Убий мене... якщо зможеш

Глава 6.

В перший вечір після  повернення Натана Айрін підійшла до нього, коли він саме змивав кров Мії з рук. Міцно обхопила за талію. Притислась до спини. 

- Я дуже завинила. Пробач. Я не думала, що таке може статися! А ця дівчина… ? Вона хто?

- Вона врятувала мені життя.  

- Що з тобою сталося? - як ні в чому не бувало запитала вона, все ще притискаючись до нього.

Натан обернувся та відсторонив Айрін:

- Що зі мною сталося? 

Він не відразу знайшов, що відповісти. Всі ці дні, коли він був без тями, його мучили жахіття. Він, як насправжки, бачив, як її б’ють та не тільки ці недоноски, як вона помирає в муках, а він нічого не може зробити. У цих своїх мареннях він кричав її ім’я та рвався до неї з усіх своїх сил. Але нічим не міг їй допомогти. Його марення були такі реалістичні, що навіть після того, як отямився, він уявлення не мав, чи жива вона. Це вбивало його! І от маєш! “Що з тобою сталося?” - запитує вона.

- А що сталося з тобою того вечора? - він намагався зберігати спокій. 

Вона на мить опустила очі, потім, зібравшись з духом, почала дещо плутано розповідати:

- Я тебе бачила. Там, в “офіцерському клубі”. Бачила, що ти шукаєш мене. Але була зла на тебе та… п’яна. Тож, коли ти мене помітив, кинулась тікати. Заховалась за рогом. Бачила, як ти пробіг повз. Хотіла кинутись за тобою, але…  Я повернулась на базу якраз на шикування. Заховалась за Тоні. Він допоміг мені дійти до себе. Так що ніхто нічого не помітив. Лише наступного дня я дізналася, що ти не повернувся. Я сказала нашим, що бачила тебе у місті. Ми хотіли йти тебе шукати, але нам не дозволили. Вибач!

Натан якусь хвилину мовчки дивився на Айрін. Потім сказав:

- Добре, я зрозумів. Не бери в голову. Це не твоя вина. Але дуже прощу тебе більше ніколи, чуєш - ніколи, так не роби. Інакше, ми не зможемо служити разом. 

Він втомлено кивнув її та пішов геть.

Після тієї розмови пройшло майже два тижні. 

*******

Вже майже два тижні, як Мія у цьому місці.

Придивляється до того, що відбувається навколо. Згадує часи, коли вона була тут. Тоді вона не могла вільно гуляти територією бази. Лабораторний корпус, в якому її тримали, завжди був відділений від іншої частини. Коли вона запитала у Лакі, що знаходиться у цій будівлі за високим парканом під напругою, він не зміг нормально пояснити:

- Якась лабораторія, начебто. Нам заборонено заходити туди. У них там  свої порядки. Щось дуже секретне.

Ага, дуже секретне і дуже заборонене. Ось туди вона точно не хоче повертатися! 

- А як довго ви тут? - поцікавилась.

- Близько року, - була відповідь.

*******

Мія в основному тинялася по території без діла. А може так тільки здавалося, що без діла. Бо її уважні оченята щось весь час видивлялися, а гарненькі маленькі вушка вбирали навколишні звуки, як фонограф - старий звукозаписувальний апарат, той, що з широкою такою трубою. Вона полюбляла поточити ляси з усіма навколо, не зважаючи на посаду чи ранг - полковник так полковник, рядовий на варті - так рядовий. Врешті, добралася навіть до дівчат, що працювали на кухні. Її радість була неабияка, коли вона зустріла там Блу, двоюрідну сестру своєї близької подруги Лілі. З цього моменту вона кожного дня неодмінно забігала до Блу привітатися та дізнатися новини. 

Якось Блу два дні підряд не виходила на роботу. Ніхто до пуття не міг пояснити, що там у неї діється. Тож, коли на третій день вона таки з'явилася на базі, Мія блискавкою метнулась до неї.

- Блу, - кинулась Мія до дівчини. - Де ти запропала? Я переживала. Не прихворіла часом? 

Вона пильніше придивилась до подруги. Червоні від сліз очі, втомлений та геть нещасний вигляд. 

- Що з тобою? Щось сталося? 

Раптом її як громом вдарило.

- Лілі? Щось з Лілі?

Блу розплакалась вголос. Її некрасиве обличчя з занадто великим носом стало ще більш потворним. Ніс, як і очі,  почервонів, губи скривилися, але вона нічого не могла вдіяти. Стояла посеред двору бази у всіх на очах та ридала ридма. Мія притисла її до себе, відвела в бік під тінисте дерево.

- Все, сонечко, заспокойся! Розкажи мені, що сталося.

Але бідолашна Блу розревілась ще дужче. Мія була змушена прикрикнути на неї, аби добитися, хоч якоїсь інформації.

- Конг, - схлипнула Блу, - він зі своїми хлопцями… 

Вона знову захлинулась риданнями. 

- Я їй казала, я її попереджала, щоб вона не йшла працювати у той бісів бар, - плакала та розповідала згорьована дівчина. - Вони там завжди тусуються. А той клятий Конг - схибнутий на всю голову збоченець. Він же типу колекціонує незайманок. А Лілі вона тільки школу закінчила. Зовсім дитина. Така ніжна, така лагідна. А вони її… 

Блу плакала, розтираючи сльози по обличчю та не могла зупинитися. 

У Мії в очах потемніло від люті. Вона мала лише одне бажання - бігти на максимальній швидкості до містечка, знайти цього недоноска та голими руками розірвати його на частини. Але перед цим, хоч вона й не садистка і не любить подібні речі, він дізнається, нарешті, що відчувають його жертви. Кулаки самі собою стислися до білих кістяшок. Вона декілька разів глибоко вдихнула та поглянула на Блу:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше