Убий мене... якщо зможеш

Глава 4.

Айрін та Натан познайомились під час відбору в новостворений міжнародний елітний спецпідрозділ, куди відбирали найкращих військових фахівців різного направлення. Було якось дивно бачити цю збірну солянку з кремезних бійців загонів сил спеціальних операцій; тендітних дівчат та чепурунів, які виявляється з розвідки, як не військової, так зовнішньої; ботанів-науковців, що спеціалізуються на хімічній зброї, вірусології та всьому такому; перемовників; фахівців кібервійськ. Одним словом – Ноїв ковчег – всякої тварі по парі. До речі щодо пари.

У першу чергу всі претенденти пройшли купу всіляких психологічних тестів. За їхніми результатами, усіх розділили по парах. Як влучно відмітила Айрін, поєднали розум та силу. Кожна пара повинна пройти практичні випробування. Пройти відбір можна тільки парою. Тобто, якщо хтось один у парі не впорається – не проходять обидва. Натан та Айрін потрапили в одну пару й почалося.

Ці двоє геть різні. Натан спокійний, витриманий, сильний, хороший солдат. Фізично витривалий, чудово тренований, його тіло, як досконала машина для вбивств. Від нього рідко почуєш якісь скарги чи тим паче ниття. З науками в нього було так собі. Тільки найнеобхідніше. Айрін навпаки – емоційна, експресивна. З армійськими штучками та фіз.підготовкою – геть погано, але з науками все чудово. Вона спеціалізується на хімічній зброї, непогано розбирається у вірусології.

Своє завдання вони успішно… провалили. Там і треба було лишень заскочити в дев’ятиповерхівку наукового інституту, за годину знайти та знешкодити хімічну бомбу та вийти живими з будівлі, не втративши нікого зі своїх людей. При цьому на поверхах бігають озброєні інструктори, які не збираються вам дозволити так просто виконати вашу надважливу місію. І врізати вони вам можуть по справжньому й куль на вас не жалкують.

Тоді Натан уперше стикнувся з характером Айрін. У всіх підрозділах, де він служив раніше, при виконанні завдання ніхто не обговорював накази, не капризував та не вередував, мовляв, це я буду робити, а це не хочу. Особливо Натана дратувало оце її: “Думаю, це не доцільно!” Вона вперто не бажала визнавати його головним. Навіть коли йшлося про його безпосередні обов’язки, як чинного спецпризначенця. А саме, знищення або захоплення противника, звільнення заручників, забезпечення захисту інших вузькопрофільних фахівців (таких як вона, Айрін, наприклад).

Вона ж цілком справедливо, як їй здавалося, обурювалась, що він не бере до уваги її думку. З якогось дива вимагає повного підкорення. Хоча під час відбору ніхто не має права говорити іншим своє звання, бо тут усі рівні, вона була більш ніж впевнена, що її звання вище.

“Солдафон” – ось як вона його називала. А він її мстиво “лабораторною пацючихою”, але про себе.

Так от ця "солодка парочка" примудрилася на початках виконання завдання втратити одного зі своїх людей. Бомбу вони таки знайшли, але дозволили зачинити себе з нею в одному приміщенні. Та, нарешті, як не старалися, не змогли розмінувати ту кляту приспособу. Тож, у кінці просто злетіли в повітря разом з усіма, хто залишився в будівлі. Та на додачу заразили пів міста дуже отруйною речовиною. Що скажеш – професіонали з великої літери “П”. Саме так їм і сказав їхній головний інструктор. І додав, мовляв, пакуйте валізи, ви двоє не пройшли.

Після того, як ці двоє вдосталь навалувалися один на одного, вони таки хоч у чомусь дійшли згоди та відправилися до головного інструктора з проханням про другий шанс. Після того, як їм було відмовлено, вони звернулися до генерал-майора, який відповідав за загальний відбір і таки вмовили його. Їм дали список недоліків та місяць часу, аби їх виправити. Айрін повинна була здати фізичні нормативи та, нарешті, навчитися влучно стріляти, а Натан підтягнути свої знання з хімії та вірусології, а також, пройти додатковий курс розмінування.

Цей місяць експрес-підготовки дався їм ой, як не легко.

Кожного ранку ні світ ні зоря Натан приходив у казарму Айрін, де вона залишилася зовсім сама. Досить грубо й безцеремонно будив її. У перший день тупо скинув її з ліжка. Коли вона лаючись підвелась із підлоги, так на неї подивився… Оглянув із ніг до голови й зиркнув так, ніби вона не симпатична розумниця, а шматок лайна. Солдафон!

Потім було формене знущання. Попри те, що вона фізично не могла пробігти відстань, яку він вимагав, він ще і знущався з неї. Біг у легку позаду неї та підганяв її стусанами. Джентльмен, чого там! Офіцер! Бити жінку! Так йому і сказала, коли відхекалась. А він відповів, що мав її зауваження ось де! Ще й цей проклятий свисток! Якось сказала йому, що запхає його йому в… А він відповів, "спочатку наздожени".

Її час приходив у другій половині дня. Не можна сказати, що йому легко давалося зрозуміти та запам’ятати той масив інформації, який вона для нього підготувала. Але він дуже старався. Їй імпонувало, що він беззаперечно підкорявся їй, робив усе, що вона говорила. Вона навіть почала ловити себе на тому, що могла просто сидіти та дивитися, як він хоботить над книжками, чухає макітру та важко зітхає над підготовленими нею конспектами та завданнями. Їй взагалі не хотілося відводити від нього погляд ні на секунду. Коли він відривався від книжки з конспектом та дивився на неї, вона хутко ховала очі. Він посміхався кутиками вуст, а вона вкотре картала себе: "Дурепа! Досить розглядати його! Не такий уже він і красень!" Але продовжувала дивитися на нього за найменшої можливості.

Особливими для них обох стали стрільбища в тирі. Айрін не любить зброю. І та, наче розуміючи це, ніяк не давалася дівчині. Кулі летіли куди самі собі хотіли. Та ще й ця віддача! Натан дивився на все це з великим не задоволенням. Навіть, відразою. Сам він зброю дуже любить. Ставиться до неї з повагою. Він, до речі, відмінний стрілець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше