В мій бік полетіло скло. Я впала та, закриваючи руками голову, намагалась повільно повзти до чорного виходу. Постріли не вщухали, й так продовжувалось декілька хвилин, доки не почула сирени та крики людей. Я дістала мобільний телефон та зателефонувала до Матео.
— Мерщій додому! — закричала у слухавку.
— Мел, що трапилось?
— Матео, забирай свою Катаріну та мерщій додому!
Постріли закінчилися, і я почула, як хтось увійшов у крамницю.
— Ти ще жива, стерво?
Це той малий мерзотник Сантос.
— Джеремій, я ще жива, — відповіла.
Прислухалася до кроків та, схопивши стілець, вдарила його по обличчю та ногою вибила з його рук пістолет.
— Мерзотнику, зі мною не потрібно зв’язуватися, — заламала руки Джеремію та дістала уламок скла.
— Лідіє?
Почувши своє нове ім’я, обернулася. Це був Артур Варгас.
— Адреналін, — знизавши плечима, промовила.
Джеремій намагався щось сказати, але Артур швидко вивів його з крамниці. Дідько, оце так день.
— Мені терміново потрібно додому, — сказала Артуру, коли він повернувся.
— Ви не поранені?
— Ні! — різко відповіла.
— Давайте я відвезу вас.
— Дякую, але не варто.
Порвана сукня, порізи на тілі. Голова гуділа. Я почала нервувати. Сьогодні точно був не мій день, але я здалася й погодилася на пропозицію Варгаса.
По приїзду додому залетіла в будинок і навіть не зрозуміла, що Варгас пішов слідом за мною. Мене вже чекали Матео, Боніта та Катаріна.
— Де Кетрін?
— Відпочиває у своїй кімнаті, — відповіла Боніта. — Лідіє, що трапилось?
Помітила хвилювання на обличчях Матео, Катаріни та Боніти. Я схопила дівчину за руку та потягнула до іншої кімнати.
— Тепер розповідай, дорогенька.
— Що саме? — злякано промовила дівчина.
Я нависала над нею.
— Правду, Катаріно. Я зараз дуже сильно зла, тому краще не провокуй мене. Ти чому вчепилася, ніби той кліщ, в Матео?
— Я не розумію, про що ви, — відповіла та опустила голову. — Матео гарний та хороший юнак...
— Джеремій Сантос перед тим, як почав погрожувати моїй родині та знищив мою крамницю, сказав, що ти його колишня! — гаркнула. — Ти була з ним у змові? Відповідай! — я ледве тримала себе в руках від люті.
— Я нещодавно підслухала розмову Джеремія з Ніком, — піднявши голову й заїкаючись, сказала дівчина. — Вони говорили про вас.
— Що саме? — схопивши її за плечі, трусонула.
— Вони сказали, що знають, хто ви. За вами слідкували якісь люди, й Нік сказав, що небезпечні люди. Він попереджав Джеремія, щоб не зв’язувався з ними.
Від її слів я здригнулася.
— І ти тепер знаєш також, хто я. Я тебе вітаю! — відпустила Катаріну.
— Я не хотіла, щоб все так вийшло.
У кімнату ввійшов Матео та повідомив, що Варгас чекає мене.
— Дідько, я забула про нього, — склала руки по боках.
— Лідіє, я не розумію, що трапилося?
— Матео, збирай речі.
— Лідіє! — нахмурився.
— Матео, негайно! — гаркнула.
Я ледве випровадила Варгаса. Довго пояснювала, що не буду писати ніякі заяви, але Варгас все одно настоював на тому, щоб я звернулася в поліцію.
— У нас різні розуміння справедливості.
— Лідіє, я не розумію вас.
— Мене не потрібно розуміти. Я сама зможу захистити свою родину.
Ми стали говорити з Варгасом на підвищених тонах, доки не прийшла Боніта.
— Кетрін відпочиває. Не потрібно так кричати.
— Гаразд, вибачте, — кивнув Варгас. — Я завтра до вас приїду.
Я дочекалася, доки він вийде з будинку.
— Збирай речі, ми переїжджаємо.
— Лідіє...
— Боніто, вони знають, хто я. Якщо за мною кілька тижнів спостерігали ці мексиканські картелі, а це можуть бути лише вони, то сама розумієш, які можуть бути наслідки.
Жінка обійняла мене та намагалась заспокоїти.
— Завтра все вирішимо. Зараз зриватися немає сенсу. Послухай мене, завтра розпочнемо збирати речі.
Я послухала Боніту та покликала Матео і Катаріну.
— Сьогодні нам потрібний відпочинок. А ти, — перевела погляд на дівчину, — краще їдь додому. З нами небезпечно! Якщо тобі відомо, хто я, то ти повинна розуміти наслідки…
Все відбулось так миттєво, що ніхто з нас не зміг відреагувати. Пролунали вибухи, й нас розкинуло в різні сторони. Я лежала на полу і не могла навіть ворухнутися. Чула крики Боніти та Кет і постріли. Я бачила, як полум’я охопило будинок. Намагалась піднятись, але біль скував мої рухи. Я кричала, знову і знову. Схопилася за двері та повільно почала підійматися.
#425 в Детектив/Трилер
#208 в Детектив
#804 в Сучасна проза
сильна героїня, протистояння характерів_кохання, викрадення та помста
Відредаговано: 24.04.2021