупинилися на перехресті.

— Був радий знайомству! — крикнув Девід.

Я всміхнулась йому й відповіла:

— Як на мене, хотілося б продовження, але ми вимушені їхати своїми дорогами.

Чоловік засміявся та кивнув.

Я повернула на південь. Близько одинадцятої вечора я проїхала кордон, на якому мене вже чекала людина Рамона. Він повідомив, що я прибула, тому літак ще чекав на зліт. Як тільки я вийшла з машини, то в першу чергу обійняла старого товариша Рамона Белі та Матео. Чоловік погодився допомогти мені перетнути кордон та зробив мені нові документи.

— Рамоне, що ти знаєш про прокурора Девіда Корнера, який вів справу проти мого батька?

— Меліссо, наскільки мені відомо, то справу твого батька закрили.