Розділ 9

Нічні жахи в дорослих зустрічаються рідше, і в багатьох випадках вони вказують на порушення сну, тривогу чи агресію. У випадку зі мною нічні жахи навідуються до мене, ніби ті незвані гості. Коли я перебуваю в нервовому стані, мені постійно сниться один і той самий сон: одне жахіття, яке крутиться мовби та плівка, ніби хтось час від часу знову ставить її на повтор. Я не знаю, можливо, моя психіка таким чином хоче нагадати мені, що це була дійсність, а не просто якісь там нічні жахіття. У свій час я пережила сильне потрясіння: втрата матері, втрата близьких людей з Орлиного гнізда та Сантьяго, загроза життю моєї ще ненародженої доньки, пережиті фізичні та моральні травми.

Інколи думаю, як я взагалі могла вижити та ще й досі не загриміла в божевільню? А потім пригадую, я ж, дідько, Мелісса Еліт Дельгаро, донька наркокартелю, сильна та непокірна стерво, яка нікого та нічого не боїться.

Я помилялася…

І ця помилка коштувала життя моїм рідним.

Кетрін викрали, Боніта перебувала в реанімації, й, на жаль, Матео був не у кращому стані.

До мене декілька разів приходив Артур Варгас, але я постійно вдавала, що мені настільки погано, що навіть не можу говорити. Для нього, так же само, як і для всього містечка, я була лише самотньою жінкою з дитиною, тому, коли мій будинок палав, для всього міста це був величезний переполох. Я також чула плітки медичних працівників, що Катаріна Шерман зникла.

При першій нагоді я втекла з лікарні.

Коли звернулася до батьків Катаріни, вони спокійно відповіли, що донька вирушила в подорож із Джеремієм Сантосом. Я не могла повірити, що батьки відпустили доньку з цим божевільним наркоманом. Значить, або їм все одно на доньку, або їм погрожували.

Наостанок батько Катаріни лише сказав, що співчуває втраті крамнички та будинку. Я мовчки пішла геть, адже втратила більше, ніж просто нерухомість. Я втратила останній здоровий глузд, тому готова на все, щоб повернути доньку. Якщо Катаріна у Джеремія, значить, цей вилупок повинен знати, де моя Кетрін.

Сантоса молодшого я знайшла на покинутому складі. Перед тим, як завітати до нього в гості, заїхала до свого вже зруйнованого будинку та забрала зброю й готівку.

Я зайшла через передній вхід без стуку та дістала зброю.

— Джеремій, любчику, гарно тут у тебе.

— Це ти? — на його обличчі помітила здивування та відразу.

— Так, я жива, — розвела руками.

— Що тобі потрібно? — гаркнув.

— Де Катаріна?

Джеремій засміявся та крикнув одному зі своїх вилупків, щоб той привів дівчину. Вона була зі зв’язаними руками.

— Як бачиш, вона жива!

— Я бачу лише одне, що твоя дівчина в дуже поганому стані. Їй потрібно в лікарню…

— Не смій, чуєш, не смій мені наказувати! — почав репетувати Джеремій.

— Де моя донька? Ти повинен знати.

— Я не розумію, про кого ти! — засміявся.

— Джеремій, де моя донька? — злісно запитала.

Я почала переходити на крик та повільно наближалася до нього, тримаючи пістолет двома руками перед собою. Я здійснила один постріл, і куля пролетіла мимо нього.

— Якщо ти наблизишся ще ближче, він її вб’є, — Джеремій показав у бік Катаріни.

— Вбивай, мені байдуже, — знизала плечима. — Ну, Сантос, вбий її. Що ти чекаєш?

— Ти божевільна сучка! — зарепетував.

Джеремій метнувся вліво, і я побігла слідом за ним. Заваливши його на підлогу, приставила дуло пістолета до скроні.

— Слухай мене, придурку, ти краще скажеш мені, де моя донька й хто стоїть за її викраденням. Я точно знаю, що ти приймав у цьому участь.

Я підняла його на ноги.

— Відпусти дівчину, і Джеремій залишиться живим! — звернулася до чоловіка, який тримав Катаріну.

Я натиснула на горло, й молодший Сантос почав хрипіти. Чоловік декілька хвилин ще вагався, доки я не почала рахувати до п’яти. Я відпустила його горло й, коли настало п’ять, вистрелила Джеремію в ногу.

— Тепер, вилупку, ти мені віриш? Відпусти дівчину, а то інша куля полетить йому в голову.

Чоловік відпустив Катаріну, й дівчина повільно підійшла до мене. Я віддала їй ключ від машини та наказала їхати.

— А тепер ти розповіси мені все, що знаєш? — втовкла обличчя Джеремія в стіл. — Де Кетрін! — закричала. — Говори!

— Гаразд, я скажу те, що знаю! — заволав Джеремій. — До мене звернувся один мексиканець і сказав, що він із картелю Герреро. У нього було твоє фото. Вони вже декілька тижнів слідкували за тобою. Я не винен, вони самі знайшли тебе. Це вони забрали твою доньку, а я забрав Катаріну….

— Лідіє, відпусти його!

Обернулася й побачила Варгаса зі старшим Сантосом. Артур Варгас націлив на мене зброю та знову промовив:

— Лідіє, я ще раз повторюю, відпусти його.

— Артуре, тепер ти у дружніх відносинах із ними? — хмикнула. — Хоча… ти ж найкращий друг старшого Сантоса чи був ним?