Розділ 6

Приїхавши в крамницю, я зробила каву та подала її Матео. Доки не було відвідувачів, ми могли спокійно поговорити.

— Той тип, Нік Сантос, нещодавно вийшов із в’язниці. Його посадили за грабіж із застосуванням насильства. Найцікавіше в цій історії, що він найкращий друг нашого знайомого копа Варгаса.

— Звідки в тебе ці відомості? — занадто різко запитала.

— Небайдужі люди розповіли, які бояться цього Сантоса та його молодшого брата Джеремія. До речі, а Джеремій виявився набагато гіршим.

— Нам лише цього не вистачало! — зітхнула.

— Меліссо, дай мені обіцянку, що при першій можливості ми зникнемо з цього містечка? Я не хочу більше бачити, як хтось із рідних страждає.

— І довго нам тікати? — схилила голову набік. — Ми тікаємо від своїх тіней, від своїх провин. В кожному місті ми можемо зустріти нового Сантоса.

— Не забувай, що ти більше не Мелісса Еліт Дельгаро, яка звикла всіх і все контролювати. Ти — Лідія Аллен Сміт.

З цими словами Матео пішов відкривати крамницю. Я залишилася допивати своє вже холодне лате. Роздуми та поганий настрій розвіяв Карлос, який привіз нове замовлення квітів. Довгий час витратила на документацію, але коли все перевірила, то результатом була задоволена. Перед очима постали троянди, орхідеї, альстромерії, хризантеми кущові, гербери та ірис.

Ми спокійно та монотонно проживали день за днем. Вже перестала боятися свого «справжнього Я». Для всіх я була Лідія. З часом навіть звикла до нового імені. Нас ніхто не чіпав, і ми насолоджувалися спокоєм. Майже кожний раз нашою першою відвідувачкою стала Катаріна Шерман. Її родина мала поряд із нашою крамницею кав’ярню, тому дівчина постійно заходила із самого ранку до нас із привітанням. Одного разу вона вибирала букет квітів, за її словами, для подруги на день народження. Навіть не думала, що в Матео прокинеться такий хист до створення букетів. Я підморгнула Матео та усміхнулась. Він почервонів та опустив очі.

— Матео, підійди до мене, будь ласка.

Почула, як Катаріна запрошувала Матео на вечірку, але він лише знизав плечима та відмовився.

— Я тебе слухаю, — наблизився та опустив очі.

— Матео, чому ти відмовився від вечірки? — прошепотіла.

— Розумієш, вона мені подобається, і тому я не знаю, як мені поводитися, — тихо сказав.

— Хей, юначе, йди відпочинь і не забивай свою голову дурницями. Будь собою.

— Ти впевнена? — підняв голову та легко усміхнувся.

Я віддала йому ключі від машини.

— Тримай. Тільки будь обережним, — підморгнула.

У крамницю, ніби вихор, залетіла Кетрін. Матео взяв її на руки та почав кружляти. Помітила, як Катаріна звернула увагу на їхню маленьку розвагу та підійшла до прилавка.

— Ми вибрали цей букет троянд, — усміхнулася дівчина.  

— Гарний вибір, — кивнула.

Я провела поглядом Матео та Катаріну й відпустила Карлоса раніше додому, адже він попрацював на славу. Близько п’ятої години, коли Кет вже втомилася гасати по крамниці, Боніта відвезла мою маленьку принцесу додому, а я залишилась працювати далі. Сьогодні мало було відвідувачів, тому прийнялася переглядати ще раз документацію. До крамниці ввійшов молодий юнак. Він декілька хвилин стояв біля вітрин із квітами, розглядаючи їх. Я не стала підходити до нього, лише спостерігала. Ще через декілька хвилин юнак повернувся та посміхнувся мені.

— Досить мила крамничка, — сказав та підійшов ближче.

— Дякую. Можливо, вам потрібна моя допомога?

— У нас досить маленьке містечко. Ми оберігаємо його від всяких проблем та незгод. А підприємці, якщо хочуть спокійно працювати, дають нам кошти, щоб ми оберігали їх.

Я засміялась. Значить, ось як називається бразильський рекрут?

— Дякую вам, але мені не потрібна чиясь допомога, — спокійно сказала.

— Ти знаєш, хто я такий? — гаркнув.

Ще один юнак, який вважає себе суперкрутим, а насправді лише ще один кретин.

— Не маю уяви, — спокійно відповіла.

— Я Джеремій Сантос!

Я поглянула юнаку в очі: неприродний блиск в очах і звуження зіниць, порушення координації.

— Джеремій, що ти насправді хочеш?

Він вдарив кулаком по стійці.

— Ти платиш нам, ми тебе не чіпаємо. Що тут не зрозуміло?

— Все зрозуміло, — не стала перечити йому. Юнак був під кайфом.

— Ті, хто нам платить, спокійно живе, — він вищирився, потім продовжив говорити. — Я сподіваюся, ти мене зрозуміла?

— Звичайно! — знову спокійним тоном відповіла. — У вас все?

Джеремій здивовано витріщив не мене.

— Брат говорив мені, щоб я тебе не чіпав, — розреготався. — Ти така сама, як і всі шльондри.

Він вийшов із крамниці. Я навіть не знала, як мені реагувати на молодшого кретина Сантоса.

Вже почала збирати речі та закривати крамницю, як помітила на екрані ноутбука, що мені телефонувала по скайпу Ханна.