Розділ 5

За кілька тижнів ми відкрили нашу крамничку. Карлос, який прийшов на відкриття, був щасливим та світився, ніби новорічна ялинка.

— Я все зробив, міс Сміт. Сподіваюся, що вам сподобається!

— О, вже немає тієї червоної вивіски, — хмикнув Матео. — І на вікнах немає оголених німф, які заманювали чоловіків у нашу квіткову крамничку, — засміявся.

— Я все виправив, — опустивши очі додолу, сказав Карлос.

До мене підбігла Кетрін та схопила за руку.

— Матусю, ходімо, ходімо!

Я відкрила двері, й ми всі разом зайшли всередину. Світла велика зала, з правої сторони стояла дубова стійка, на стіні — годинник. Провела рукою по дереву. Все зроблено досконало. У кутку стояв шкіряний чорно-білий диван. Також була невелика кухня та санвузол. Я замовила барну стійку для відвідувачів. Кава, чай, все, що потрібно для гарного відпочинку. Найбільшою нашою гордістю була відокремлена квіткова зала. Навіть Карлос дивився із захватом.

— Дуже гарно, — обійнявши мене за плечі, промовила Боніта. — Ти розумниця.

— Ну що, з першим робочим днем всіх нас! — озирнувшись, сказала.

— Мамо, я буду тобі допомагати! — заплескавши в долоні, сказала Кетрін.

— Дякую, моє янголятко, — взяла на руки свою принцесу.

— Карлосе, — обернулася до чоловіка та віддала йому ключі від машини, — тримай, мені потрібна буде твоя допомога. Робочих рук не вистачає, тому, якщо хочеш, можеш працювати на мене.

— О, дякую! — вигукнув Карлос. — Я буду завзято працювати.

Першими нашими відвідувачами стала Жоена Вієйра та її подруги. Вони стали першими, кому я подарувала букет квітів.

— Ти сама говорила, що не потрібно заводити друзів, — сказав Матео.

— Я все пам’ятаю, — на декілька хвилин застигла з квітами в руках. — Але це так приємно — робити щось від чистої душі. Тим більше в мене є можливість…

— Меліссо, головне, не забути, навіщо ми тут.

Матео мав рацію. Я повинна бути обережною не тільки заради себе та Кет, але і заради нього та Боніти, адже вони довірилися мені і я маю нести відповідальність також за них.

З часом до нашої крамнички все більше заходили гості, і серед них молода дівчина Катаріна Шерман. Я помітила, що Матео приглянулася дівчина, але вдавала, що нічого не помічаю. Він розумний юнак, нехай сам вирішує, що для нього головне в житті.

***

Звичайно, про те, що я надіслала листа Ханні Гордон, а потім декілька разів спілкувалася з нею, я не розповідала нікому. Тим паче не розповіла і на допиті. Ці приємні спогади були лише моїми.

***

Пройшло ще декілька місяців, і одного разу, коли я затрималася в крамниці, неочікувано надійшло повідомлення на ноутбук від Ханни. Я спочатку стояла та заворожено дивилась на монітор, адже не знала, чи прийняти по скайпу її запит. Зібравшись із духом, я натиснула «прийняти». На екрані я побачила всміхнене обличчя Ханни. Ми декілька хвилин мовчки дивилась одна на одну.

— Привіт, Лідіє! — першою порушила мовчання Ханна.

Я взяла ноутбук та присіла на диван.

— Привіт, — заїкаючись, промовила. — Як ти мене знайшла?

— Не забувай, що я журналістка, яка знаходить не лише проблеми на голову. Насправді мені допоміг знайти тебе один знайомий хакер. Не хвилюйся, він засекретив наш чат.

Вона знову всміхнулася, і я трішки заспокоїлась.

— Як ти поживаєш, після...

Боже, мої щоки запалали. Я відчула провину. Ханна піднесла до екрана праву руку, на якій красувалася обручка.

— О, вітаю! Ти тепер місіс Хейл.

— Так, — радісно промовила Ханна. — Я не лише стала місіс Хейл.

Ханна встала, і я побачила її живіт.

— Неймовірно! — вигукнула. — Ханно, я дуже рада за тебе.

— Дякую, Меліссо. Ой, вибач. Я не повинна...

— Все добре. Я сама звикаю до свого нового імені та статусу в суспільстві.

Новина про те, що Ханна вагітна, обпекла мені горло.

— Ханно, я не можу в це повірити, — ледве видавила з себе. — Коли я тебе викрала, ти була вагітна. О боже. Ти могла постраждати...

— Заспокойся. Зі мною все добре. Все ж минулося...

Побачила, як чорна морда пса доторкнулася до екрана. Ханна відігнала собаку. Я сиділа та не могла прийти до тями.

— Я… я не знаю, що мені сказати. Мої слова ніколи не виправдають мене, — додала.

— Лідіє, я зважилася знайти тебе тільки тому, що в мене є для тебе новина... — Ханна замовкла. Я почула чоловічий голос. — Алекс прийшов. Бувай.

Ханна усміхнулась та вимкнула скайп. Я залишилась наодинці зі своїми думками. Серце вистрибувало з грудей. Повернула голову до годинника: було вже близько десятої години. Час збиратися додому.

Закрила крамницю та декілька хвилин стояла біля машини, доки не помітила, як хтось на іншому кінці вулиці спостерігав за мною. Можливо, у мене вже параноя? Озирнувшись, побачила, що чоловік, прикриваючи своє обличчя капюшоном, йде в мій бік. Ще декілька кроків… але біля мене зупинилася машина, з неї вийшов той поліціянт.